Розділ 15

- Маленька, ти готова? - запитує Артем.

- Майже, п'ять хвилин, одягаюсь і виходжу - відповідаю одягаючи лляні штани та топ.

- Ти не бачила де мій годинник?

- Бачила на кухні, Артемко, я вже - заходжу на кухню.

- Супер, ходімо - бере мене за руку,  так ми спускаємось до авто.

Настав день, коли ми їдемо в Київ, на три дні, Артемко хоче мене познайомити із своїми знайомими та показати його автосалон в Києві.

Тому сьогодні по приїзді прогулянка Києвом і знайомство зі партнером по бізнесу і знайомими.

Все добре, я можу сказати, що я щаслива на всі сто поруч із Артемом, також турботливе і любляче ставлення Артема до мене багато що говорить про його ставлення до мене, але присутнє відчуття тривожності не залишає мене.

- Про що задумалась? - запитує Артемко, коли ми подолали половину шляху.

- Чомусь тривожно - відповідаю чесно.

- Чому? Я поруч з тобою, завжди підтримаю та завжди стану на твій захист.

- Я знаю, коханий,  але це внутрішні переживання, можливо, що нові люди і тому так відбувається.

- Ти в мене чудова, як ти можеш комусь не сподобатись - його слова заспокоюють.

- Дякую, кохаю тебе - нахиляюсь, щоб поцілувати, а далі його зізнання тоне в моєму поцілунку. Я не знаю, як описати словами це почуття, і моє бажання бути поруч.

- Зупинимось на каву? 

- Так, давай.

Артемко зупиняється, переплітає наші пальці і ми йдемо до кав'ярні. На дворі чудова погода, тому вирішуємо присісти на вулиці під накриттям.

Вирішую взяти каву та випічку, бо це моя слабкість, обожнюю свіжо-спечений хліб, булочки, пампушки, цей список можна довго продовжувати.

Артемко бере собі кавусю та французький хот-дог, класика для подорожей. 

Сідаємо за вільний столик, я спираюсь на груди Артемка і насолоджуюсь смачним перекусом, тишею та нашою особливою атмосферою.

- Спробуєш? - простягаю йому булочку.

- Давай - кусає ароматну булочку і цілує пальчик - смачно, спробуєш в мене?

- Ні, не... - не встигаю закінчити, як чую знайомий голос:

- Софіє?

- Привіт - кажу,  втискаюсь в Артема і відчуваю як напружуються його руки, бо він відчуває, що напружуюсь я.

- Привіт, познайомиш? - запитує мій колишній, а в мене жодного бажання спілкуватися і знайомити з ним Артема.

Не чекаючи моєї реакції, Артем припіднімається, але мене не відпускає:

- Артем, чоловік Софії - сталевим голосом промовляє.

- Олександр - відповідає, а я думками далеко - щось скажеш? - запитує і пристально дивиться на мене

- Нічого, в мене нема бажання з тобою спілкуватися - промовляю і думками бажаю, щоб Артем не думав, що в мене є ще почуття до колишнього, мені байдуже на нього. І взагалі, маючи стосунки із Артемом, я зрозуміла,  що я не кохала до того, як не зустріла Артема. 

- Тоді буду говорити я - говорить Саша, а я не розумію для чого він це робить. 

- Про що і для чого, ми розірвали стосунки і вирішили не спілкуватися, а зараз ти влаштовуєш сцени - відповідаю лиш тому, що не хочу конфліктів і не хочу псувати цю подорож.

- Вирішила все ти і - не встигає Саша закінчити думку, як Артем підіймається, тримаєчи мене за руку:

- Софія, не хоче з тобою спілкуватись, тому дійсно для чого ці сцени - промовляє Артемко і міцніше стискає мою долоню,  я навіть не являю скільки витримки він зараз демонструє.

- А ти не хіба не хочеш почути причину, чому  вона припинила стосунки? - не заспокоєються Саша.

- Мені не цікаво все те, що ти будеш говорити - сталевим голосом відповідає Артем  - ходімо, кохана - повертається до мене і поправляє моє волосся ніби більш нікого не існує.

- Ходімо - наважуюсь заговорити.

Поки йдемо до авто, в голові рій думок, як Артем відреагує на цю ситуації, довго в собі тримати не можу, тому як ми сідаємо в авто, хочу про все розповісти, щоб не було секретів між нами. Хоча я не з тих людей, хто хоче обговорювати попередні стосунки:

- Артемко..

- Не продовжуй, ти не зобов'язана щось говорити, якщо не хочеш. Люба моя, це сцена нічого не означає, мені важливіше твій спокій, ніж з'ясувати, що сталось у вас і чому ти розірвала відносини - перебиваючи мене, говорить Артем.

- Я тобі вже казала, як я тебе кохаю - розчулено промовляю.

- Щось не пригадую - робить вигляд, що задумується.

- Артемко, ти золото, обожнюю тебе - посміхаюсь. Захоплююсь моїм чоловіком і як він вміло повертає мені настрій. Вирішую поки ми в дорозі, все ж розповісти про свої колишні стосунки, але я вже буду говорити не емоціями, а сухими фактами.

- Ми зустрічались два роки, це були мої перші серйозні стосунки, я була ініціатром розійтись, бо зрозуміла, що не кохаю, хоча зараз розумію, що це і не було кохання - переводжу погляд на Артема, щелепа напружена, прямий погляд на дорогу, я бачу як йому неприємно, це слухати, але він стримано слухає все, що я розповім. І я продовджую - коли я сказала, що хочу розійтись, він не повірив, йому було важливо жити за рокладом, зустрічання, потім пропозиція, весілля, діти і я вдома. А я була б згодна на таке життя, бо це щастя, якщо це кохана людина, але в той момент я ще більше зрозуміла, що я не бачу своє життя поруч із цим чоловіком - гучно видихаю і переводжу погляд на Артема.

- Кохана, йди сюди - Артем паркується і обіймає мене пересаджуючи мене до себе на руки.

- Я знаю, що тобі неприємно це чути, але повір, я до нього взагалі нічого не відчуваю.

- Я вірю тобі і дякую, що поділились, хоч як тобі важко не було - я ще пару хвилин ніжусь в обіймах Артемка.

- Їдемо, бо ми так не встигнемо до твоїх знайомих.

- Так, кохаю тебе.

- І я тебе, Артемко.