Розділ 26

Повільно прокидаюсь, очі ледь відкриваються, озираюсь навкруги в пошуках телефону, щоб глянути скільки годин. Де залишила телефон вже і не пам'ятаю. На пошуки витрачаю більше часу, бо голова дуже болить, звісно, а як їй не боліти, стрес і стільки часу плакати.

Знаходжу телефон, на годиннику сьома ранку, помічаю, що безліч пропущених від Артема, боляче бачити його ім'я. Вирішую не мучити себе роздумами чому він збрехав про той дзвінок? А йду на пошуки Марійки, знаходжу її в кухні вона щось готує.

- Привіт - проходжу та спираюсь спиною на стіну.

- Ой, привіт, ти вже прокинулась. Сідай будемо снідати - ставить на стіл тости, сир, шинку, тацю із овочами і омлет - з'їсти все, ніяких заперечень чути не хочу. Сили тобі потрібні для відновлення - дбайливим тоном заявляє.

- Дякую, я не обіцяю, але так смачно все виглядає і ці аромати, що спробую. Марійка, а є в тебе знеболююче?

- Так, зараз.

- Ти коли прокинулась? - запитую. Легше від того, що Марія не підіймає тему Артема, чекає, коли я буду готова про це говорити.

- Близько шостої, Іван розбудив - згадує його ім'я і мила посмішка з'являються на її обличчі.

- Телефонував?

- Ні, приходив і вже поїхав у справах в обід має заїхати - пояснює між поїданням тостів.

- Іван розповідав щось про Артема? - наважусь запитати.

- Так, казав, що він дуже шкодує, що сказав тобі неправду і казав, що кохає тебе дуже.

- Гм, я мала на увазі, чи без пригод дістались додому.

- Обіціяєш не нервувати, бо Іван мені заборонив щось тобі казати - Марія чекає на мою відповідь.

- Марійка, я нічого не обіцяю, але розповідай - гучно зітхаю, ніби в цьому подиху хочу вивільнити весь свій біль.

- Артем побився із своїм колишнім партнером.

- Що? Чому? Він що в цьому стані їздив в Київ? - дивуюсь з цієї інформації. 

- Ні, в Київ він не їздив, цей Микола сюди приїхав, щоб на власні очі побачити, як Артем страждає. Це він був взмові із Іриною, наостанок хотіли помститись, придумали план посварити вас. Тільки, це секрет, не видавай мене. 

- Не розумію, для якої помсти? Що з Артемом? - хоч і ображаюсь на Артема, але і хвилююсь не менше від цього.

- За словами Івана, трішки обличчя постраждало, але Артему байдуже на це - бачу по очах, що Марійка не все розповідає, береже моє серце, не знаю, як їй подякувати за те, як вона дбає про мене.

- А до чого тут партнер Артема? - ніяк не можу зрозуміти як так трапилось.

- А, про це хай тобі Артем розповість, ви ж поговорите?  - запитує з надією.

- Поговоримо - лиш єдине слово промовляю, а далі беруся їсти.

- Ти зрозумій, я за тебе і бачу як тобі погано і як ти страждаєш, вам потрібно поговорити. Артем тебе дуже кохає, помилився він, що не сказав тобі правду - все що я відповідаю, яце мовчки киваю головою в знак зноди.

Снідаємо ми в тиші, Марійка бачить, що я не налаштована далі розмовляти, а я їй за це дуже вдячна. Після сніданку приймаю знеболююче, йду в душ і лиш після ранкової кави стає трішки легше.

Вирішуємо з Марійкою глянути фільм, мені байдуже що дивитись, аби відволіктись. Далі я не зчулась як знову заснула. Сплю міцно і без сновидінь. 

Прокидаюсь і розумію, що Марія поруч теж спить і в цей момент чую дверний дзвінок. Декілька секунд вагаюсь, чи відкривати, а потім все ж вирішую відкрити, щоб не розбудити Марію. Їй теж потрібно відпочити, бо у турботі за мене вона теж відчуває втому.

Дивлюсь, що прийшов Іван. Полегшено видихаю, але серце чекало на Артема, хоча мізками розумію, що я ще не готова до розмови з ним, але серцю на це байдуже. Відкриваю двері і показую тихо і кажу, щоб проходив на кухню.

- Ми дивились фільм і заснули, я прокинулась а Марійка ще спить. Не хотіла її бути - проходимо на кухню, закриваю двері, щоб не було чутно шуму в кімнату, де спить Марія.

- Правильно, хай поспить, я почекаю - сідає за стіл.

- Зробити тобі каву?

- Так, будь ласка, Марія казала, що в нас сьогодні побачення? - переводить на мене погляд від чашки кави, що я ставлю на стіл.

- Ні, не казала, напевно, не хотіла чіпати тему кохання.

- А в неї до мене кохання? - розумію, що Іван хоче почути так.

- Не знаю, це хай вона тобі скаже. Скажу, що мені дуже подобається, як Марія зараз виглядає і почуває себе, після зустрічі із тобою вона змінилась.

- Дякую, ти не уявляєш, як я радий це чути. Марія теж мене змінила, я готовий багато на що аби вона була щасливою - після ковтка кави, Іван запитує: - Артем телефонував?

- Так, зранку, але я не брала слухавку.

- Розумію, в нього такий характер, що треба одразу все вирішувати, хоча я просив його дати тобі час і не з'являтись, хоча б до вечора. 

- А він знає де я?

- Так, як би не знав, то уже б знайшов. Йому важливо було знати що ти у безпеці. А так, я вперше побачив, що Артем може чути, а не бути впертим і йти напряму.

- Гм - все, що можу сказати.

- Привіт, ти чому не розбудила? - заходить в кухню Марія.

- Привіт, Марійко - промовляє Іван і садить Марійку собі на руки, а вона його обіймає за плечі, кутається в його обійми, ніби як ще досипає. Мило глянути. 

Я вирішую залишити їх наодинці і йду в кімнату. До телефона не підходжу, вирішую одягнутись і приготувати щось смачне на вечерю. Це щоб відволіктись. Одягаюсь в одяг Марії, виходжу і бачу ту ж саму милу картину, Марійка в обіймах Івана, закохані не помічають нічого навкруги.

- Я піду прогуляюсь і продукти куплю.

- Добре, а в нас сьогодні побачення, то я піду збиратись, можливо я сьогодні у Івана залишусь. 

- Не можливо, а точно - перебиває її Іван.

- Іване - шикає на нього.

- Марійка, все добре, дякую за вашу турботу, я в нормі, а ви повеселіться як слід - обіймаю спершу Марійку, а потім Івана і йду в магазин.

Повільно гуляю парком, як заходжу в магазин, то витрачаю максимум десять хвилин, беру, що потрібно і йду на касу. Вирішую спекти справжню домашню піцу.