Розділ 31 Трибунал

Хлопець, як міг, поправив форму, випив стаканчик кави та відправився в рубку капітана. По дорозі його зустрів Андрюс і втомлено промовив:
— Ти хоч роузмієш, що щойно ти нас загнав в іще більшу дупу, ніж ми були?
— Сер, — не зрозумів Монк, — ви про мій звіт?
— Так, про нього. Яка б божевільна думка не була, я маю її перевірити. А твоя вже не така й божевільна. Знаючи тебе, ти вже певно навчився неприємності пербачати. Йдемо. Я буду звітувати, ти — якщо що, доповнювати.
— Слухаюсь, сер.

Вони пройшли до каюти капітанa. Андрюс постукав. Пролунало: «Заходьте».
Хлопець, як міг, поправив форму, ковтнув останній ковток вже холодної кави та вирушив до рубки капітана. Голова гуділа — надто багато всього звалилося за останні години.
По дорозі його зустрів Андрюс. Офіцер виглядав так, наче не спав уже добу — втомлений, хмурий, очі налиті кров’ю.
— Ти хоч розумієш, що щойно загнав нас у ще більшу дупу, ніж ми були? — втомлено пробурчав він.
Монк зупинився, здивовано глянув на нього.
— Сер? Ви про мій звіт?
— А про що ж іще? — Андрюс потер перенісся. — Яка б божевільна думка не була, я маю її перевірити. А твоя вже не така й божевільна. Знаючи тебе, ти вже, мабуть, навчився передбачати проблеми.
«Передбачати? Скоріше в них постійно влітати…» — подумав Монк, але промовчав.
— Йдемо, — коротко кинув Андрюс. — Я буду звітувати, а ти, якщо що — доповнювати.
— Слухаюсь, сер.

Вони дійшли до капітанської рубки. Андрюс постукав.
— Заходьте, — пролунало зсередини.
Капітан сидів за столом, виглядав не кращим за них. Осунувся, здавалося, постарів на кілька років за останню добу. Від нього віяло втомою й роздратуванням. Він важко підняв погляд і зміряв їх виснаженим, але гострим поглядом.
— Доповідайте, — буркнув він.
Андрюс козирнув, увімкнув планшет і почав коротко:
— В ході зачистки станції ми знайшли дещо…
— Бачив я те ваше «дещо», — перебив капітан, нахмурившись. — Курва, перед самим носом Сьомого флоту. Куди дивилися ті придурки?
— Сер, вони їх з шахтарів зробили. Прямо тут. Енсін хакнув систему й знайшов відео.
Монк трохи напружився. «Твою ж… а можна було не розповідати про хак? Я ще офіційно за це пояснення писатиму...»
Капітан різко підняв голову, погляд його загострився.
— Ви хочете сказати, що нас покришили шахтарі?
— Так, сер, — кивнув Андрюс. — Це пояснює їх низьку ефективність. Якби це були не шахтарі, а перероблені солдати — ми б втратили весь десант. А може, навіть і корабель.
Капітан важко глянув на них. Його пальці нервово постукували по столу.
— Це… пояснює багато, — нарешті промовив він. — Але навіщо їм «Нова»? Ми тут лише кілька місяців. А судячи з ваших звітів, операція готувалася довше. Не сходиться, панове.
Монк відчув, як пересохло в горлі. Він не був офіцером, тут не місце для його здогадок, але…
Він підняв руку.
Капітан єхидно скривився.
— Ми не в школі, енсіне. Кажіть, якщо є що сказати.
Монк зібрався з духом.
— Сер, а якщо це просто збіг? — він старався говорити впевнено, хоча всередині все стискалося. — На «Нову» завантажили техніку, яка, можливо, мала йти на інший корабель. Чи можемо ми дізнатися, хто мав виконувати цей рейс?
Капітан зітхнув і потер скроні.
— Ні. Плани штабу флоту нам не дадуть.
— А якщо… неофіційно? — несміливо запитав Монк.
Капітан звузив очі.
