Розділ 36 На любий фронтир

—Малий, тільки но я вже ніби звик до твоїх приколів, ти чудиш нове, - Андрюс не міг не підколоти Млнка по дорозі на Нову.

— А як ви нас знайшли сер? - хлопець хмуро дивився на переборку,  - я ж виключив термінал.

Андрюс глянув на нього як на дурня

—Ну дивись, йду я по базі, милуюсь злими рожами цих придурків з 7го флоту, і тут з якогось кафе вилітає один злий як чорт індик. Думаю дай привітаюсь. А той хрін йде бурмоче вбю ту наволоч, і її дружка помийника, мені продовжувати? 

Монк тільки похитав головою. В душі його буяла ціла буря емоцій. Він почав себе гризти, чи все вірно зробив. Потім перед його лицем стала та сцена, і слова “душ приймеш…не мурай ліжко”, от тобі й будував образ принцеси. А вона весь час водилась з тим, …офіцером, викладачем, людиню її кола? подав питання його внутрішній голос. Ну так все логічно. Це тільки ти в нас тут лицар. Велкам ту реальний світ нео. Окей пофіг, він знову на фронтир летить. Цікаво, що їм доля приготувала на цей раз? 

—А куди ми на цей раз?

—Та подалі від цих уродів. До речі поки ти вирішував свої сердечні справи, адмірал з штабу все розрулив. Нові дисциплінарне стягнення. Капітану догана. Сарку та Вільямсу мінус ранг за хрінове командування. В 7мому флоті злетів нач розвідки, штабу, та тиловик, хз чому. І про тебе не забули. В особовій справі додали, що ти маєш авантюрний склад характеру. Хрінова мітка.

—Фак, я думав про мене забули.

—Та де, той адмірал про все помнить. І про мене.

—І вам щось вліпили сер?

—Монку, ти як зажвди хочеш лізти не у свою справу. Май совість. Ти мені краще скажи, дівка твоя то з адміралської родини?

—Та так сер. Але чи моя..це питання.

—Ну то думай про всяк випадок куди тікати будеш, якщо що.  І на борту за неї мовчок. Ну й мені ти винен тепер, що не знаю як розплатишся

—Слухаюсь сер.

Монк решту дороги на до судна сидів мовчки занурившись в сумні думки. Ото влип знову подумав. Ну нічого, прорвусь. Мені, іще борги віддавати. І немало, додав про себе сумно.

На судні він віддав честь Андрюсу та відправився на своє робоче місце. Скоті як зажвди десь пропадав, Вінкс бігала по заявках, то він почав проводити підрахунок обладання для гідропоніки, і спробував вивести на скільки їм його вистачть врахувавши, що він таки трохи підшаманив захист блоку від діяльності рельсотрона. Було непогано,але всерівно за кілька років треба буде знову,щось придумати. “За кілька років, я можливо буду тільки записом в звіті якогось чиновника типу Леблана” сумно додав хлопець. 

У двері постукали, Монк натиснув кнопку автоматичного відривання. Зайшов суб-лейтенант Ріккон:

—А де Скотті? 

—Не знаю сер, я прибув його уже не було, - розвів руками Монк. 

—Ок, як появиться, скажеш йому, аби зайшов. І не виключав термінал.

—Слухаюсь сер.

Рікон пішов, а Монк продовжив свою роботу. Він вирівшив що нема сенсу мучити себе роздумами. Джулія - та пішла вона. Вона в нього є важливіші справи,а що буде як отут підкрутити деякі налаштування, а тут зняти обмження на рельсотрон, він увів параметри в робочий комп, і побачив, що ні класна ідея насправді не спрацює. Вилаявся, він ж над нею працював останні три місяці. Думав, що як вийде, то подасть патент на своєпокращення, і привіт непогана премія та додаткові гроші. Окей будемо далі думати, де взяти понад 100к на навчання на офіцера. Кредит брати точно не будемо, заробляти ? та я за 10 років не зароблю стільки, цікава задачка. Поволі вахта добігала кінця. Прийшла Вінкс, яка притягнула з собою велику коробку з печивом:

—Вінкс, ти що зібралась всю вахту це товкти? - усміхнувся МОнк.

—Та ні, будемо давати самим гіршим викликачам по печенці, воно там таке, що зуби зломиш. Не дивно, що на 7мому флоті всі такі. - розсміялась Вінкс.

—А ти пила їх каву? Та певно ракетне паливо краще, - також пожалівся Монк.

Насміявшись і пожартувавши з вінкс, Монк уже збирався йти до свого кубрика, коли в дверях з’явився Скотті. Старший їхнього відділу виглядав так, наче не встиг відпочити за час, поки вони були на базі.

— Сер, вас там лейтенант Ріккон шукав, — нагадав Монк.

Скотті кивнув, але виглядав втомлено.

— Добре, але це почекає, — сказав він, проводячи рукою по обличчю. — Монку, сили є?

— Що, сер, якась термінова задачка? — спитав Монк, та щоб тебе, треба було тікати з вахти. Так, і знав, що таким все закінчиться.

— Так, — Скотті знизав плечима. — Прослідкуй, аби запасні частини були біля кожного рельсотрона.. 

— Зрозуміло, сер.

— І придумай, як їх непомітно там зберігати, щоб в разі чого можна було швидко витягнути і замінити.

— Сер, це трохи надто... — Монк на мить задумався.

— Наказ капітана, — різко перебив його Скотті. — Зробиш, потім скажу чому. Ти ж не любиш, коли все без пояснень. Приступай. Вільно.

Монк козинув та відправився назад за своє робоче місце. Задачка була іще та. Спочатку він провів огляд місць, оціниви частоту виходу з ладу тієї чи ішої частни, й склав приблизний ремнабір на кожен. Закинув все в симулятор, вилаявся. Не сходилось. Вся схема вийшла занадто громізкдою, і приховати сліди такої діяльності явно не вийде. А якщо використати склади як хаби для зберігання готових наборів? Вже краща ідея. Хлопець переможно усміхнувся. Закинув симуляцію. Ну може бути не, ідеально, але терпимо. Скинув ідею Скотті.

— В цілому аби не розводити зайві слухи то так піде.,- Скотті вивчив схему, -  Треба буде, іще наших матросів та артилеристів повчити, аби швидко добирались туди.

— Сер нас чекає якась бойова операція? - Монк вирішив таки випитати, навіщо він займався тим всім.

— Не знаю енсіне, не знаю. Поки вас там любив флот, я хакнув їх БД, і витягнув інфу про ті деталі які нам дали. Ті, з фольгою яку ти виявив. І там є певні тривожні двізночки. Скажемо так, ми зараз летимо тим, ж маршрутом, що й корабель який мав мати ці деталі.