Розділ 38. Перепочинок?

Розділ 37.

Джулія: "Ну що, в яку халепу ти на цей раз вліз?"
Монк: "Не знаю."
Джулія: "Що значить не знаю? Ти або вліз, або пробуєш мене надурити. В тебе іншого не буває."
Монк: "А ти як? Ти так і не відповіла."
Джулія: "Ти не переводь тему. Я тобі нічого не скажу."
Монк: "Ну то чому думаєш, що я тобі скажу?"
Джулія: "Бо ти завжди все розказуєш. Ну, давай, починай — як завжди."
Монк: "...А ти завжди була такою жорсткою чи це тільки для мене спеціально?"
Джулія: "Не лестись, хлопчику."
Монк: "Та де вже там. Ти й так не відповіла."
Джулія: "...Бо не знала, що сказати."
Монк: "А зараз знаєш?"
Джулія: "Ні."

Монк задумався, що б їй написати далі. Нічого не приходило в голову. Раптом він згадав, про жарти над Андре. Ну давай,і тут спробуємо.
Монк: "Ну, анекдота хоча б розкажу?"
Джулія: "...Дурень."
Монк: "Не сперечаюсь."

Монк почекав, сподівався, що дівчина ще щось напише, але вона мовчала. Зрештою, він зі сумною усмішкою відклав термінал.

"А я так і не визначився, як до неї ставлюсь."

Перед його уявою знову з’явилось лице Леблана. Монк вилаявся. Потім тихо засміявся й похитав головою.

"Дурень. Тут у нас на носі заварушка, а ти ревнуєш фактично офіцера до офіцера. Думай про те, як би все обійшлося."

Внутрішній голос єхидно підкинув:

"У тебе і ‘обійшлося’? Не сміши. Йди краще поліруй рельсотрони. Або заміни резервну систему біля гідропоніки. Ешлі знову щось залила."

Монк не весело усміхнувся.

Останні дні він уникав Ешлі. Відчував вину. Тепер уже було очевидно, чому вона поводилася так поруч із ним, але…

Але Джулія.

Але Леблан.

Знову почала боліти голова.

"Мабуть, справді пора йти лагодити той рельсотрон."

Натомість він відправився у медблок. Випросив в санітарів обезболюючго сказавши, що голова відвалюється а роботи море. Закинувся якоюсь мутною незрозумілою пілюлею. Стало трішки краще. Монк дістав термінал, відрив схему корабля та почав вивчати схему та свої розрахунки. Як зажвди щось не сходилось. Він знову відчув що стає дурно. Бляха, хто ж так проектував Нову, що ми над такою дрібницею думаємо? Але з іншого боку все просто і зрозуміло. Два суперрельсотрони які вижирали реактора, і менші аби добити. Такий собі вбивця кораблів. Шкода, що цей проект таки не довели до ладу. Він собі спробував уявити космічні бої на таких кораблях. Стало страшно. Ні, посміхнувся собі. Добре що таки не придумали.

Тиждень потому.

Нову вийшов з системи Енк два дні тому. Монк не стримався й переглянув іформарці та фотки, і посидів трохи у місцевій мережі. Система йому сподобалась, місцева зірка жовтий карлик класк Ж навколо якої крутилось 15 планет, дві з яких були у відносно придатній для життя зоні. Під час падіння Імперії тут якраз була велика база флоту, відповідно, темні віки не сильно заділи систему. У місцевих генералів вистачило розуму не починати громадянську війну за владу. Так як світом який підримував цю базу була одна з планет яка згодом увійшла в Республіку Артан тут завжди було багато артанців, та й їхня рейдова база, яка правда зараз була законсервована чере політику уникнення конфліктів. То ж не дивно, що судно з медикаментами чекало їх тут. Тут віроідність ексцесів була найменша. Монк з жалем поглянув на фото і відео чудових місцевих пляжів та промро курортів. Зробив собі замітку відвідати колись.

— Ех, скільки у мене вже таких заміток,- сумно думав хлопець, - певно зо два десятки. Надіюсь колись не перетвориться в ніколи. Окей треба вертатись у реальний світ. 

Судно яке вони супропожували -  "Дар Республіки", було важким транспортером, що йшов повільно і здавалось міг перевезти півпланети. Монк тільки но побачив, те судно, зрозумів, що біда. Приз занадто ласий. Він тільки лаявся, та намагався втопити свій страх в роботі. Скотті також як збісився, Монк,працював без відпочинку, година за годиною, все готуючи рельсотрони до чергового бою, якщо такий виникне. Вони навті пересали виконувати дрібні заявки, заявивши, що у них термінові навчання. Наскільки він чув від Вінкс були деякі рапорти на них капітану та Андрюсу, але ті тільки відмахнулись від того, і самі весь час вимагали від своїх технікв максимальної готовності. Шум механізмів, дрібні перебої в системах і постійні виклики з боку гідропоніки, де все ніяк не вдавалось знайти якийсь баланс між роботою рельси, блокатором сигналу, та життям рослин вливались у ритм його життя. Всі ці деталі були знайомі, як і постійна праця в ім'я підтримки боєздатності корабля. Але чим більше він перебував на борту, тим сильніше його мучило відчуття, що щось не так.

Усередині нього щось росло — відчуття небезпеки, що постійно виливалось у нав’язливі думки, яким він не міг дати раду. Усі ці дні, проводячи час з рельсотроном, він чув, як тінь небезпеки невидимо наближається до їхнього корабля. Хоча зовні все було тихо і спокійно, в нього не покидала думка: не може нам так пощастити, аби ми такий вантаж в цих диких краях протягнули без бою. Ну було б нас хоч 3-4 корабля тоді так, але не один.

Він часто себе питався, чи не перегинає палку, і можливо, це просто втомлене сприйняття світу через ритм роботи. Можливо, саме тому він не міг позбутися цього тяжкого відчуття, що загроза ось-ось впаде, і їхній курс через віддалені простори й повільно рухаючийся транспортер був лише пасткою, яку їм не вдасться уникнути.

Монк кілька разів озирався навколо, немов очікуючи побачити щось, що підтвердить його підозри. Але всі системи показували нормальний стан. Транспорт і корабель не виходили за межі заданого маршруту. І все ж, це почуття, що не дозволяло йому спокійно працювати, ставало сильнішим з кожною годиною.