Розділ 13

- Вікторович пише? - питає Марія, поки я сідаю за столик.

- Так, невтрималась і написала йому, бо віін мовчав. А як ти зрозуміла, що це Артемко? - цікаво стало.

- По очах, вони світяться в тебе і посмішка, ти тільки йому так посміхаєшся, я ж кажу кохання.

- Так, зізнаюсь, що безповоротно закохалась. Трішки посидимо?

- Так, а потім знову підемо танцювати, я бачила бар до четвертої ранку працює, то є ще час повеселитись.

- Оу, а сил у нас вистачить, я в цей час уже в ліжку? 

- Вистачить і взагалі - не встигає Марія договорити, як до нас підходять два чоловіка і запитують, чи можна їм до нас приєднатися.

- В нас дівич-вечір, тому іншим разом - відповідає спокійно Марія.

- Не вийде, ми зараз хочемо, ваш вечір стане тільки кращий із нами - відповідає один із здорованів і із наглістю сідають за наш столик.

- Ви не почули, що вам сказали, нам не потрібна компанія - кажу цим бовдурам.

- Хм, щось дами не в гуморі, але це все можна виправити, чи це типу ваше ні, але так - і лізе до мене обійматися. 

- Не чіпайте мене, в мене є чоловік і краще вам з ним не мати справу - намагаюсь сказати, якомога суворіше, а в середині страх розпалюється.

- Ви що не почули з першого разу, дайте нам спокій, бо ми зараз охорону погукаємо - підіймається Марія, але її другий хапає за руку і садить на місце. Я тільки зараз зрозуміла, що вони під чимось і їм байдуже на наші слова. І тут реально стає страшно.

- Відпусти і  не чіпай мене - кричить Марія і відштовхує його.

- Давайте ми всі заспокоїмось і кожний піде за свій стіл - ніхто не звертає увагу на мої слова - та не чіпай ти її - кричу і забираю його руку від стегна Марії.

Я не знаю скільки пройшло часу, але коли бачу, як заходить Іван, Влад та Артем в бар, я видихаю із полегшенням.

- Вам тут не раді, краще йдіть поки цілі - промовляє Артемко і переводить очі на мене, ніби оцінює, чи все добре зі мною. Я відповідь на його погляд киваю, що все добре, тепер я в безпеці.

- Ти хто такий? - підіймається один із здорованів і його пиха разом із ним.

Помічаю, що Іван взяв за руку Марію і щось шепоче на вухо, а вона ніби закам'яніла, міцно стискаж руку Івана, а він намагається її сховати за свою спину.

- Ходімо вийдемо і я скажу, хто я - відповідає Артем і нахиляється до мене:

- Маленька, ти як? Софіє, чекайте нас тут, домовились? - говорить із натиском.

- Так - все, що я можу промовити.

Вони виходять, а нам лиш залишається чекати. Дивлюсь на годинник, уже десять хвилин пройшло, а їх немає:

- Ти як? - запитує Марія і нарешті приходить до тями.

- Хвилююсь, уже десять хвилин, а їх немає.

- Не хвилюйся, мені Іван сказав, що вони їх навчать, як з дівчами поводитись.

- Ага, якщо через десять хвилин їх не буде, я піду на їх пошуки, я не зможу тут сидіти і нічого не знати.

- Підемо разом - погоджується.

- А ти як? - питаю в Марії.

- Як побачила Вікторовича та Івана, видихнула, не думала, що таке скажу, але я рада бачити Івана.

- Дай йому шанс, він хороший - не втрачаю можливості ще раз наголосити, що Іван гідний чоловік і для своєї дівчини він на багато що піде, аби була щасливою.

- Ага, я подумаю - відповідає Марія і я бачу на її обличчі натяк на посмішку.

- Уже пройшло більше десяти хвилин, ходімо поглянемо де вони - тільки  я промовляю ці слова і підіймаюсь, бачу як заходить мій Артемка і я більше нічого не бачу, біжу до нього.

Міцно обіймаю і цілую, а потім відсторонююсь, щоб поглянути, чи він не травмований. Помічаю збиті кісточки на пальцях і все.

- Маленька, все добре, ходімо за столик - переплітає наші пальці і ми йдемо до столика.

- Я попрошу аптечку в бармена, потрібно обробити тобі руку - пояснюю.

- Не потрібно, я під водою промию піду - поки Артемко йде в туалет, я йду до бармена і прошу аптечку, на щастя все необхідне в аптечці є.

- Ви як? - підходжу до столу, де Іван обіймає Марію, а Влад сидить на моєму місці.

- Та, що з нами буде - відповідає Іван. Марія лиш сильніше обіймає Івана.

- Та я бачу, особливо в тебе Іван уже на обличчі синці видніються - кажу.

- Так він найбільше хотів їх відгамселити - додає Влад.

- Так їм і треба, налякали нас - додає Марія. Відчуваю, як мене обіймають і цілують у скороню:

- Артемко, ммм - насолоджуюсь спокоєм - давай свої руки, я аптечку взяла - неохоче дає мені свої руки, поки я обробляю рани, Влад пропонує пересісти за інший стіл, щоб всім було місце.

Пересідаємо за інший столик, обробивши рани я відношу аптечку, бо інші відмовляється неї скористатися і повертаюсь, потрапляю у міцні обійми Артемка:

- Мила, ходімо потанцюємо? - шепоче мені на вушко Артем.

- Ходімо, а потім може додому поїдемо?

- Втомилась? - Артем присткає до себе на танцплолі і повільно, ледь рухому танцюємо, скоріш обіймаємось, ніж танцюємо.

- Артемко, дякую, що був поруч - цілую в губи - А як ви дізнались, де ми? Що нам потрібно допомога?

- Перше твоє фото, локацію впізнав, а далі Марія нашвидкоруч написала, що вам потрібна допомога - декілька секунд мовчить, а потім продовжує - чесно кажучи, я вже був на шляху до тебе, коли Марія написала, тому так швидко.

- Ти мій герой - знову цілую. 

- Він тобі нічого не зробив? - Артемко уже декілька раз запитує, хвилюється.

- Ні, все добре, ну, що поїдемо додому?

- Так, зараз попрощаємось і будемо відпочивати всю суботу, з ліжка тебе не випущу, тим більш на вихідні дощ - промовляє і проводить рукою по шиї і кусає за вушко.

- А я і не проти.