Розділ 20

Збираюсь досить швидко на день народження Марії, роблю легкий макіяж і романтичну зачіску, хвилясте волосся, частина якого зібрана. У волоссі прикраса та біла стрічка, натяк на віночок.

Одягаю сукню і доповнюю образ сережками та білою силянкою. Те, що бачу в дзеркалі дуже подобається, вирішую, що взуття будуть солом'яні босоніжки на низькому ходу, зручно та ідеально вписуються в образ.  Виходжу із спальні, вже повністю зібрана і таксі вже чекає на мене, тому не гаючи хвилини залишаю квартиру.

Марійка організувала вечорниці, що чоловіки і жінки зустрічаються вже в ресторані вбрані і готові до святкування. З фантазією в неї все чудово.

- Привіт, коханий, я вже в таксі - телефоную Артему, сідаючи в таксі.

- Привіт, кохана, я вже теж напівшляху, чекатиму тебе біля ресторану.

- Вже хочу скоріш тебе побачити.

- Я тебе теж, чекатиму на тебе.

- До зустрічі - завершую розмову.

Виходжу з таксі і помічаю високу постать Артема. Він одягнений в білу вишиванку та лляні світлі штани, виглядає дуже святково, ніби зібрався одружуватися, а не святкувати день народження. Декілька хвилин милуюсь коханим, намагаюсь закарбувати в пам'яті його вигляд.

Найцікавіше те, що ми не домовлялись, які обираємо кольори, але вибрали майже однакові. На одній хвилі, як каже Марія.

- Софіє, в мене немає слів - промовляє Артем допомагаючи мені вийти із таксі.

- Ті ж самі емоції і в мене, ти дуже красивий - тим часом Артем пригортає мене в свої обійми. Декілька хвилин стоїмо майже непорушно, насолоджуємось обіймами, лиш Артем грається з моїм волоссям.

- Хіба можна бути ще щасливішим, ніж зараз? - запитує Артем.

- Напевно так, хоча це здається нереальним і для мене.

- Ходімо, бо Марія я думаю вже зачекалась - тримаючись за руки проходимо і я одразу бачу столик до якого нам потрібно.

- Марія така красива - шепочу Артему, поки йдемо в її напрямку. Скільки українських елементів одягу я ще так близько жодного разу не бачила і навіть невпевнена,  що скажу їх назви, але Марійка в цьому профі, що і демонструє своїм вбранням.

- Привіт, оу, сім'я Бойчуків пунктуальні, як ніколи - коментує Марія, випереджаючи наші привітання.

- Вітаємо з днем народження - вітає Артем, бо бачить, що я завмерла, від такого звернення. Артем натомість виглядає дуже спокійним, ніби це так і є, що ми вже подружжя. Далі слідують мої вітання, я вже повернула собі здатність говорити.

- Маєш чарівний вигляд, твій подарунок - Артемко дарує великий букет тюльпанів, улюблені її квіти, а я даю набір прикрас,сережки та підвіска одного відомого бренду, щоб любить носити Марія.

- Ааа, це те, що я думаю - кричить обіймаючи нас - я вас обожнюю, ходімо зі мною в туалет, допоможиш, я одразу одягну.

- А як гості? - запитую оглядаючись, чи ніхто не йде.

- Почекають, Артем ви, тобто ти розважиш їх?

- Тільки, якщо на 10 хвилин, більше я не витримаю.

- Домовились, ми швидко - Артем киває у вдповідь.

Знаходимо туалет швидко, взагалі гарна місцина, є де по сидіти і поговорити, і танцювальний майданчик ніби в центрі, але досить далеко від столиків, щоб музика не заважала.

- Марійка, я скучила, ми тиждень не бачились, скільки всього хочеться розказати, а розпитати ще більше.

- Те саме відчуття в мене. Але зараз не про мене, Софіє, як тобі моя перевірка? - дивує мене Марія.

- Яка перевірка, ти про що?

- Ну, я вас Бойчуками назвала, чи ти і не чула, або прізвище свого коханого не знаєш, так закохалась? - пояснює, поки одягає сережки, яку їй дуже пасують.

- Все я чула, в мене дар мови відняло від твоєї перевірки.

- В тебе може і так, от мене більше цікавила реакція Вікторовича, так от, він жодним чином не видав страх, лиш посмішка стала ширшою - тараторить Марія, поки я сама розумію, що посміхаюсь.

- О, ось така, як в тебе зараз. Ну, що сказати закохані живуть в своєму світі. От би і мені так.

- До речі, а як там Іван? Він буде сьогодні? - лиш промовляю його ім'я, як бачу, як Марія червоніє. Це щось новеньке.

- Ой, Іван. Я таку дурість зробила, допоможи із підвіскою - каже і повертається до мене спиною.

- Що зробила? - швидко впоралась із застібкою.

- Ми після того вечора в барі переспали і більше не бачились.

- І ти мовчала, стільки часу? А я бачила, що ти Івану сподобалась, ви так гармонійно виглядали разом. Тобі сподобалось? - потік моїх запитань не завершуються.

- Ой, це просто ти зустріла кохання і думаєш, що всі навкруи створені для кохання - Марія намагається заперечувати мої слова - Сподобалось, навіть дуже, він такий пристрасний - зізнається напівшепіт.

- Та ні, я бачила в його очах інтерес і захопленість тобою.

- Ну хай буде, як кажеш ти. Це всеодно нічого не змінює.

- Чому? А далі що?

- А що далі, переспали і я втекла, бо злякалась, а він не телефонував і не з'являвся більше.

- Можливо сьогодні з'явиться, хочеш я в Артема запитаю.

- Ні, не треба, бо ще подумає, що мені цікаво.

- Але ж тобі цікаво, що в цьому такого - хочу щоб Марія та Іван були парою, тому так наполегливо пропоную. Вірю в долю.

- Ну запитайся за нього, але так, щоб не було зрозуміло для кого ти цікавишся - наважується сказати.

- От і молодець, як буду щось знати, скажу. Ну, що ходімо, бо в Артема нема стільки витримки.

- Та він заради тебе все витримає, як ти там казала, очі видають істинні мотиви, так от, я в них бачила, тільки велике кохання щодо тебе.

- Дякую, Марійка. Я з ним дуже щаслива - промовляю розчулено.

Йдемо до столика і те, що я бачу мене вражає і я автоматично переводжу погляд на Марію в очікуванні її реакції. Вже нічого не потрібно питати в Артема, а тільки спостерігати. Спершу вона зупиняється і округлює очі, а потім опановує себе і продовжує ходьбу.

Я посміхаюсь, дивляюсь Артему в очі, а він мені рукою махає привіт.