Розділ 14

Йдемо до столика, щоб попрощатися, кажу, що втомилась і хочеться вже відпочити, Марія не проти залишитись в чоловічій компанії, ось так із дівич-вечора вечірка перетворилась на парубоцьку. Можливо і Влад зрозуміє, що Івану та Марії потрібно поговорити і продовжить вечір десь в іншому місці.

Поки Артем викликає таксі, бо був без авто, я запитую в Марії, чи їй нормально буде, що я поїду, вона заспокоює, що незважаючи на інцидент із чоловіками вечір вдався і вона не проти продовження в чоловічій компанії, а я щоб не хвилювалась. Сідаємо в авто  я одразу притуляюсь до Артемка, схиляю голову на його плече і закриваю очі. Готова муркотіти від його обіймів і так  засинаю, непомітно для себе.

Прокидаюсь від дотиків:

- Маленька, приїхали, ходімо, чи тебе понести?

- Ой, я заснула. Ні, я піду - кутаюсь в його піджак, бо ночі прохолодні. Підіймаємось в квартиру, Артем притримує мене за лікоть.

- Біжи, перша в душ, а я потім і будемо відпочивати.

- Дякую, я швидко - легко торкаюсь до таких рідних і спокусливих губ. 

Після душу стало трішки краще, ніби змила із себе весь негатив, Артемко в піжамних штанах, босий і із голим торсом лежить на ліжку із заплющеними очима. Я тихенько на пальчиках підходжу, щоб не розбудути, але милий не спить. 

Помічає мене, приобіймає, а тоді йде в душ, а я лягаю і чекаю Артема.

Артем виходить із душу, вимикає світло, лягає поруч, обіймає і шепоче на вушко: 

- Кохаю тебе.

- Я тебе теж кохаю - мурахи від слів. В міцних обіймах коханого швидко засинаю, найкраще снодійне.

В суботу прокидаюсь близько дев'ятої, Артемка поруч нема, йду на його пошуки. Знаходжу на кухні, він саме замовив нам сніданок і сервірує стіл. 

Милуюсь тим, що бачу, на ньому піжамні штани та голий торс, поки розгляда підтягнуте тіло коханого, мене помітили:

- Привіт, маленька, виспалась? - підходить до мене.

- Так, в твоїх обіймах напрочуд чудовий сон. Ох, дощ, як ти і казав - краплі барабанять по вікнах, що створює атмосферу затишку. Згодом починається справжня злива, сіра стіна із дощу.

- Так, тому снідаємо і в ліжко, бігом.

- Згода, будемо дивитись фільми.

- А завтра перевеземо твої речі.

- Можна і завтра, якщо в тебе є час, це не терміново і може зачекати.

- Не може, чи ти передумала?

- Ні, не передумала - чесно відповідаю.

- Радий чути.

Артем подбав, замовив мій улюблений сніданок, а на додачу свіжоспечені круасани, а раптом захочеться, каву зробив, приємно, що пам'ятає, що я люблю гарячу каву. Я вже казала, що від такою турботи хочеться постійно усміхатись від задоволення.

Завершуючи снідати, підходжу до Артема та сідаю на руки до нього:

- Дякую, за смачний сніданок - обіймаю за шию і притуляюсь щічкою до грудей.

- На все готовий заради твоєї посмішки - нахиляється, щоб поцілувати.

Поцілунок, як ніби ми місяць не бачились,  Артемко між поцілунками несе мене на руках у спальню.

А далі повна насолода те, як ми відчуваємо один одного. Кайфуємо.

Потім дивились серіал, розмовляли, я годувала Артема, а він мене. Засинала в обіймах коханого чоловіка. Ближче до вечора закінчився дощ, що лив протягом дня, вийшли на вечірню прогулянку. Субота промайнула дуже швидко.

В неділю поїхали до мене, я швиденько зібрала речі, Артем не гаючи час, вмовляв мене повідомити власниці квартири, що я вже не буду орендувати квартиру, я відкладала це рішення, бо це серйозний крок, а раптом, щось трапиться і ми не будемо разом і від цієї думки стає моторошно. 

Повідомляю, що буду платити за оренду, хоча б ще один місяць, раптом за цей час спільного життя, я набридну Артему, намагаюсь жартувати. Бачу, що Артему це не подобається, але він стримується, не тисне, а з терпінням чекає на моє рішення, бо для себе він уже все вирішив, крок наступний за мною, як я буду готова. В майбутньому відмовлюсь від оренди, якщо наша спільне життя складеться. Що дуже хочеться, бо я вже не уявляю свого життя без Артема.

Артем допоміг занести всі речі в квартиру, а потім поїхав у справах, тому я без поспіху, розставила речі і квартира поступово перетворилась в жіночий простір. На питання, що можна переставити, отримую відповідь, що хочеш.

Артемко приїхав ближче до вечері із оберемком півоній:

- Софіє, це тобі, вітаю з переїздом, нарешті ти моя - цілує.

- Дякую, коханий, ти немовірний - обожнюю півонії і їх аромат - виконав свої справи?

- Так, найважливіша моя справа перед мною. 

- Вечеря майже готова, ходімо їсти - беру за руку і йдемо на кухню. 

Минув тиждень із нашим спільним проживанням, як би хтось сказав, що таке можливо, я б не повірила, але на власному досвіді відчула, що таке жити в злагоді та коханні. 

Кохання - це коли тобі комфортно поруч, це коли Артемко і твоя кохана людина і друг. Напрочуд приємне відчуття, яке надає крила.

Артем повідомив, що через тиждень ми їдемо в Київ на декілька днів, я хвилююсь страшенно, тривожусь ще більше, хоча Артемко це відчуває і пояснює, що нема приводів для хвилювань.

Він хоче показати своє життя в Києві і провести час зі мною. А мені так добре у Франику, що я боюсь порушувати цю ідилію.