Розділ 29 Тіні згущаються.

Вони вже майже дійшли до шлюзу, як почули, що ботик відчалив. В паніці хлопці мало не випустили товаришів, і поспішили до шлюзу. Та доповзши туди трохи заспокоїлись. Шлюз був схожий на табір вторгнення. Поліси Андрюса на чолі з політоіфцером, діловито прикривали вихід. Лікар Бром та кілька людей з його медсекції саме закидали в шлюз, аби передати далі кілька десантників. Одна група солдат якраз щезла в коридорі, коли до них підійшов Андрюс:

—Доложити обстановку, коротко.

—Був бій. Нас четверо, прикривали взвод Дельта. Напали три кіборга, два мінус, один втік…сер- хотів був сказати, але слова застрягли в нього у горлі.

—Бачу енсіне бачу, - політофіцер на диво був виваженим. - Де решта вашого взводу?

—Я відправив їх сюди разом з рештками взводу Д.

—Сер, тут вони,  - розмову втрутився один з медиків. - Лейт Бром їх взяв для охорони евак груп.

—Зрозуміло. Монку ви сили маєте? Готові далі до бою?

—Так, сер. Але товариш ні. Він розбитий.

—Добре ви у мою групу. Ми будемо зараз рватись в командний центр станції. Підсапортите як тенхнік-адмін.

Монк мовчки віддав честь. Андрюс відмахнувся, і вже за секунду він чув як він на когось зі своїх полісів волає:

—Пат побільше ЕМП гранат. І роздати всім. Таймер ставити на 4 секунди. Швидше. Поки капітан не розніс станцію.

Тільки но він промовив свою тираду, як станція здригнулась. Здавалось, щось вдарило у неї на дикій швидкості.

—Рельсотрони Нови.  - пояснив Монку поліс. - артилерія зараз відстрілить кілька модулів аби ті тварини якщо вони там є, порозбігались, і наші спокійніше їх зачистити.

Монк мало не осів. Він став уявляти, як станція повільно розвалюється, на великі шматки, і він вилітає в відкритий космос.

—Та не бійся, - засміявся поліс, по рації це виглядало хрипом - все прораховано лейтенант  недарма своїх гармашів стільки ганяла. Готуйся, зараз будемо виходити.

Андрюс кинув, і вони відправились центральним коридором станції, до її серця де було керуюче ядро, та бази даних які реєстрували всі події. Монк механічно відмічав то тут то там сліди бою: шматок броні, виламалі всі у дірках від лазерів двері, в якісь приміщення, он взагалі валялись розбиті штурмові обладунки. Хвилин за п’ятнадцять вони дійшли до блоку керування. Він як і вся станція постраждав від бою, але де не де, іще тьмяно світили монітори, мигали якісь датчики, здавалось, що іще якесь життя тут є.

 Андрюс підняв руку. Взвод зупинився.

—Так, Пат твої хлопці йдуть вперед, Девід твої прикривають. Монку, бери в капрала Розі набір техніка. Попрацюєш по призначенню. Не тільки тобі розважатись боєм….

Монк було сіпнувся щось відповісти, але стримав себе. Не час собачитись з Андрюсом, та все ж він відчував що не правильно, що він не піде в бій, набрав того на приватну частоту:

—Сер, дозвольте мені іти в бій

—Відмовляю енсіне.

—Але сер..

—Так, дурень. Думаєш ти маєш мстити за своїх? Ляжеш там. Чи думаєш, що раз маєш славу героя маєш в бою завжди бути?- офіцер важко засопів, - малий. Не роби дурні, просто дістань мені ті кляті данні, якщо можна. Знаючи тебе, я не сумніваюсь, що ти маєш знання з хакінгу, я не питаю звідки. Я не питаю де. Тільки зроби так аби смерті твоїх були не марні. Кожен має робити своє. Ми ж не звірі, ми люди. Все. Працюй.

Монк про себе вилаявся, але послухав команду політофіцера. Почав копирсатись, в тому хламі, який тут називали блоком керування. На диво мережа працювала, певно якісь дублюючі системи, іще працювали. Так, що там в нас. Ага все запаролено. Зараза. Він дістав з сумки яку принесли поліси штатного дроїда хакера. Це була новіша модель, ніж та, якою Скотті перевіряв всі блоки які поступали на Нову, але принцип роботи, що там, що там на щастя був однаковий.

Дроїд почав роботу. Монк присів. Задумався. Перед лицем стояли усміхнені лиця Санчо та Орика. Всі ті жарти, їхня бравада перед відправкою. Він мало не заплакав. Потроху він починав поринати в сумну меланхолію, і здавалось, що зараз втопиться у ній,але тут раптом дроїд подав сигнал. Хлопець глянув, що там. Вилаявся, тоді іще раз глянув, так, і було. Світилось “ доступі відмовлено” Він почав вводити деякі змінні. Та де там. Все ніяк не міг зламати. Прйшло десь хвилин десять.

—Так, що там у нас, -  у терміналі як грім прозвучало питаня Андрюса,- ти вже дані стягнув?

—Ні, сер, ніяк не можу зламати.

—Хріново хлопче, рухай давай, їх тут більше чим ми думали, якщо зараз якось не хакнем, то будемо вшиватись. І всі наші дарма тут лягли. Придумай щось.

Монк почав думати. Перебрав іще кілька опцій. Та нічого не помагало, тоді згадав, хто йому поміг в подібному випадку. Відкрив термінал, так, з новою зв’язок є. Промовив наче в пустоту:

—Каспере, я знаю, що ти тут.

—Звідки здогадався? - ШІ без усяких жартів вийшов на зв’язок

—Дані як дурні на Нову йшли, ти не зашифрувався.

—Чорт, старий хлопче я став, що в тебе таке? Не стріляє лазер? Кіборги дівки не хочуть показувати груди?

—Каспере. Можеш хакнути станцію?

—Здурів, ти за кого мене маєш?

—Каспере. Харе вимахуватись. Я знаю, що ти як мінімум ШІ суперднедноута часів Терри, який хз що забув на Нові. Занадто ти себе схоже ведеш.  Джулія жарта раді колись таке скидала, як я розповів про тебе. Радила придивитись.

—Малий, йди ти, і твоя навіжена дівка. хоч аби мене стерли?

—То хакнеш?

—Вже хакаю. Ці тварі якийсь такий дурний код тут мали, що я дурію. Чекай.

Монк почав очікувати, в голові знову з’явились думки про Джулію. Він занадто на неї наїжав. Не варто себе так вести з гордою дівчиною. Так, він здається в неї закоханий. Але вона в нього точно ні. І вона йому нічого не обіцяла. Потрібно буде вибачитись, якщо вибереться звідси. Зненацька ним заволодів страх. Хотілось кричати, нам кришка, тікаймо. Він почав пробувати заспокоїти себе.

—Мать …тваю мать…Єзус Марія… - Монку перше почув, що Каспер наляканий? злий?