Розділ 28

- Привіт, Артеме. Я так розумію, що ти все чув - Влад більш стверджує, ніж запитує.

- Чув і мені мізки вже не треба вправляти, сам з цим впорався - на вустах в Артема посмішка.

- Радий чути, ти більше не ображай Софію, добре? Ти ж пропадеш без неї - зі всією серйозністю промовляє.

- Як і я без тебе - шепочу так, щоб мене лиш Артем почув та цілую у щічку, адже мені чудово чути, що каже Влад.

- Дякую, Владе за турботу - помічаю, що це не просто слова, це їхня форма підтримки один одного, після цього Артемко продовжує - на весілля запрошення буде тобі - а в мене на цих словах очі самовільно збільшуються. Яке ще весілля, тобто чиє весілля?

- Артеме, оце ти стрес пережив, що вже про весілля говориш. Ловлю тебе на слові. Не буду вам заважати, попрощайся за мене із Софією, ну там, як закохані вміють прощатися - під супровід сміху Влада, Артем завершує дзвінок.

Після розмови із Владом, ми продовжили ласувати піцею, яка вийшла неймовірною після цього я швидко все прибрала, поки Артем відносив мої речі та квіти в авто. Я не підіймала тему із веселлям та і Артем мовчав, напевно це був жарт, тому нема про що говорити. За цих декілька годин наодинці із Артем я відчувала знову знайомий спокій та щастя, що я відчувала тільки, коли він поруч.

Нашвидкуруч я пишу Марійці, що ми поговорили та помирились і я буду ночувати у Артема. Дякую їй за турботу та підтримку. Менш, ніж через хвилину прилітає відповідь, що вона дуже рада за нас і що при зустрічі вимагає деталей. 

Марійка, так швидко відповіла на повідомлення, ніби знала, що я маю написати, хоча вона зараз на побаченні із Іваном і це останнє на щоб вони б витрачали свій час, на телефон.

Під час моїх роздумів, Артем заходить в квартиру:

- Маленька, ти готова? - боляче дивитись на понівечене обличчя Артема - Що, щось трапилось поки мене не було? - запитує, коли не розуміє мій ступор.

- Ні, нічого. Так, готова. Артеме, а Марійка знала, що ти прийдеш?

-  Так, це я їх ледь вмовив дати мені шанс поговорити, але так, щоб ти нездогадалась - відповідає одразу без роздумів на моє питання - а як ти дізналась?

- Написала Марії, що все добре, а вона одразу відповіла, ніби чекала на повідомлення, тому і виник цей здогад. 

- Марія, ти уявляєш, погрожувала мені, своєму керівнику, що якщо після нашої розмови тобі буде гірше, то вона мене приб'є  і на підвищення їй байдуже - сміючись розповідає.

Я мимоволі теж сміюсь. Пошастило мені мати таку подругу, ніколи не відмовлю їй в допомозі. Озираюсь ще раз, чи нічого не забула, залишаю записку з подякую і виходимо.

Артемко тримає мене за руку, проводить до авто, відкриває двері, чекає поки я сяду, а потім і сам йде за кермо:

- Чи може ти хочеш кермувати? 

- Ой, ні, в мене зараз забагато емоції, що я навряд сконценруюсь на дорозі, а ще й на дворі ніч.

- Без питань, іншим разом.

- Ой, Артеме - я так емоційно вигукую, що Артем рефлекторно тисне на гальма - я забула тобі подарунок подарувати - помічаю його реакцію - вибач, що налякала тебе.

- Кохана, не лякай так більше. Ти мені вже подарувала краватку і найкращий подарунок, це те, що ми разом. 

- Рада чути, але я ще один приготувала, мала тобі ввечері подарувати, а краватка, це щоб ти не запідозрив про вечірку.

- Нічого собі підготовка, але я хочу ще раз зібрати найрідніших, бо не такий фінал я бачив свого дня народження, можливо тоді і подаруєш? - поки чекаємо зелене світло, Артемко бере мене за руку та ніжно цілує пальчики і легенько кусає, що вмить моє тіло реагує мурахами.

- В мене нема стільки витримки, можна сьогодні ввечері? - відчуваю, як між нами електрезується повітря і Артемко сильніше тисне на газ.

- Заінтригувала, тобі можна все.

До будинку залишається декілька хвилин, а на дворі починається справжня літня злива і це так романтично видається мені. Тепер як ми знову разом мені все видається романтичним. Артем кермує, я дивлюсь у вікно, насолоджуюсь моментом, під шум дощу я вмикаю романтичну пісню і моє серце заповнює відчуття щастя.

Артемко заїжджає на підземний паркінг і тому вдається уникнути того, що ми промокнимо до нитки, ми повільно підіймаємось до квартири, я несу свій красивий букет піонів, а Артемко мої речі.

Як тільки переступаємо поріг, я йду на пошуки вази, як тільки квіти поставила у воду йду на пошуки Артема.

Виявляється він приймає душ, я двого не думаючи роздягаюсь і прямую до нього. Але замість сексуального роздягання я завмираю на місці, бо тіло Артема у темно-фіолетових гематомах, особливо страшно виглядає місце, де знаходяться ребра і я не стримуючи емоцій:

- Ох, Артеме, ти чому мовчав?

- Кохана, йди до мене - простягає мені руку.

- Коханий, тобі треба до лікаря, чи ти вже був у лікаря?

- Софіє, не був, це всього лише синці. Ти мої ліки, ходи до мене - Я вагаюсь, але не довго, заходжу і Артемко мене пристрасно цілує, я відповідаю та сильніше притискаюсь і помічаю як Артем кривиться від болі і це діє на мене краще, ніж холодний душ.

- Артеме, ми не будемо кохатися поки ти не підеш до лікаря, тобі потрібна допомога - вирішую використати останній важіль - ну, будь ласка, заради мене. Мені так буде спокійніше знати, що з тобою все добре - стаю на носочки і залишаю ледь помітний поцілунок на вустах.

- Маленька, ти ж знаєш, що безсилий перед тобою. Приймай душ, а я вже. Одягайся і поїхали.

- Що? Зараз? - дивуюсь в край.

- Так, зараз. Я ж кажу в мене є плани на цю ніч, завтра в нас вихідний і я б хотів його провести вдвох не виходячи із квартири.

- А хіба в такий час, щось працює?

- В мене хороша медична страховка, тому так, працює. Цілодобовий сервіс.

Нашвидко приймаю душ та одягаюсь. Для зручності обираю спортивки і футболку. Заходжу на кухню, де мене чекає Артем, він уже зібраний.

- Я готова, поїхали.

- Можливо, передумаєш?