Розділ 35 Ванільна драма

За годину після того, як з нього зняли усі звинувачення та виправдали після втручання командора з генштабу, він сидів в армійському кафе й втомлено пив синтекаву. На душі була дика пустка і ще більша втома. От так, вони з Андрюсом, капітаном та іншими — все прораховували, обирали стратегію поведінки, і тут, мов по чарівному клацанню пальців, все вирішилось. “Ну, а хто я для таких, як той командор? Дійсно пусте місце. Це для своїх ти ледь не герой, а зараз, поки капітан та інші вже сидять разом з офіцерами з комісії, я тут, нікому, бляха, не потрібний”. Він потягнув каву. Фу, рідкісна гидота, не дивно, що вони тут усі такі мудаки. Пити таке — дійсно не те, що мудаком станеш, а й ще й республіку продаш, лиш би то не пити.

Двері нечутно прочинились, у кафе хтось зайшов. Хлопець навіть не підняв голови, просто тупо дивився в стаканчик, де плавало щось коричневого кольору з кавовим виглядом. Сьорбнув. Скривився. Відчув, як біля нього сіли. Монк втомлено повернув голову, аби глянути на свого сусіда. Джулія — іще в парадній формі, у якій вона була на суді. Певно, з групою обговорювали шоу, на яке потрапили. Хлопець втомлено вернувся до стаканчика кавогидоти.

— І як ти? — нарешті запитує Джулія. — Я думала, ти зараз будеш від радості бігати, пробувати щось вчудити.

Монк продовжив мовчати. Просто зробив ковток і далі наче завис.

— Хочеш поговорити? — Джулія пробує торкнутись його руки.

А це що іще таке? Монк поволі підняв голову. Поки він ховався від Джулії в стакані кави, виявляється, у кафе зайшла іще одна людина — майор Леблан.

Монк сумно подумав: “Не міг ти по дорозі впасти, шию скрутити?”
 

Джулію. Потім перевів погляд на Монка. — Знайшовся наш стражденний. Мало було публічного шоу? Тепер сидиш тут, як той жебрак у центрі міста, чекаєш на співчуття?

Монк демонстративно відвернувся. Сил щось відповідати не було взагалі.

— Ти забуваєшся, Пєр, — в голосі Джулії пролунала крига,механічно дівина зробила ковток кави. Монк помітив, що вона навіть не скривилась.

— Це я тут забуваюсь? Джулі відколи тебе стало цікавити всяке сміття флоту? Що подобається сидіти біля списаного вантажу? Ти що не бач, що він такий нікчема. що його навіть судити толком не змогли. А ти, я був про тебе кращої думки, представниця одного з найкращих армійських родів сидить біля сміття, що на тебе найшло?

Монк нарешті підняв  погляд. Як його це все дістало, з якою радістю він би вернувся на Фронтир. І подалі звідси.

— Пане майоре, якщо ви отримуєте задоволення принижуючи мене - будь ласка, побуду втіхою у вашому сумному повному отрути та злості житті, - він зневажливо махнув рукою, залпом випив каву, постарався не скривитись, - а як ви просто так зайшли, можете скрутити звук - голова болить від пафосу та блиску високих зірок.

Леблан повілно підійшов до них, сів за стіл, й дивлячись на Монка мов на пусте місце сказав:

— Я просто здивований, що ти, іще тверезий. Мав би вже хрюкати від щастя, що твою тушку нині спасли.

— Пєр, ти пяний? - Джулія мало не сплюнула в сторону свого вчителя та йомвірного партнера, - відстань від нього, йди відіспись, я б на тебе подивилась, якби ти після такого трибуналу стрибав. Врешті ти ж офіцер, а  не актор дешевого театру.

Леблан єхидно піднявся, підійшов до виходу й мовив:

Добре, я зроблю вид, що нічого не бачив. Але приймеш душ, як прийдеш до мене, не хочу набратись запахів всякого фронтирного сміття. - з цими словами він різко закрив двері та пішов.

Монк почувши про брудне ліжко спробував було скочити, але Джулія миттєво поставила йому підніжку, він з грюкотом впав, іще й так невдало, що розбив скулу. Бризнула кров. Джулія схопила було його за ногу аби притримати від того, що він планував зробити, але відпступила й з болем глянула на його око.

—І що це було?

—Пусти, зараз я комусь морду набю, або взагалі виродка притовчу.

Вона дістала хустинку з кишені, притулила йому до розбитої скули. Монк засичав від болю. Дівчина уважно глянула йому в очі, і промовила:

—Він тебе провокував, уявляєш дурню, що б було, якби ти хоч пальцем його задів?

—Всерівно я його….
 

Джулія тицьнула Монка кулаком під ребра, той засичав:
— Сиди, нікуди ти не йдеш. Ти можеш хоч на мить перестати вести себе як дикий технік? Тримався ж, а ні… ти чого рвався його бити?

— Значить то, що він тобі сказав — норм? — криво сказав Монк. — Ну, то сподіваюсь, ти добре вимиєшся в душі, а то набралась запаху корабельного сміття…

Він іще хотів щось сказати, але раптом його голова різко відлетіла: Джулія зі всієї сили вліпила йому ляпаса. З її очей бризнули сльози, вона в гніві кинула:
— Я його другом вважала, а він… — решта фрази пропала в сльозах. Вона спробувала різко піти.

Монк незграбно піднявся, спробував схопити її за руку:
— Джулі… Я думав, друзі існують для того, аби один одному допомагати… Той виродок перегнув, хай я буду сміттям — не звикати. Але ти… — він замовк, добираючи слова, потім швидко додав: — Пофіг, що у вас там було, є… але це не дає йому права так себе вести… ну, звичайно…

— Звичайно що? — Джулія метала громи та блискавки.

Монк подивився на розгублену, відійшов до кавового апарату, знову підійшов до дівчини й простяг руку:
— Не йди, я ціную твою підтримку. Вибач мене, дикуна, я на нервах… фіговий з мене друг, ні? Мав би підтримати тебе — ти мені іще допомагаєш не наробити дурниць.

Дівчина взяла стаканчик, сьорбнула, скривилась.
— Що тебе так зачепило? Тільки не кажи мені, що…

— Так, — хрипло розсміявся Монк, — так саме то. Я може й лізу в твоє особисте, але такі мудаки, як він, заслуговують на постріл з лаєрника, а не на таку дівчину, як ти.

Джулія подивилась на нього довгим оцінюючим поглядом, розтерла сльози, які все ж виступили на її обличчі, і зло спитала:
— І що, пропонуєш кращу альтернативу? Думаєш, ти був би кращим варіантом?