— Енсіне, а ви точно служите у технічному відділі, а не в розвідці? Андрюсе, забирайте його собі. Буде у вас хоч виправдання для подібних ідей.
Монк почервонів.
— Вибачте, сер.
Капітан хмуро подивився на них, потім підійшов до великої карти зоряного сектору, повільно водячи пальцем по її поверхні.
— Я вже відправив звіт у штаб Сьомого флоту. Нас викликають туди. Це порушення процедур, але такий наказ. Що скажете, Андрюсе?
Андрюс схрестив руки.
— Сер, я б сказав, що вони спробують повісити на нас провал місії. Мовляв, ми мали просто пройти повз і відправити дані патрульникам. А замість цього ми втратили 15% десанту безповоротно, ще 70% поранені. Двоє енсінів загинули… Це справжня біда.
Монк відчув, як у грудях защеміло. Втрати… Він і так розумів, що операція пішла погано, але почути це так прямо…
— І… — Андрюс різко глянув на нього. — Я б сказав, що нашого пірата точно спробують засадити.
Монк напружився.
— Чому?
— У тебе послужний список такий, що трибунал прямо кричить твоє ім’я, — пояснив Андрюс. — Плюс дві бійки за рік, та ще й твоя улюблена манера лізти куди не просять.
«От же ж…» — Монк відчув, як його почало пробирати зло.
— І ваші рекомендації, політофіцере? — запитав капітан.
— Якщо його хтось і має садити, то я, а не та наволоч, що прогавила під носом цілу базу кіборгів. Будемо петляти, сер. Монк хоч і влізає в лайно, але він наш.
Капітан кивнув, повернувся до столу й сів, виглядаючи ще більш втомленим, ніж раніше.
— Тоді ваша задача — підготуватися бути нашим адвокатом.
— Прийнято, сер.
Капітан перевів погляд на Монка.
— Монку, твоя задача — перебрати всі срані деталі до рельсотронів двічі. Маємо бути впевнені, що бракована партія не з наших баз.
— Так точно, сер.
Капітан зітхнув і, масажуючи лоба, тихо пробурмотів:
— Відчуваю я, що нас чекає ще гірша битва, ніж на станції…
Монк відчув, як по спині пробіг холодок.
Монк не зчувся, як відрубався. Останні сорок годин він перебирав склади, звіряв дані та намагався не заснути. Але виснаження взяло своє, і він провалився у сон прямо за терміналом.
Прокинувшись, кілька секунд тупив у стелю, намагаючись згадати, де знаходиться. Лише коли поглянув на екран, зрозумів: так, остання форма заповнена, усе дороблено. Виходить, він просто відключився вже після того, як завершив роботу.
— Мені треба відпочити, — пробурмотів він, потираючи лице. — Може, якусь дурницю подивитись чи в соцмережах повисіти, бо я вже від усього цього дурію.
Відкрив галбук і пробігся стрічкою. Джулія писала ще годин п’ятнадцять тому.
Монк усміхнувся, читаючи її повідомлення.
— Ото ти дика…
Так, він точно хотів таку жінку.
Але потім глянув далі — і осміх зійшов з його обличчя.
На одній із фоток вона сиділа в якогось хлопця на колінах.
— Ну звичайно, — пробурчав він, закриваючи знімок. — А я тут, значить, свою шкуру рвав.
Йому раптом стало прикро. Це була дурниця, він це розумів. Але все одно відчував укол всередині.
Ще не встиг подумати, що відповісти, як надійшло нове повідомлення.
Джулія: Гей, ти там живий? Награвся у свою дурнувату війнишку?
Монк скривився, а потім швидко набрав відповідь.
Монк: Я так, а от мої хлопці — не всі.
Відповідь прийшла миттєво.
Джулія: Відколи ти офіцером став? Давай не бреши мені тут, знаю я вас, хвальків.
Монк важко зітхнув, провів рукою по волоссю.
Монк: Був бій. Сержанта ранили. Я прийняв командування. Прикривали космодесантників. Їх витягли, ми — дивом і ціною Санчо та Орика відбилися. І… Це срака. Вибач, не найкращі спогади.
