Розділ 27. Станція. Бій.

З гучномовців пролунав голос капітана

Увага екіпаж, щойно нами було отримано сигнал СОС від станції гірників в системі за 10 годин льоту від нас. Відповідно до протоколу допомоги у космосі, ми відправляємось туди. Екіпажу повна бойова готовність. Прошу офіцерів зібратись рубці за година для наради.

—Та, що ж за день, - сумно промовила Ешлі.

—Пані лейтенант ви про щось жалкуєте, - напівжартома спитав Монк, якийсь здогнався, що вона привела себе в порядок не просто так..

—Та тільки дехто хто цілий місяць не відвідував мій відділ прийшов, і встиг вчинити тут розгардіяш, як я не можу його навіть як слід висварити за це - сумно розвела руками лейтенант.

Монк іще роздратований сваркою з Джулією, підійшов до неї в притул, й тихо промовив:

—Не хвилюйтесь, розберемось  з тим, і я знову прийду вам розгардіяш влаштую, будете сваритись скільки хочете…

Лейтенант почервоніла, стала вся як та помада на її губах. Потім тихо промовила

—От малий негідник…ну почекай … - різко розвернулась, й відправилась готуватись до наради в капітана.

Монк посміхнувся. Лейтенант є лейтенант. Цікава жінка. Як там говорила Джулія, фронтирниця біля тебе? Зненацька йому стало сумно. Чим далі, тим більше в його житті образ Джулії як реальної людини якось тьмянів. Все ж таки вона там далеко, і могла творити що хотіла, і з ким хотіла, різко про себе додав він. Такого ти переконуєш єхидно промовив внутрішній голос. Ти просто злий на те,що вільна дівчина, яку ти чогось вважаєш своєю з кимісь пішла на побачення. Вона тобі не обіцяла нічого. Але ж вона мені витикнула за фотку де я з Ліндрою думав він. Та чорт тих жінок розбереш врешті вирішив хлопець. Та боїться, що він задикий, та веде себе так, наче він має їй звітувати. Дістали. Піду я покручу черговий рельсотрон.

Він тільки но зайшов в кімнату аби почати брати деталі на новий рельсотрон, як завібрував вхідний виклик у терміналі. Монк включив гарнітуру.

—Ну ти де Монку, - Грімо був захеканий, - всі тільки тебе чекають.

—В сенсі де, рельсотрон кручу., - не зрозумів суті питання МОнк

—Живо на палубу три. Ми ж резервна група недодесанту. Серж вирішив випробувати нас в бою. Біжи поки він іще не злий.

Монк поставив деталі на місце, і прожогом відправився у точку збору. Він якраз встиг заскочити в приміщення збору коли туди зайшли фонкк-лейтенант Вільямс командир космодесів їх корабля, та суб-лейтенант Сарк, командир косомдесів які вертались з чергування на фронтирі. Всі піднялись.

—Так, хлопці та дівчата увага. Вільно всім, - промовив Вільямс.

Він відкрив свій термінал, та почав виводити на екран на стіні проекцію станції, яка подала сигнал СОС. Монк побачив, що станція виглядала так, ніби час залишив її за собою. Модулі були обшиті темним металом, обдуваним пилом і пліснявою. Поверхня станції покрита численними тріщинами, і незграбними швами,  ніби не аварія і послідуючий ремонт залишили своєрідний почерк на кожному її кутку. Декілька старих сонячних панелей висіли, спроби отримати енергію виглядали безнадійними. Від вікон центрального модуля, що були частково забиті іржею, майже не пробивалося світло, лише неясне мерехтіння сигналу.

Над нею висіли величезні труби, які колись вели до шахт, де видобували руду. Тепер ці труби виглядали покинутими, і нагадували тінь їхнього колишнього призначення. На горизонті виднілися уламки старих вантажних суден, похованих під шаром металу та пилу. Колись це було місце, де життя вирувало, а тепер — лише облущені поверхні, забуття і лише слабкий сигнал СОС, що прохав про допомогу.

—Сер, виглядає давно покинутою, точно звідси йде сигнал? - запитав сержант Рован.

Так, сумніву нема. Мусимо усе перевірити. Протокол. - відповів лейтенант. - Рован, Сандерс, ваші взводи підуть по цьому плану. Сержанте Грудер, ви точно хочете провести своїх піратів туди? Може краще, все ж хай вони будуть на боті разом із взводом сержанта Боні?

—Сер я проведу їх так, що буде мінімум ризику. Мусять вони ж, і таке пройти. Але як скажете.

—Добре. Ризик дійсно мінімальний. Будемо діяти як ми планували. Вільно. Перевірте спорядження.

Сержант Грудер скликав свій штафний взвод:

—Слухаємо мене хлопці. Триматись за мною. Не тупити, не боятись. Грімо, МОнк хто буде другим номером у взводі.

—Сер, та хай Монк, і буде. В нього ніби найкраще виходить думати в бою.

—Монку справишся. ти місяць не пропустив…

—Не знаю сер, але спробую

—Не чую

—Так справлюсь

От уже краще, перевіряйте зброю, та йо по конях. Прогулянка обіцяє бути легкою.

Монк стояв перед дзеркалом в роздягальні, вдивляючись у свій тактичний скафандр. Руки трохи тремтіли, коли він починав надягати шари броні. Спочатку – внутрішній ізоляційний костюм, що прилягає до тіла, забезпечуючи захист від екстремальних температур та вакууму. Його темно-сірий колір здавався нейтральним, але матеріал був набагато більш еластичним і міцним, ніж усе, що він коли-небудь носив. Відчуття, коли костюм облягав тіло, було незвичним – кожен рух тепер став обмеженим, ніби цей костюм ставав частиною нього.

Збоку, на плечах та ногах, чітко виділялися жорсткі пластикові пластини, що покривали слабо захищені частини тіла, схожі на щити. Вони мали темно-синій відтінок з металевим блиском, і виглядали дуже надійно, як броня, що може витримати навіть постріли з бластера. Монк знав, що це не просто для стилю — це життєво важливо, коли ти на передовій.

Але найбільша відмінність його спорядження від звичайного цивільного скафандра була в деталях. Його костюм був важчим, з більшою кількістю додаткових елементів — всередині була система терморегуляції, маленькі пластикові відсіки для боєприпасів, а ще — кілька автономних блоків, які забезпечували його харчування і підтримували життєдіяльність на декілька годин у разі надзвичайної ситуації. В руках він тримав засоби для підтримки зв’язку з командою, а на спині — маленький, але потужний радар для сканування місцевості в умовах бою.