Розділ 17

- Вже тікаєш, а попрощатися - чую голос партнера Артема.

- Допобачення - кажу і скидаю його руку і відступаю на крок, шукаю очима Артемка, він стоїть спиною, тому і не бачить і не здогадуються, що зараз відбувається за його спиною.

- Не так треба прощатися - перехоплює мою руку.

- Відпустіть мене - промовляю з огидою, як він не може зрозуміти, що мені не хочеться з ним спілкуватися і такою поведінкою він ще більше відштовхує від себе.

- Софіє, ми ж домовлялись на ти.

- Я не розумію, що ви хочете своєю поведінкою? - не стримуюсь від запитання.

- Щоб ти пішла зі мною на каву. Одна зустріч.

- Для чого?

- Щоб ближче познайомитись із партнером і другом Артема  - я ще такого дурного флірту в житті не чула.

- Мені це не потрібно.

- Софіє, подумай, я можу і натякнути, що ти не підходиш Артему, що ти меркантильна і що побачивши мене фліртувала зі мною.

- Ще такої дурні не чула, Артем не повірить, а ви зараз своєю поведінкою показали, що ви йому ніякий не друг - втомила мене ця розмова, я розвертаюсь і йду до Артема, більше мене не зупиняють. Дощ посилюється, а Артем в одному костюмі чекає мене на вулиці.

- Ти чому під дощем стоїш - підходжу запитуючи.

- Вирішив, разом до авто йти, щоб ти не загубилась - переплітає наші пальці і одразу я відчуваю тепло і трішки заспокоююсь. 

- Ти, чому так довго? - чую від Артема, а я вагаюсь, чи розповідати, чи ні за цю ситуацію з партнером і його дурним чіплянням.

- Коли виходила із ресторану, мене перехопив твій партнер - вирішую розповісти про цю ситуацію, бо ще дійсно Микола розповість своє бачення розмови і буде дивно, що я про це змовчала.

- А що він хотів, ми ж уже попрощались. До речі, як тобі Коля? - запитує Артем уже в авто. 

- Не моя людина - а тим часом, як ми вирушаємо, починається справжня злива - ти змок під дощем? - проводжу рукою по волоссю Артема на яких краплі дощу.

- Трішки, зараз зігріюсь, а вдома я сподіваюсь, вже ти будеш мене гріти - нахиляється за поцілунком - вічність тебе не цілував.

- Навіть не сумнівайся, буду.

- А що не сподобалось?

- Ти за Колю?

- Так.

Я без зайвих емоцій, а лиш фактами розповідаю про нашу розмову, як би мені складно не було. Артем уважно слухає, бачу, як стискає щелепу, як міцніше стискає кермо, що пальці біліють.

- Пробач за це - через хвилину мовчання після почутого, каже Артем.

- Артемко, тобі нема за що вибачатися, я хвилювалась, що ти можеш не повірити, це ж твій партнер і напевно хороший друг.

- Є за що вибачатись, я не повинен був залишати тебе наодинці.  Ми знайомі 5 років і за ці роки ми не мали розбіжностей, тому мене так здивувала його поведінка. Завтра буду в офісі, поговорю з ним.

- Я не хочу, щоб в тебе були проблеми через мене.

- А які проблеми, не вигадуй, ми лиш погоовримо, а якщо не зійдемось в чомусь, то партнерами нам не бути, бо без довіри не буває міцних союзів. 

- Я тебе кохаю, мені з тобою дуже почастило - кажу і дивлюсь захопленими очима на Артема.

- А мені як з тобою пощастило, ми майже на місці. Я вже не зможу без тебе.

По приїзду додому, приймаю душ, змиваю макіяж йду у спальню, Артемко в піжамних штанах лежить на ліжку та дрімає.

Я тихенько на пальчиках підходжу, лягаю поруч. Артем автоматично обіймає і цілує в щічку, а я відчуваю, який він гарячий. Невже захворів, бо потрапив під дощ.

- Артемко, як ти себе почуваєш?

- Хммм, чудово, коли ти в моїх обіймах.

- В тебе лоб гарячий, в тебе часом не температура?

- Та ні, давай спати, все завтра - перевертаєттся на бік і мене зі собою перевертає. Чую через пару хвилин його розмірене дихання, заснув, а я ніяк не можу заснути. 

Думки вихором кружляють в голові. Чи правильно я зробила, що сказала. Як пройде розмова Артема із його партнером і чи потрібна вона? Згадую слова Марії, що Артем справжній чоловік і як мені пощастило з ним. Найголовніше, що ми кохаємо один одного і що ми разом. З цією думкою я і засинаю.

Прокидаюсь від того, що мені дуже спектно і розумію, що це від того, що Артемко весь горить. Прикладаю до лоба руку і він гарячий, о, ні, простудився вчора, все-таки чекання під дощем не пройшли безслідно.Я виплутуюсь з його обіймів і йду на кухню, намагаюсь знайти аптечку, а в ній термометр, це займає більше десяти хвилин.

Повертаюсь назад в спальню, добре, що термометр електронний, достатньо лиш навести на лоба і я бачу 38.7 показник. Потрібно збити температуру, але перед цим треба, щоб Артем поїв.

Швидко йду на кухню, готую омлет, легкий салат та вівсянку і каву, все ставлю на тацю і йду в спальню.

Артемко як і спить, так і спав, доторкаюсь до лоба і мені здається, що ситуація стає гіршою.

Знаходжу ліки, щоб збити температуру і я думаю, що сьогодні ніякої мови про роботу йти не може.

- Артемко, прокидайся - намагаюсь його розбудити.

- Ммм - розумію, що йому важко говорити, що горло теж постраждало.

- Коханий, ти захворів, напевно, що промок під дощем. Тобі потрібно поїсти,  випити таблетку і знову в ліжко лягати - дивлюсь, як йому важко даються слова.

- Кохана, коли ти прокинулась? Дай мене годину і я прийду до тями і поїдемо на роботу.

- Артемко, яка робота, відпочинок, сон і багато води, ось твій режим на цей день точно - я залишаюсь непохитною.

- Я не можу, мені потрібно працювати - намагається встати.

- А мені потрібно,  щоб ти був здоровий, тому спершу сніданок і таблетка, бо в тебе температура є, а потім уже відчуєш, чи тобі краще.

Дивлюсь, що Артем внутрішньо незадоволений такою ідеєю, залишитись вдома, але розуміє, що так буде краще, тому снідає і я поруч з ним.

- Дякую, кохана, дуже смачно - цілує, а далі поглиблює поцілунок і нависає над мною. 

- Артемко, тобі потрібно випити пігулку.

- Потім  - відповідає і притискає мене ліжка.