Він уже збирався щось дописати, коли раптом надійшов виклик.
— Ого, це щось нове, — пробурмотів він, дивлячись на екран, і прийняв дзвінок.
Перед ним з’явилася Джулія — у своїй каюті, яка була не набагато більшою за його, тільки з двома койками замість чотирьох. Виглядало все строго і мінімалістично — вона ще не встигла обжитися.
Схоже, вона збиралася спати: короткі шорти відкривали довгі ноги, футболка злегка приспустилася на плечі. Монк мимоволі затримав погляд.
— Гей! — одразу ж обурилася вона, але в її голосі було більше насмішки, ніж справжнього невдоволення. — Куди ти, негіднику, дивишся? Я ж майбутня офіцер!
Монк скрипнув зубами, зусиллям відвівши погляд на її обличчя. Джулія сміялася.
— І що, справді не брешеш? — запитала вона, вже серйозніше. — Ти бився з кіборгами? І виграв? Монку, я розумію, що ви, хлопаки, любите прибрехати, але це вже занадто.
Він глянув на неї, витримавши довгу паузу.
— Скажи це моїм друзям, які там залишилися через мене.
На мить у розмові запала тиша.
— Слухай, як воно було.
Він почав коротко розповідати про бій, і Джулія майже одразу втратила всю свою розслабленість. В її очах загорівся флотський тактик. Вона слухала уважно, щось швидко рахувала в голові.
Коли він закінчив, вона нахмурилася.
— А як ви їх покришили? Кіборги майже непереможні.
Монк сумно глянув на неї.
— Нерви міцні маєш?
Джулія гордо всміхнулася і кивнула.
— Їх зробили з мешканців станції, — тихо сказав він. — Я витягнув відео. Бачив. Хочеш вір — хоч ні. Я тобі скину кілька фото. Видали одразу, бо я вже й так, певно, наговорив на трибунал…
Вона на секунду зникла, потім повернулася з іншим терміналом. Почала переглядати матеріали.
Спочатку вона блідла. Потім червоніла від злості. В її очах читався шок.
Запала мовчанка.
Монк отримав можливість трохи подивитися на неї збоку. Вона підстриглася. Йому сподобалося.
Нарешті Джулія заговорила.
— А я тоді думала, що ти просто в якусь чергову дурницю вліз. Що знову напишеш мені веселу історію…
— Та пішла та весела історія, — буркнув він. — Я ледве вибрався. Не хочу такого.
— І як ти це в собі тримаєш? Ти хоч розумієш, що маєш з кимось про це говорити?
Монк саркастично хмикнув.
— З ким?
Чомусь одразу згадався вираз обличчя лейтенантки Ешлі, коли вона вперше побачила його після повернення.
— Зі мною, наприклад, — відповіла Джулія. — Я з сім’ї офіцерів. Всяке бачила і чула. Я завжди готова допомогти другові, навіть якщо він веде себе як останній мудак.
Монк посміхнувся.
— Тобі, до речі, вдалося відпочити гарно?
— Ми взагалі-то про тебе говорили, — спробувала відбитися вона.
Він запитливо глянув на неї.
— То моє життя, — гордо відповіла вона.
Монк мовчав.
— Ну добре, слухай, містер Цікавість…
Десь хвилин десять він слухав її розповідь про навчання, злість на офіцерів, які вважають, що на флоті не місце "дикунам".
— Але серйозно, Монку, — нарешті сказала вона. — Спробуй хоч трохи не влазити в халепи. Ти поводишся так, наче ти адмірал або якийсь лідер піратів…
Вона раптом замовкла.
— Чекай… Ти ж… Це ваша станція була?! — її очі розширилися. — Монку, кажись, у тебе неприємності.
Монк усміхнувся. Криво, недобре.
— Ну привіт, чергова пригода. То що нас мочити будуть, наш СБшник сказав іще 20 годин тому.
Дівчина глянула прямо йому в очі:
— Монку, але ж якщо так, це неправильно… може, я дядькові передам твою версію?
