Розділ 1

Подружка казала, що в 25 років стає все зрозуміло і приходить початкова мудрість.

Мені вже 25 років і що я зрозуміла, що мої перші серйозні стосунки віджили себе.

Вже пройшло декілька  місяців, як я не в стосунках і  переїхала в незнайоме для себе місто в Івано-Франківськ. Вирішла почати все спочатку, присвятити час собі, зрозуміти себе і знайти те, що буде приносити мені задоволення.

Влаштувалась на нову роботу в автосалон, люблю авто і люблю про них говорити, тому тут вибір був очевидним. Орендую квартиру в затишному районі і у вільний час займаюсь рутиною, яка допомагає адаптуватися в чужому місті.

Збираючись на роботу дивлюсь, що вже весна за вікном і що можна одягатись не хвилюючись, що замерзну.

Тому сьогодні я вирішила одягнути чорний класичний костюм та чорний топ під низ і лофери, стильно та комфортно.

Добираюсь до автомалону на таксі, ба знаходить за містом, добре, що трансфер до роботи оплачується. Підходячи до салону бачу, що переполох.

- Привіт, Марія, а що в нас сьогодні?  - запитую в колеги.

- Привіт, Софіє ти що не знаєш, що сьогодні приїздить головний із перевіркою? - отримую у відповідь запитання замість пояснення від Марійки.

- Ні, а яка ціль перевірки? - як я могла це пропустити, добре, що хоч одягнулась відповідно, думала я.

- Це планова перевірка, головний бува так робить.

- Окей, дякую - пішла готуватись до зустрічі із головним, можливо вдасться побачити його.

Час вже ближче до обіду, а головного ще нема, а може вже і не буде, хоча весь колектив в очікуванні.

Ще 30 хвилин і можна йти на обід. Я з Марією ходимо в кав'ярню поблизу, там готують смачні обіди.

- Софіє, там до тебе клієнт прийшов - чую, як Марія наближається до мене і щось очима показує, а я не можу зрозуміти, на що вона натякає.

- Добре, вже йду - відповідаю, так і не зрозумівши, що Марія намагалась мені сказати.

- Вітаю, мене звати Софія, я менеджер, що Вас цікавить? - хвилюючись запитую. Бо хвилюватись є чого високий, широкоплечий, погляд, що сканує та пронизує.

- Добрий день, мене цікавить як давно Ви тут працюєте?

- Майже два місяці - щось мені підказує, що це не просто клієнт, а Марія не просто так очима натякала мені на щось.

- І як Софіє працюється? - цей голос змушує відповідати без зволікань.

- Перепрошую, а як можу до Вас звертатись? - наважуюсь запитита.

- Артем Вікторович - подає руку для рукостискання.

- Працюється чудово, Артеме Вікторовичу - посміхаюсь, якщо це можна назвати щирою, а не зляканою посмішкою.

- Хм, тоді не буду заважати Вам працювати, ще поспілкуємось - розвертається і йде собі.

Артем Вікторович йде, а я шукаю очима Марію, щоб йти на обід і почути її думки, чи пройшла я тест від головного, бо це однозначно був він.

На обіді вирішили сісти на вулиці, сонечко та легенький вітерець, що ще треба для гарного настрою та смачного обіду.

- Маркійка, що скажеш, пройшла я тест? 

- Скажу, що тебе ще очікує цей тест, це лиш початок, я свій тест здавала тиждень, але як пройдеш, будеш як вареник в маслі, як і ми всі - відповідає доїдаючи салат.

- Так, я помітила, що колектив тут відмінний і про працівників дбають.

- Отож, а це все Вікторович, він ніколи не переходить на особисте, але вміло визначає, кого залишати, а хто має піти.

- Пощастило нам з керівником - кажу, а Марійка киває у відповідь, бо втамовою голод картопелькою і великим шматком м'яса.

До кінця робочого дня ми більш не бачились з головним, тому спокійно допрацювала та чекаю на Марію, щоб поїхати додому.