Розділ 29

- Слухаю Вас, Артеме Вікторовичу - промовляє лікар одразу, як сідає за стіл - Це я так розумію Ваша група підтримки?

- Можна просто Артем, та власне, моя дівчина дуже турбується про мій стан, тому я тут - знизує при цьому плечима. 

- Я зрозумів. Розповідайте, як травмувались і на що скарги - лікар уважно слухає історію Артема, паралельно ставить відмітки в себе в комп'ютері.

- Прошу Вас зніміть одяг, щоб я оглянув ваші гемономи - Артемко слухняно виконує все і лише періодично кидає на мене незадоволений погляд.

- Чи є увас біль при русі та нахилі тіла?

- Так - неохоче відповідає Артем.

- Коли це трапилось? - бачу, що Артем починає дратуватись, але відповідає на запитання лікаря Михайла Васильовича.

- Декілька днів тому.

- Хм, ось що ми зробимо, Ви підете на рентген,  це декілька хвилин Вашого часу, а потім до мене - робить помітки в себе на комп'ютері знову, а потім переводить погляд на мене - дівчино як Вас звати?

- Софія - а в голові вже промальовується найгірший сценарій.

- Софіє, ви зараз дуже бліда, не хвилюйтесь так, із Вашим чоловіком нічого жахливого не трапилось. Ви правильно зобили, що приїхали на огляд.

- Добре, я спробую заспокоїтись, дякую - тримаючись за руки йдемо в сторону рентген кабінету.

- Кохана, якщо я б знав, що ти будеш так бліднути при кожному запитанні, я б нікуди не пішов.

- Просто,Михайло Васильович, робить такі довгі паузи між запитаннями і має дуже серйозний вигляд, щось постійно помічає в себе - після моїх слів у відповідь чую, як Артем ледь стримує сміх.

- Маленька, він лікар, а який у нього має бути вигляд? - підходимо до дверей, Артемко цілує мене в скроню і проходить в кабінет, а я залишаюсь в коридорі. 

Через десять хвилин Артемко виходить, але без знімку. Він пояснює, що знімок уже в комп'ютері лікаря, тому ми повертаємось назад.

Заходимо в кабінет:

- Давайте поглянемо, маю сказати, що Вам пощастило, що Ваша дівчина вмовила вас прийти.

- Що там, Михайле Васильовичу? - невтримуюсь від запитання. Артемко лиш посміхається.

- У Вас зламано два ребра, тому Ви і відчуваєте біль. Ви пили знеболюючі?

- Ні, не пив - спокійно відповідає Артем.

- Тоді, ось що зробимо, мінімум чотири тижні утриматись від навантажень, будь-яких, а Ви Софіє - переводить погляд на мене - маєте це проконтролювати, бо чоловіки іноді люблять геройствувати, особливо, коли поруч красива дівчина.

- Добре, я Вас почула - окрім слів, ще киваю головою.

- Артеме, я Вам випишу знеболюючі, якщо буде сильний біль, то приймайте їх. Найкращий лікар для Вас - це час, спокій, відпочинок і турбота, я думаю у Вас з цим не буде проблем. Зрозумійте, якщо ви будете дотримуватись режиму відпочинку, то швидше буде процес одужання.

- Ні, проблем не буде. Дякую, лікарю, що оглянули в такий пізній час.

- Здорові пацієнти, це моя робота. Через чотири тижні прийдете на повторний огляд, домовились?

- Домовились - відповідає Артем і тиснуть руки, а я прощаюсь і ми йдемо до автомобіля. Обожнюю теплі вечори літа, коли вже не відчувається задуха, а комфортне тепло та літня прохолода, особливо, яка настає після дощу.

- Маленька, не накручуй себе, я почуваюсь добре, так, біль є, але ледь відчутний.

- Артемко, навіть не вмовляй, від сьогодні відпочинок і ніяких навантажень. Дай, будь ласка, ключі від авто - простягаю руку.

- Це ще чому?

- За кермо захотілось, я чекаю.

- Софіє, я не немічний, я можу і сам - обурююється та гнівається.

- А я і не кажу, що ти немічний, я кажу, що тобі потрібний відпочинок і так швидше загоїться. Я ж хвиллюсь за тебе, зрозумій врешті-решт.

- Добре, але заради твого спокою  - віддає мені ключі від авто - Я гніваюсь не на тебе, а на себе, мені приємна твоя турбота. Щоразу розумію, як мені пощастило зустріти тебе.

Як тільки сідаємо в авто, Артемко налаштовує собі сиддіня, щоб можна було лягти, а я прокладаю маршрут через аптеку, під підозрілим поглядом Артема, відповідаю:

- Потрібно заїхати в аптеку по ліки.

- Можна і завтра купити.

- Ні, не можна, а якщо тобі потрібно буде вночі пігулка, а ти уявляєш, як я буду вночі бігати в пошуках цілодобової аптеки - трішки фантазую, але так, щоб подіяло на Артема і це спрацьовує.

- Мені вночі будеш ти потрібно, ти ж знаєш - ставить свою руку мені на коліно і повільно рухається до верху - а мені вже подобається бути пасажиром, вільні руки знаєш - зі сміхом промовляє.

- Артемко, будь ласка, я ж за кермом - повертаю його руку на коліно.

- Тоді, давай скоріш додому - повертає руки на мою ногу і легенько стискає.

- Артемко вдома тебе очікує відпочинок.

- Це не відпочинок, а покарання - показово хмуритись.

- Я швидко, не рухатись - нахиляюсь і залишаю поцілунок на вустах та виходжу з автомобіля. 

В аптеці вирішую ще купити мазь, щоб синці швидше загоювались і пачку вітамінів, чомусь дитинство захотілось згадати. 

Цікаво, який Артемко був у дитинстві? Можливо завтра влаштуємо вечір пепегляду сімейного альбому. Як раз можна скористатись часом краще пізнати один одного, про дитинство.

Сідаю в автомобіль, а Артемко тим часом ховає телефон:

- Я купила ще мазь, щоб швидше синці загоювались.

- Мазь це добре, швидше на роботу зможу ходити. А поки попрацюю з дому. Дякую.

- Артемко, я тебе прошу не навантажувати себе.

- Та я на роботі постійно сиджу, які навантаження, а я твоя турбота і все швидко минеться. 

- Потрібно не сидіти, а лежати.

Заїжджаю на парковку близько десятої вечора, втомлена та Артемко теж, хоча намагається це не показувати. 

- Ти будеш щось їсти? - запитую в Артема.

- Ні, дякую.

- Ходімо спати.

- Маленька, я не хочу спати, я тебе хочу.

- А я хочу, щоб в тебе був відпочинок  - цілую в носа - ходімо, нанесу мазь.