Розділ 10

- Маленька, ти готова? - зазирає уже зібраний Артемко до нас в кабінет із Марією.

- Так, а ми можемо Марійку підвезти, бо вона сьогодні без авто - запитую в Артемка.

- Звісно, а що трапилось? - звертає погляд на Марію.

- Та, вчора в аварію потрапила, я не постраждала, а от авто так, один козел дуже поспішав і підрізав - розповідаючи Марія хмуриться, напевно, геть козел дістався.

- Допомога потрібна? - запитує Артем, коли виходимо всі в трьох із кабінету.

- З авто ні. Він авто пообіцяв швидко зробити, а от хіба, що якогось вечора ти відпустиш Софію і ми десь в барі посидемо, психологічна допомога потрібна - бачу, здивований погляд Артема.

- Звісно, можна - посміхаюсь і приобіймаю Марію, а потім Артемко бере мене за руку і ми йдемо до авто.

- Подумаю над комерційним авто для працівників, щоб... - Артем не завершує свою думку, бо бачить, що Іван наближається до парковки - привіт, брате, ти у справі?

- Взагалі так, але я не до тебе, мені ось ця красуня потрібна - переводить погляд на Марію - привіт Софіє, радий бачити - приобіймає мене.

- А ви знайомі? - звертаю погляд на Марію і розумію, що знайомі, але щось мені підказує, що знайомство в них було не дуже вдалим.

- Так, знайомі, це коз.. той, через кого я без авто - пояснює крізь зуби Марія.

- Ви, вже додому зібрались? - запитує Іван в Артема, але погляд залишає на обличчі Марії.

- Так, тільки Марію підвеземо додому, бо без авто.

- Брате, ви їдьте, а я подбаю про Марію, мені ще пробачення просити за свою ганебну поведінку - каже Іван.

- Марійка, що скажеш? - шепочи запитую в Марійки і заглядаю в її обличчя, щоб прочитати реальні емоції.

- Дійсно, Іван правий, ви їдьте, а нам треба вирішити питання з моїм авто, рано, чи пізно нам треба було б поговорити - зітхає Марія.

- Добре, тільки чекаю від тебе деталей, що між вами трапилось - прощаємось, Марія обіцяє все розповісти при зустручі. Марія та Іван залишаються на парковці, а ми вирушаємо до квартири Артема.

Уже в авто запитую:

- Артеме, як думаєш, що між ними трапилось, окрім аварії?

- Іван може спалахнути в один момент, але він справедливий і поважає жінок, тому думаю Марія в безпеці - повертається до мене та бере за руку і гладить великим пальцем мою руку, поки чекаємо зелене світло.

- Марійка, теж запальна, але добра та щира, ох і весело їм буде - на хвилинку задумалась - в тебе є продукти на вечерю? - запитую в Артема.

- Краще давай заїдемо в супермаркет або можемо щось замовити в ресторані, обирай.

- Давай заїдемо в супермаркет, хочеться домашньої їжі - натхнення є готувати.

Піднімаючись до квартири Артемка, згадую, чи нічого не забула купити. На вечір вирішую проготувати запечаний сібас та картоплю із грибами і легкий салат.

- Прошу, маленька, проходь,моя оселя - пропускає вперед.

- Дякую - просторий коридор, що плавно переходить у вітальню кімнату, а вітальня об'єднана із кухнею, та далі мій погляд зачіпляється за великі панорамні вікна і краєвид, що відніється крізь вікна - як це гарно, краєвид не відірвати очей - затамовую подих.

- Так, краєвид гарний - ставить продукти Артемко і обіймає мене ззаду, руки пестять мій живіт - пропрную почати екскурсію із спальні - кусає за вушно.

- Так, ми не повечеряємо, а я їсти хочу, не спокушай - всміхаюсь і повертаюсь обличчям до Артема і цілую.

- Це більше схоже на те, що ти спокушаєш - розтібає гудзики, а я хитаю головою, щоб зупинився, поки що - Вмовила, спочатку погодуємо тебе, щоб сили були - розтискає обійми і йде у ванну.

Поки Артемко в душі, я переодягаюсь у вільні шортики та топ, волосся заплітаю в косичку.

Вмикаю музику та оглядаю кухню. Сучасна техніка та стильний і лаконічний дизайн, вже один погляд на кухню викликає бажання готувати. 

Так, захопилась чистячи картплю, що лиш зараз помітила, що за мною спостерігають.

- Так би і милувався, ти на моїй кухні, готуєш і так гарно виглядаєш, як стриматись - шепоче Артемко - що потрібно робити, хочу допомогти, щоб швидше повечеряти.

- Можеш порізати гриби, а я поки картоплю поріжу і замариную - дістаю ніж та досточку.

- Марія телефонувала тобі? 

- Писала, що все добре, вже вдома і ми домовились в п'ятницю в бар сходити - повідомляю Артему.

- Ок, тоді я в п'ятницю із братами зустрінусь. Мені в найближчий час потрібно з'їздити в Київ на пару днів, поїдеш зі мною?

- Поїду, тільки якщо бос відпустку дозволить - дивлюсь в очі Артему.

- Дозволить - всміхається.

- Супер. Артемко, це буде робоча поїздка? 

- Так, потрібно з партнером зустрітись, а потім можу тобі показати мої улюблені місця в Києві - продовжує.

- Оуу, цікаво, я була декілька раз в Києві і теж маю свої улюблені місця, цікаво, чи співпадуть? - з інтересом переводжу погляд на Артема і бачу, що він уже нарізав гриби.

- Перевіримо - тягнеться за поцілунком, лиш дотик до губ.

- А ти в Києві винаймаєш квартиру?

- Ні, я в Києві більше часу проводив, тому й придбав квартиру, маленьку, але затишну.

Далі процес дуже швидко йде, поки запікається картопелька з грибами і сібас, я роблю салат,  а Артемко сервірує стіл. Я мимоволі милуюсь його широкими плечима, підкачаним рельєфним тілом і очима, що змінюють відтіннок коричневого в залежності від настрою.

За вечерею кожний смакує їжу і думає про своє. Я про те, як швидко в мене змінилось життя і як добре мені  поруч із Артемом. Я закохалась.

- Артемко, про ще думаєш? - запитую.

- Софіє, переїзди до мене, давай жити разом - на одному подиху каже і переплітає наші пальні рук  - що скажеш?

- Скажу, що це так швидко.

- Ну, а що затягувати, якщо нам добре разом і я хочу разом засинати та прокидатись.

- Хм, Артеме, я теж хочу жити разом - нахиляюсь, щоб поцілувати.

- От і вирішили, на вихідних можна основні речі перевезти, а завтра забереш, що необхідне тобі.