Розділ 3

Називаю свою адресу і закриваю очі,лиш на хвилинку, як мені здається. Як добре, прийму душ і ляжу одразу спати.

Прокидаюсь від дотику до руки.

- Ой, вибачте, я заснула - кажу і намагаюсь зрозуміти, де ми.

- Нічого, провести тебе до під'їзду?

- Ні, дякую, що підвезли. На добраніч - нашвидко відкриваю двері та виходжу. 

- На добраніч, до понеділка - бажає Артем Вікторович.

- Ага.

Вихідні просто пролетіли, в суботу займалась домашніми справами і згадувала вечір п'ятниці, давно я так добре не відпочивала.

Неділю провела також вдома, читала, подивилась фільм, лиш ввечері вийшла в супермаркет і трішки прогулялась, люблю ввечері пройтись.

Так минув місяць, в домашніх справах, в роботі, завтра вже травень, блакитне небо і свіже повітря, обожнюю такі ранки, я вже повернулась із пробіжки, бігом в душ, сніданок  і з Марією на роботу.

- Привіт, давай заїдемо каву візьмемо, бо я не мала часу зранку попити - говорю, поки сідаю в авто.

- Боже, звідки скільки енергії, це ж ранок - насуплено запиту Марійка.

- Ага, я обожнюю ранні ранки, забула.

- Забула, а я обжнюю спати ранні ранки - відповідає Маріє, поки я намагаюсь стриматись, щоб не засміятись від її кривлянь.

- От, зараз вип'єш кави і буде тобі радісно.

- Побачимо - відповідає, паркуючись.

- Я не розумію, а чому ти не їздиш на авто? - запитує Марія.

- Бо нема авто і треба досвід, а в мене ні досвіду, ні авто.

- Ой, була б ти більш меркантильною вже давно б їздила на авто, а так все сама, тай сама.

- Ага, то на кожному кроці мені пропонують купити авто, як би запропонували, я б може і погодилась.

- Зайдете до мене після обіду, обговоримо - чую знайомий голос і ми завмираємо і я боюсь повернутись.

- Доброго ранку, Артеме Вікторовичу - відповідаємо синхронно і з такою самою синхронністю червоніють мої щічки.

- Це лиш розмови, не потрібно мені авто - на одному подиху говорю тихенько. Та вже пізно, Вікторович бере нам всім кави і йде до свого авто, в Марії поспішка на обличчі, а я в ступорі. Приємна увага Вікторовича, я місяць не бачила боса,  а він мені ще красивішим став.

- Ну ти і щаслива, Вікторовчи тебе вподобав,  не згуби шансу, він гідний чоловік. Він тобі сподобався? - запитує Марія.

- Так, гарний чоловік, а він не одружений?

- Ой, Софіє, ти ще досі нічого не дізналась нічого про Вікторовича? - тільки відкриваю рота, щоб сказати, вона продовжує - не відповідай, а запам'ятовуй. Неодружений і не був, 33 роки, має два автосалони у Франику і в Києві. У Франику, бо звідси родом. Має два брата, чим займаються не знаю. Стосунків серйозних не мав, були так на кілька місяців і все. Що? - запитує мене, бо бачить, як в мене відкривається рот від здивування.

- Що, ти Шерлок, а не Марія, звідки ця інфа? 

- Звідки, звідки з інтернету і особисті спостереження, тому я ж кажу не втрачай шанс на щасливе життя - додає, закриваючи авто.

Після розмови з Марією, я ніби і працюю, а думками десь далеко. Чи подобається мені Артем Вікторович, безсумніву, чи вірю я в його щиру симпатію і що я йому подобаюсь - не дуже, треба час, щоб це зрозуміти. З такими думками я постукала в його кабінет.