Розділ 5

На початку Артем допоміг все налаштувати для комфортної поїздки, потім Артем все детально пояснив, спершу було дуже страшно,  але сучасні технології в авто і спокій Артема зробили свою справу, я їду, повільно, але їду.

Заїхали в ресторан, взяли на виніс піцу з телятиною та печеними перцями, салат та напої.

- Як відчуття? - запитує Артем.

- Супер, я не вірю, що це я кермую, дякую за таку можливість.

- Звертайся, ще 5 хвилин і на місці, повертай ліворуч і шукай місце для парковки.

- Давай ліпше ти, на сьогодні мені досить, я іншим разом спробую паркуватися, добре? 

- Ловлю на слові за інший раз - промовляє і показує, де стати, щоб помінятись місцями - все приїхали.

Місцина фантастична, біля озера, головна алея і прибережна територія вся у вогниках і є лавочки та столики для відпочинку.

- Ох, як гарно - озираюсь навкруги - я ще тут не була.

- Я часто тут буваю, тут завжди гарно думається.

- А ти тут виріс?

- Так, до 20 років жив у Франику, а вже 13 років, як більше часу мешкаю в Києві, а у Франику батьки і як справи є - розповідає, поки я кутаюсь в плед та виставляю їжу на стіл.

- Ходи до мене, так тепліше - тримає мене за руку і пропонує сісти поруч і накриває одним пледом, так, що видно набережну, а ми ніби як сховані, від всього світу.

- Ммм, як смачно, обожнюю піцу - відчуваю себе щасливою в цей момент. Артем приобіймає мене міцніше і цілує в скроню.

- Про що задумалась - запитує не відводячи погляду від губ. 

- Милуюсь - так легко лине відповідь.

- Так, краєвид тут чудовий - продовжує.

- А я не тільки краєвидом, а й тобою милуюсь - червоніючи додаю.

- Софіє, ти мені подобаєшся, дуже - шепоче мені  і нахиляється до губ. Я відчуваю, як губи Артема знаходять мої, як він поглиблює поцілунок, а я відповідаю, спершу несміло, а згодомперехоплюю ініціативу, Артем переносить мене до себе на коліна і ніхто не бажає зупиняти поцілунок, а навпаки він стає більш пристрасним.

- Це було смачно - коментує Артем і притуляється до мого лоба, рука одна на сідниці, іншою легенько гладить по спині.

- Так - шепочу і притуляюсь міцніше - потрібно вже їхати, завтра нам на роботу, Артеме Вікторовичу.

- Пххх, обожнюю як звучить моє ім'я з твоїх вуст, скажи ще раз. 

- Артеме Вік.. - зупиняє мене поцілунком і знову це божевілля, яке хочеться продовжувати.

- Артемко, ходімо - підіймаємось, Артем викидає сміття, поки я складала плед, бере мене за руку і ми йдемо до авто.

- Хм, Артемко, мене так давно ніхто не називав, мама в дитинстві.

- Не подобається - зупиняємось біля авто.

- Подобається, ти за кермом? - не чекаючи відповіді, цілуємось.

- Солодко - між поцілунками чую, як Артем каже.

- Солодко - повторюю, обіймаю, та отримую поцілунок в шию.

- Ходімо, тримай ключі - передає мені ключі та сідає на пасажирське сидіння.

Сідаю за кермо в салоні тихо грає романтична пісня, ввечір, ліхтарі, дорога і Артема очі, що світяться ніжністю та симпатією. Щаслива, що ще додати.

Я виїжджаю на головну дорогу, звертаю погляд на Артема.

- Переглядала інфу, що я тобі дав щодо авто? - запитує Артем.

- Ще, ні, планую на вихідних подивитись, але якщо чесно, то тільки із поваги до тебе, а так кажу ще раз я поки не планую купувати авто - звертаю погляд на дорогу.

- А, я хотів запросити тебе на вихідних поїхати до моїх друзів, в нас традиція збиратись разом на два дні з ночівлею за містом - пояснюює.

- Хм, я не проти - відповідаю - а в тебе тільки тут друзі, чи в Києві теж є?

- Тільки тут, мої найближчі друзі, це брати, а в Києві є знайомі, щоб провести час, але не більше.

- А в тебе, Софіє? - бачу, що  вже видніється мій будинок, тому зменшую швидкість і дивлюсь,  де можна зупинитись.

- А в мене, Марія, моя подруга тут, я як прийшла на роботу, одразу знайшла з нею спільну мову, легка у спілкуванні і щира. Була ще подруга в Черкасах, звідки я родом, але ми не спілкуємось - зупиняю авто і наважуюсь поглянути на Артема.

Біля під'їзду, тримає мене за руку та переплітає наші пальці:

- Втомилась? 

- Трішки, але це приємна втома - не чекаючи відповіді, обіймаю - дякую за вечір - цілую в щічку.

- Провести до квартири?

- Ні, я сама впораюсь, до завтра?

- До завтра, Софіє.