Розділ 30

Декілька днів поспіль живемо в новому для нас ритмі, Артем працює з дому, а я їжджу в офіс працювати. Скільки сил витратила, щоб вмовити Артема залишатись вдома і відпочивати, найкращий аргумент, що подіяв, це чим більше відпочинку, тим швидше він повернеться до свого життя.

Ось зараз на обіді з Марійкою, а думками, як там Артемко, чи дійсно відпочиває. Була думка поїхати додому, але Артем переконав, що краще, щоб я раніше з роботи повернулась.

Близько четвертої вирішую збиратись додому, по дорозі заїжджаю в магазин, купую продукти нам на вечерю.

Поки стою в черзі за свіжою випічкою поринаю в думки. За цей час моє життя круто змінилось і я була причиною цих змін, відпустила минуле і рухалась в майбутнє із любов'ю до себе та оточуюючих. І життя любить мене, коли і я його люблю. Підтвердження цьому це я щаслива і кохана людина поруч з якою комфортно робити все і навіть мовчати. Непомітно для себе я закохалась в Артема в його харектер, манери, зовнішність, в те, як піклується про мене і як побуті проявляє турботу до мене, бо кохає.

Куди ще більше можна бути щасливішою, але думаю, що я про це ще дізнаюсь згодом.

Заходжу в квартиру, там тиша, йду на пошуку коханого:

- Артемко - ледь чутно промовляю. 

- Я у ванній - чую відповідь, ставлю продукти на стіл і вирушаю до Артема.

- Ой, а куди це ти зібрався? - Артемко виглядає красиво в будь-якому одязі,  але в широких джинсах і чорній футболці відчувається найбільш рідним, на обличчі є ще сліди від бійки, але це ніяк не псує його красу.

- З коханою на прогулянку - нахиляється, щоб поцілувати.

- Артемко, а як твої ребра - підіймаю футболку, щоб поглянути, синці за цей час посвітлішали, сходять - ти користувався мазю?

- Маленька, я збожеволію в чотирьох стінах, прогулянка це відпочинок, а не навантаження. Ні, не мастив, мені дуже подобається, як ти це робиш - отримую порцію ніжності поцілунком в ніс та в скроню.

- Добре, тільки якщо буде боляче, ти про це скажеш і ми повертаємось - намагаюсь видаватись суворою, але не вдається і ми обоє всміхаємось.

- Ти будеш переодягатись?

- Так.

- Добре, почекаю тебе на кухні.

Нашвидко приймаю душ, вирішую зібрати волосся, одягаю широкі лляні штани і топ та накидаю на верх сорочку, на випадок що буде прохолодно.

Заходжу на кухню, Артемко вже розклав всі продукти і навіть помічаю квіти у вазі, ромашки. Турбота і допомога про яку не просиш, а  яка лине із серця, бо хочеться дбати про того кого кохаєш всім серцем.

- Я готова, дякую - обіймаю за шию.

- Завжди, будь ласка. Ходімо, маєш неймовірний вигляд.

Прогулюємось в парку що поруч, неспішно, я розповідаю, що на роботі, Артемко ділиться планами на новий автосалон, дизайн майже завершено. Набором команди буде займатися Марійка. Слідкую за мімікою Артема, щоб спіймати момент, коли треба повертатись, бо біль буде відчуватись. Він сам про це ніколи не скаже. буде терпіти.

Знаходимо місцину на підвищені і лавочку, щоб був краєвид на місто, як на долоні.Не описати словами, як тут красиво, приголомшивий вид.

- Сьогодні Іван заходив, я йому запропонував зібратись на тижні.

- Я не проти, якщо ти не будеш себе перенавантажувати.

- Пам'ятаю, не буду. Мені вже набагато краще. Нещодавно відкрився ресторан на березі річки, хочу там забронювати місце.

- Чудово і я нарешті подарую тобі твій подарунок.

Настав день вечірки, Артему вже набагато краще, на обличчі жодного сліду від бійки, на ребрах ще видніються синці і біль присутня, хоча Артемко її вміло приховує.

Сідаємо в авто, на цей раз за кермом Артем, за цей час Артем уже декілька раз був на роботі, піддалась на його аргументи, що так потрібно.

Виглядаємо святково, Артемко в білій сорочці  без комірця і в світлих вільних лляних штанях. Я одягнула блідо-рожевий літній сарафан на тоненьких брителях.

Поки їдемо до ресторану, Артемко виглядає трішки схвильованим, не можу знайти причину цьому стану. Можливо він згадує, як закінчилось святкування його дня народження тому залишився неприємний осад. Не бачу сенсу мучити себе здогадками:

- Артемко, щось сталось? - запитую, поки чекаємо на зелений колір світлофора.  

- Ні, а чому запитуєш? - переводить з дороги на мене погляд.

- Ти виглядаєш схвильованим.

- Трішки є, це тому що хвиллюсь, щоб цей вечір закінчився правильно.

- Будуть найрідніші, тому це буде вдалий вечір - це взагалі не схоже на Артема, щоб він так нервував через посиденьки із рідними.

- Правду кажеш, кохана.

Приїздимо вчасно, а вже за нашим столиком Влад, Іван з Марійкою, Дмитро із Вікторією. Олег та Юрій із дружинами доїжджають. Мені подобається, як суто чоловічий колектив поповнюється жінками.

- Ну нарешті, скільки можна чекати - вигукує Іван, а Марійка його стукає в бік.

- Ми саме вчасно - чоловіки обіймаються по-черзі.

- Брате, щось ти дуже нервовий, чому це? - ніяк не заспокоїться Іван. А в мене складається враження, що я про щось не знаю.

- Іване, подивлюсь я на тебе через час - Іван переводить погяд на Марію і в тиші займає своє місце за столом.

За цей час до нас доєднуються Олег та Юрій і вечір набуває приємної атмосфери, я нарешті дарую свій подарунок. Артемко в захваті від годинника із гравіюванням, а я радію, що коханому сподобалось.

За столом лунають жарти, розмови не стихають, переводжу погляд на Артема, то він повність розслабленим виглядає, а то зібраним і схвильованим. Можливо це втома, адже це найдовший час від травми, коли Артемко постійно в русі і без відпочинку.

- Ти не втомився? - шепочу на вушко.

- Ні, кохана, ходімо потанцюємо  - тримаючись за руки йдемо на танцпол. Де вже танцюють всі і навіть Влад із дівчиною із сусудньої компанії.

- Як тобі вечір? - запитує Артемко

- Чудовий, своя дружня і водночас романтична атмосфера, а тобі? - територія розкішна, особливо, коли звечоріло. Ліхтарики, відблиск води і квіти навкруги.