Хлопець розвів руками:
— Мила пані тактик, — вона майже смикнулась. — Я вдячний, але давай ми тебе не будемо вмішувати в наші проблеми. Відіб’ємось… або ти мені в тюрму будеш передачі робити, будеш?
Монк, не розуміючи, звідки взялась нахабність, їй підморгнув.
— Та ну тебе, дурня, — дівчина спробувала було посміхнутись, а потім серйозно додала: — Як ви будете викручуватись?
Він втомлено розтер обличчя:
— Та якось будемо. Ок, давай я тоді піду нашого СБшника повідомлю про те, що ти сказала. Він, звичайно, скотина ще та, казав, що сам мене має посадити, але верткий, як змія.
Джулія розсміялась:
— А тебе хоч хтось не обіцяє вбити чи посадити?
Монк подумав, оглянувся:
— Ну ти, наприклад.
— Я іще тебе не пробачила за те шоу, так що не будь таким впевненим. Ок, добре, точно — треба сидіти мишкою з твоєю справою?
— Джуліє Харкеман, я технік-герой, невже ви думаєте, що я не викручуся?
Вона не могла залишити останнє слово за собою:
— Ага, і ще паралельно не будеш мати гарем із фронтирних дівок, — пирхнула вона. — Ладно, тримайся, вісельнику. Я в тактичний сон.
Монк вийшов із каюти, відчуваючи легку втому після розмови з Джулією. Вона трохи розслабила його, змусила усміхнутися, але головне питання не зникло — якщо трибунал справді готується, потрібно діяти.
Коридори корабля були майже порожні, лише зрідка траплялися чергові або техніки, які займалися ремонтом після останнього бою. Дійшовши до сектора безпеки, він глибоко вдихнув і постукав у двері.
— Заходь, — пролунав голос Андрюса.
Монк увійшов і відразу побачив, як офіцер безпеки розвалився в кріслі, розглядаючи якийсь звіт на терміналі. Він навіть не підняв очей.
— Щось термінове, Монахи? Чи просто прийшов зізнатися у всіх гріхах? — кпинув Андрюс, відкидаючись назад і нарешті зиркнувши на нього.
— У мене є інформація, — серйозно сказав Монк, і цього разу не піддався на провокацію. — Готується трибунал. За моїми джерелами, вони хочуть зробити показовий процес.
Андрюс криво всміхнувся, нахиляючись уперед.
— Та ну? І хто тобі це шепнув на вушко? Ох, не кажи… що якась дівка? — Він витягнув цигарку, не поспішаючи запалювати. — Чув я, що ви з нею мило балакаєте. Це що, її родичі з командування вирішили тебе з'їсти за погану поведінку?
Монк зціпив зуби, але не дав втягнути себе в словесну гру.
— Не має значення, хто. Має значення, що нам потрібно готуватись.
Андрюс зробив вигляд, що задумався, а потім клацнув пальцями.
— О, я маю ідею. Раз вони хочуть трибунал… То хай буде трибунал.
Монк нахмурився:
— Це зараз що було?
— Та що-що, — відмахнувся Андрюс. — Хай нас розглядають під мікроскопом, раз їм так треба. Але вони ж не просто так приїдуть, правильно? Привезуть нам глядачів. А там, мабуть, і дівчатка будуть? — Він хижо посміхнувся. — Монку, будь собою, і вони всі врешті-решт будуть твої. А потім я тебе арештую.
Монк скривився, але той не вгамовувався:
— А що? Так працює фронтирний флот, хіба ні? Спершу всі дружно займаються мародерством, потім розказують, які вони бідні й нещасні, а в кінці хтось усе одно вилазить у начальники. Чого б тобі не скористатися шансом? Або ти вже наглянув собі посаду? Головний технік трибуналу? Ха-ха-ха!
Монк лише перевів погляд убік, збираючись з думками. Ця розмова нічого не дала, окрім розуміння: Андрюс не сприймає це всерйоз. Але хтось має. І схоже, що знову це буде він.