Розділ 22

Наступний тиждень видався рутиною. Після минулих насичених тижнів, ми вирішили нічого не планувати, а в розміреному темпі прожити наступні дні. В моїх планах було працювати та після роботи відпочивати, проводити час разом.

Вже ввійшло в звичку, що я прокидаюсь раніше готую сніданок, в якості піжами обираю футболки Артема, а як прокидається Артемко готує каву. 

Після сніданку прямуємо на роботу, я вже декілька днів підряд кермую, з кожним днем відчуваю більше впевненості, але поки наважуюсь сідати за кермо лиш, коли Артем поруч, хоча Артем наполягає, щоб я вже сама сідала за кермо. Відчуваю, що ще зарано, не хочу, щоб хтось постраждав від того, як я розгубилась під час водіння.

На роботі час лине швидко, бо улюблена робота і ритм такий, що нема часу сидіти на місці. Ми майже не бачимось з Артемом на роботі, навіть на обіді він їздить у справах.

А ми з Марійкою влаштовуємо щоразу справжні літні пікніки під час обіду і красиво і можливість для спілкування, а нам є про що поговорити. Марія розповідає про їх стосунки із Іваном і світиться при цьому. Я розповіла про наш вікенд в Києві, Марія повністю на моїй стороні хоча була здивована поведінкою Миколи.

Майже щовечора протягом тижня Артемко залишається ще працювати, а я повертаюсь додому готувати вечерю, іноді замовляю щось із ресторану, коли хочеться полінитися. Артемко повертається втомленем, тому проводимо час або в ліжку, або за переглядом фільму на фоні, поки ніжимось в обіймах один одного. За цей час коли Артем затримується так довго на роботі я сумую, тому побути в його обіймах вже для мене розкіш та така необхідна терапія.

Мене турбує, що Артемко зовсім мало відпочиває і виглядає втомленим і не розповідає мені всього, хоча в його очах я бачу, що йому є що розповісти, але поки він мовчить.

Я йому довіряю повністю, але і осторонь не можу стояти, а прагну допомогти, тому вирішую влаштувати сьогодні романтичну вечерю і поговорити. Замовляю страви з нашого улюбленого українського ресторану та купую морозиво і пляшку білого сухого.

Вдома, поки Артемко затримується, приймаю душ, одягаю свою улюблену нічну сорочку та вирушаю на кухню.

Хочу увімкнути музику, але помічаю пропущений від Влада, брата Артема та повідомлення, що через десять хвилин Артемко буде вдома. Ідеально, як раз десять хвилин вистачить, щоб накрити на стіл.

Поки накриваю на стіл та запалюю свічки, телефоную до Влада:

- Привіт - промовляю, як Влад відповідає.

- Привіт, є хвилинка, це Влад.

- Я впізнала. Саме чекаю Артема з роботи, то є час поговорити.

- От, саме і про Артема піде мова.

- Щось сталось? - хвилюючись запитую, серце одразу починає жити в своєму прискореному ритмі.

- Станеться - Влад робить паузі, ніби випробовує мої нерви -  день народження в Артема через тиждень. Думаю, він тобі про це не сказав.

- Ні, не казав - звинувачую себе, що не запитала в Марії, або не глянула у відділі кадрів, коли в нього день народження.

- Ми влаштовуємо йому таємну вечірку, бо зазвичай він дуже скромно святкує своє народження - пояснює.

- А чому?

- Най він тобі сам розповість. Я телефоную, щоб попросити допомогу - переводить тему.

- Так, звісно, про яку допомогу мова?

- Потрібно, щоб він нічого не знав, а ти щоб прибула з ним в заміський комплекс, зможеш організувати? 

- Спробую, але якщо він щось запідозрить я не зможу збрехати.

- Та він зараз весь в роботі і в стосунках, то не здогадається, що щось відбувається. Можливо він і забув, що йому вже буде тридцять чотири.

- Тоді можеш на мене розраховувати. Може ще потрібно допомога в організації? - Влад не встигає відповісти, бо чую, що Артемко вже вдома, тому прощаємось і я поспішаю його зустріти.

- Ти саме вчасно - визираю із кухні - втомився?

- Втомився, маленька. Я в душ, а потім повечеряємо? - нахиляється за поцілунком.

- Добре - все що промовляю і прямую на кухню.

Вирішую поки чекаю помилуватись краєвидом з вікна, бо стіл вже накритий. Чому Артем не любить святкувати свій день народження і чи захоче він зі мною про це говорити, це не допитливість, це можливість краще пізнати його. Так була в свої роздумах, як почати розмову, що  і не чула, як Артем повернувся, лиш прокинулась, коли його руку обійняли мою талію:

- Кохана, красиво накритий стіл, свчки в нас свято? Ммм, ходімо? - вдихаю приємний аромат.

- Так, ходімо. Та нема ніякого свята.

- Про що задумалась? Все добре? 

- Так, все добре, а в тебе? - затамовую подих в очікуванні відповіді.

- Багато роботи, але як ти поруч і те, як ти створююш затишок, то все добре - помічаю легку посмішку на його обличчі - романтична вечеря, найкраще завершення дня.

- Щось трапилось на роботі? - бачу, що Артем вагається, про щось міркує, а потім все ж наважується.

- Так, вирішив, що основний офіс буде тут в Івано-Франківську, а той що в Києві вирішив продати і відкрити ще один, але вже тут. Тому так багато роботи та паралельних процесів, де потрібна моя участь, не можу все делегувати.

- Ого, які зміни, а чому?

- Бо моє життя тут, ти тут, рідні та друзі тут, батьки тут, а я більшу часу був в Києві і не хочу зараз втрачати час на бізнес, що в Києві. Хочу осісти тут із тобою - бере мене за руку.

- Я не знаю, що сказати - гублюсь від зізнання - це так неочікувано.

- Скажи, що ти рада? - пестить мої руки великим пальцем.

- Звісно, я безмежно рада, ти будеш поруч і я підтримаю будь-яке твоє рішення, головне, щоб ти був щасливий - кажу на одному подиху.

- А я вже щасливий від того, як складається наше життя. Дякую тобі за підтримку - цілує.

- Кохаю.

Після смачної вечері Артемко на руках несе мене в нашу спальню і вже в обіймах один одного Артемко розповідає про роботу,  ділиться планами, а в мене із кожним його словом зникає тягар із душі. Пояснює всі нюанси у відкритті і я помічаю, як він змінюється, як говорить про бізнес, одразу стає зібраним, серйозним та із чітким баченням успіху.