Розділ 39. Бій.

Монк  з прокляттям залишив Ешлі в її відділі, та на ходу вмикаючи гарнітуру набирав Скотті. 

—  Монку ти зараз де? - спокійно спитав Скотті.

—  Біля відділу гідропоніки сер. Йду на робоче місце.

— Відстаивти енсіне. На третій склад. Якщо що будеш обслуговувати рельсотрони та мережі централної ділянки корабля. І переключись на частоту 3. 

— Слухаюсь сер.

Він увімкнув третю частоту. Почувся звук тиші їхнього відідлу 

Зненацька корабель завібрував. Пішла торпеда зрозумів Монк. Проклятя, що ж там відбуається? Тут зненацька пронула команда.
“Усьому екіпажу. Одягнути скафандри. Йдемо на перестрілку рельсотронами.”

Монк скочив на склад. Дістав звідти скафанрд який був в кожному відсіку поруч з вогнегасником. Швидко одягнув. Корабель знову завібрував. Прокляття, та що ж там відбувається? Він набрав ШІ свого відділу.

—  Каспере, можеш мене непомітно підключити на комадну частоту? І вивести то на канал 7 в скафі?

—  Малий тобі мало того, що ти щойно чудив в гідропоніці?
—  Каспере давай мораль потім. Я хочу знати що там твориться, може буду готовий підсобити, чи подати Скотті якусь ідею.

—  Ок. Але як попадешся, то ти сам зробив. 

— Давай вже, перестраховщик ШІшний.  

Почулось шипіння “пішла пташка…..торпедний апарат заклинило…..”

Кілька разів сигнал переривало, коли їх викидало з командної частоти, все, ж вон мала кращі алгоритми захисту ніж інші. Нарешті Каспер зумів хакнути її, і Монк оримав можливість слухати інформацію про хід бою. 

“сер вони розганяються до Дару республіки”

“Відженіть їх. Рельси вогонь”

Монк напружено сидів у вузькому технічному відсіку складу, спираючись спиною на холодну металеву стіну. Він навіть не думав пристебатись. Тілки увімнув магнітні підошви на процентів двадцять. Про всяк випадок.

У навушниках раптом хрипонуло:

— "Виявлено маяк-глушилку! Ми знову її не дістали торпедою. Мем, що робити?"

Монк підняв голову. Серце почало битись швидше. Вже не просто очікування бою – це реальність. Ворог поруч.

— "Короткими залпами з Карателів. Але обережно не спаліть реактор"

І тут воно сталося.

По кораблю пройшов дивний, низький гул, наче щось велике і глибоке прорізало саме простір. Блимнуло світло. Монк не почув вибуху чи удару, але його нутро відчуло це – тіло ніби на мить стиснулося, а потім відпустило.

Метал під ногами ледь здригнувся, але не від поштовху, а від чогось глибшого – як коли в глибокому підвалі працює величезний двигун. Усередині технічного приміщення затремтіли кріплення, а в повітрі на частку секунди завис відчутний заряд – як перед грозою.
Монк видихнув. Він навіть не міг собі уявити, що це буде відчуватись аж так. Подумав, що Нова замалий корабель для Карателів. Явно треба якийсь суперлінкор.

Знову зашипіла частота командування.

— " Реакторна Статус? В нормі. Артилерія статус?  СИСТЕМИ В НОРМІ." 

— От і почалось… — видихнув він, заплющуючи очі.

Ще один залп. І ще.

— "Не дотягуємо. Збільшити потужність. Згорить обводка рекатора. Нема вибору, може встоїть. Наказую вогонь." 

Тепер він уже відчував закономірність: кожен постріл відгукувався в палубі ледве чутним, але виразним вібраційним імпульсом. Якщо не вслухатися – можна не помітити. Але Монк вже налаштувався, і тепер його нерви відгукувались на кожен залп, як натягнута струна.

Раптом у навушниках просвистів шумовий сплеск – короткий електростатичний тріск, який з'являвся після кожного пострілу рельсотрона.

"Сука…" — подумав він, хапаючи свій технічний планшет і перевіряючи стан рельсотронів

— " Є контакт збили щити. Сер реактор от от піде в нестабільний станй. Продовжуємо вогонь" 

Залп.

Знову низький тремор по металу.

Монк провів рукою по обличчю, розмазуючи піт. Вони справді б'ються. І він – частина цього бою, хай навіть зараз просто сидить у темному відсіку, відчуваючи, як їхній корабель хижо виштовхує у простір тонни смерті.

— "Є збили падлу. Сер, ми не встигнемо втекти в гіпер, а вних новий маяк розгортається поза межами досягності рельси. Ну що ж, тоді ми прикриємо траспорт. Дари валіть звідси. Нова їх відволіче"

Тут знову  пронула команда.
“Усьому екіпажу. Ми відволікаємо мудаків. Йдемо на зближення. Офіцери перевірити скафандри. Техніки готовнісь номер 1. І хам допомагають нам всі боги в які ви вірите”

 Корабель різко рвонув убік. Маневр ухилення.Монк би полетів якби не магніті підошви. З грюкотом почали падати неприкіплені речі. Генератори гравітації вимкнулись. Вся енергія пішла на щити та зброю. 

— "Всім бойовим постам, ворог бере нас у кліщі! Готуємось до активного бою! Пускайте пташки. Дрони-камікадзе в роботу у режимі автомності" 

В цей момент по корпусу пройшла нова хвиля вібрацій, менш глибока, але частіша.

Малі рельсотрони пішли в роботу.

Монк з завмиранням серця, бачив, як на моніторах відображались показники споживання енергії – знаряддя короткими, але частими пострілами косили малі ворожі цілі. ППО корабля активно відбивала цілі, що вже летіли в них.

— "Пуск торпеди! Ворог у зоні ураження. Сер вони випустили приманки. Пташка не пройде. Вальніть Карателем. Сер ректор. Похрін. Нас менше. Залп.!"

Він затримав подих.

По корпусу прокотився короткий, але виразний поштовх – момент, коли нова  торпеда відірвалась від направляючих і рвонула вперед, несучи на собі пекло. Почувся тріск. Це Каратель стріляв одиночними вистрілами.

Дві секунди тиші. Третя.

— "Пряме влучання! Один контакт ліквідовано!.Сер, нас обходять. ППО пробито. Енергію на щити. Сер …" 

Корабель знову здригнувся, але цього разу інакше.

Глибока, потужна вібрація, що пройшла через усі палуби.

Судно немовби просіло.

Монк здогадався, що і їх дістали. Почувся новий удар по щитах.

— "Щити на 58%! Перерозподіляємо енергію!. Сер 4й реактор вибило. Працюємо аби відновити. Щити на 15%. Енергрію від допоміжний систем на щити. Вимкнути все, що не критичне"