Розділ 24. Прощання, та вертання.

Розділ 23. Прощання, та вертання.

Монк стояв у космопорті, втупившись у табло з розкладом рейсів, і чекав посадки на шатл. Нарешті його відрядження закінчилося. Ще кілька годин — і «Нова» буде на орбіті. Повернеться до звичного життя.

Він глянув у далечінь, де серед серпанку височіли вежі Драгон-Сіті. Хотів назад у космос. Але й на планеті виявилося не так уже й погано.

Хлопець криво всміхнувся. Та ні, все ж таки добре, що лечу. Начудив я тут знатно. Треба відсидітися на кораблі — може, все вляжеться. Хоча кого я обманюю? Капітан точно влаштує шоу. Політрук Андрюс — ще та скотина — теж не злізе.

Монк глибоко вдихнув, намагаючись стримати роздратування. Політика. Така далека штука, а він уляпався в неї по самі вуха. Тут його на якийсь час зробили героєм, там він комусь допоміг, ще десь встряв у халепу. Його дістало, що всі навколо тягнуть його у свою гру.

Але що б не було, треба йти вище. Пішку легко відірвати голову, а от якщо ти фігура побільше, тебе хоча б намагаються втримати. Так, лайна буде більше. Але, чесно кажучи, його вже нудило від того, як тут, на Фронтирі, ставляться до Республіки. Він гірко всміхнувся, до чого ж довели відношення до республіки тут на фронтирі їхні світочі республіки разом з славетною доктриною нинішнього фаворита канцлера Гарньє старшого радника Аслівана. Не допускаємо ескалацію, так? Нас всі б’ють. Наскільки ми впали, якщо після однієї бійки, де я пішов на виклик я вже герой?

Аж ось почувся сигнал відправки. Монк відправився до стійки реєстрації, намагаючись не звертати уваги на погляди, що час від часу ловив на собі. Деякі люди оберталися, хтось шепотівся, але він волів не зважати.

— А можна з вами сфоткатись? — раптом пролунав дитячий голос у нього за спиною.

Монк зупинився, здивований такою несподіванкою. Обернувся — перед ним стояв малий років дванадцяти, з очима, що світилися захопленням.

— Доні, не відволікай пана, — спробувала осадити хлопця його мати, винувато поглядаючи на Монка.

— Але ж ма-а-а, це той дикий технік з Артану! — не вгавав малий. — Уявляєш, як мені будуть всі хлопці заздрити?

Монк міг би просто пройти мимо. Міг би зробити вигляд, що не почув, або чемно відмахнутися, але... чорт, а чому б і не вчудити щось наприкінці цієї подорожі? Він посміхнувся і нахилився ближче до малого:

— Доні, так? Як хочеш фото? На фоні шатла?

— ТАААК, сеееер! — радості хлопця не було меж. — А ви справді той дикий технік?

Монк засміявся.

— Та чому дикий? — пожартував він. — Я цілком корабельний, приручений.

Хлопець ошелешено кліпнув, а Монк підморгнув:

— Дикий я тільки з поганцями. І тими, хто хоче бути поганцем. Тому веди себе чемно, Доні.

Малий енергійно закивав, а його мати лише закотила очі, усміхаючись.

Зробивши кілкька фото, і залишивши захопленого малого з мамою, він відправився до стійки реєстарції, де вже майже нікого не було.

—Не запізнюйтесь сер, - підморгнула йому молода красива дівчина, - шатл навіть героїв не чекає. Я розумію, у вас тут фотосесія, але все ж…

—Вибачайте, не міг  не сфоткатись з хлопчиною, - мовив МОнк даючи їй доку, і чекаючи поки вона його зачекінить, та просканить невелику сумку з сувенірами, та чорт її забирай настойкою для Грімо. Як вона там опинилась? Він ж витягнув її спеціально, мовляв перебирав речі та забув…

—Так, о пане, сувеніри, а ви маєте на них документи?

—Так, - промовив Монк в душі дякуючи старому антиквару який оформив усе.

—Що там у нас? Ось накладна на браслет, ого, заздрю я вашій дівчині, така краса…- посміхнулась реєстратор, - монети, о і статуя бога кохання?

Очі дівчини полізли на лоба, коли вона відкрила проекцію сороміцького божка, потім вона густо почервоніла. Монк нахилився до неї, і змовницьки сказав:

—Є в мене друг, який збирає сувеніри. І просить всіх аби щось йому притягнули. Минулий раз його космодеси розіграли чимісь подібним, от і я вирішив що куплю йому божка. То так жарт. А сувеніри йому он - монетки.

• Але у вас жарти, - дівчина потроху почала повертати звичну незворушність., - що ж бувайте.

Монк пройшов в шатл, зайняв своє місце, дістав термінал. Відкрив сторінку Ліндри. Побачив, що повідомлення яке він писав дівчині, щоб якось може разом відправитись на орбіту, прочитані, але вона не відписала. Йому стало якось сумно. Що, ж він тоді зробив не так? Так, дівчина казала, щоб на продовження він не очікував ,але ж, згодом вона ніби не проти була цілуватись. Правда, що уже було далі, він не дуже пам’ятав, але ніби все в межах дозволеного. І тепер так. От тобі й погуляв. Дівчина була хорошою, розумною, цікавою. Він якось не помітив, що порівнює її з Джулі. Та хіба їх можна порівняти, кожна по своєму цікава. Також мені султан-хуліган засміявся він з себе.

З противним звуком шатл почав набирати висоту. Щось затріщало, пропало світло в салоні. Монк вилаявся.

“Пасажири, говорить капітан Анотан. Не хвилюйтесь в нас просто невеличкий технічний збій. Ми набираємо висоту. Все буде добре, і за кілька годин ми як, і планували будемо на орбіті” - проунало через гучномовець.

“Ага все окей, та в тебе якась електроніки полетіла як мінімум. Чорт, забув, що я на Фронтирі” - подумав Монк. Але все наче заспокоїлось, світло з’явилось. Нічого більше не свитіло. Монк задрімав. Він прокинувся від того, що хтось його тормошив за плече.

—Пане ми вже на станції, виходьте, шатл йде на ТО. - проговорив невисокий чоловік у брудній формі техніка.

Монк оглянувся. Сало був пустий. От зараза. Пора йти. Він підхопив сумку, та відправився на станцію. Вже було хотів йти на термінал де мав бути човник з Нови коли побачив знайому фігурку у потертій формі техніка яка намагавсь прошмигнути мимо нього.

 - Ліндро,- неголосно покликав Монк.

Дівчина сіпнулась ,але не зупинилась, хлопець швидко відправився за нею.

—Ліндро, послухай, якщо я тебе чимісь образив, то мені прикро, - на ходу говорив він їй.