Розділ 22. Туристо не шукай проблемисто

Монк нервував. Він сидів в парку у центрі Драгон-сіті, й чекав, на Ліндру яка трішки запізнювалась. Була думка, а чи прийде дівчина, адже вона його ледь-ледь знала, а тут він одразу запросив її на побачення? Монк посміхнувся, вдома в нього не те, що б було багато можливостей побігати за дівчатами. Звичайно, мати час від часу знайомила його з доньками своїх подружок, але він у їх присутності часто почувався ніяково. Особливо коли дівчата як правило пхикали, почувши про його мрію потрапити хоч якось у космос. В них у містечку це була напевно традиція, що космос то не для Грудека. Ми роками жили як фермери, ми ціла колонія яка б узагалі відмовилась від техніки, але, що поробиш, прогрес не спинити. А тут у хлопчини, такі радикальні мрії, як на місцевого. Хтось з нього сміявся, комусь здавалось, що це просто треба перерости.

А тут все як в казці, флот, погоні, СБ, жінки. Ну як жінки думав Монк, то тут, то там якась знайома. Потрохи я перетворююсь на героя голофільму про пригоди капітана Фючера. Тільки от я більше якесь непорозуміння, а не капітан Фючер, записаний як технік, виконую місію як агент, ганяють як космодеса, що далі? Буду супер дипломатом?

—Зачекався? - пролунав голосок Ліндри у нього за плечем. Монк підскочив від несподіванки.

Дівчина пирхнула. Вона була у красивих сандалях, дещо старомодній білій сукенці та тримала на плечі акуратну сумочку. Було видно, що речі не нові, але збереглись в хорошому стані, і головне, за ними дбайливо доглядали.

—Та ні, - відповів хлопець, - знаєш, просто насолоджувався парком, спокоєм центру.

—Подобається тут?

—Та так, в посольстві звичайно є гарний парк, але тут гарніше.

—Напевно так і є. Шкода, що цей парк  в нас тільки один такий. Інші гірші…але що є..

Монк промовчав. Згадав фавели, тяжко здихнув. Ліндра посміхнулася:

—Пробач, не сильно я й привітний співрозмовник?

—Та ні все нормально. Згадав, що скоро мене знов чекає підйом на вашу орбітальну станцію…вона мене лякає..- вирішив відбрехатись Монк.

—Давай не будемо про сумне. Ти кажеш, що лякає вона тебе. А ти знаєш, що ми можемо погуляти саме завдяки їй?

—Це як? - здивувався Монк.

—Та як, поламався причал, поки ремонтують корабель на якому ми з братом служимо не може відстиковуватись. Та й таке. То куди йдемо?

• Та давай трішки погуляємо на місто подивимось, а там я вже підібрав список з кількох гарних закладів, перекусимо щось, я запрошував - я вгощаю.

—Тільки врахуй,— серйозно додала Ліндра, — я не п'ю алкоголь. Якщо ти думав про щось таке... не ображайся, просто це не моє.

—Та все добре, ти за кого мене маєш, - посміхнувся Монк, - хороша компанія вже багато чого вартує…

—Тоді йдемо, - вона помахала рукою.

Центр Дранон сіті зберіг в собі риси старого Теранського міста епохи розширення імперії. Невеликі будинки були дивовижних форм. Широкі вулиці, площі з фонтанами. Навкруг веселились люди. Ліндра весело сміялась коли Монк не помітив сухого фонтана який враз забив мовби з під землі. Хлопець  відчайдушно відскочив, вилаявся найкращими лайками які почув від Скотті та Каспера. Потім помітив, що всі навколо сміються, почав сам сміятись. Як відпочивати, то чому, б і не розслабитись. Потім дівчина потягнула його в парк атракціонів, від оглядового колеса вона навідріз відмовилась, як тільки но помітила, що на верху цілувалась якась парочка, зате потягнула Монка на чортові гірки. Він думав, що після всього на флоті, його вже нічим не злякаєш, але ці гірки справились. Круті віражі, швидкості. Зате Ліндрі було все ніпочому. Вона тільки весело сміялась, коли Монк думав,  що краще б вже на станції пройшовся де все може звалитись. Нарешті ця мука припинилась.

Мала ж я реабілітуватись, за той раз коли ти мене підтримував на  спуску на планету, - посміювалась вона, як Монк ледь не поцілував землю коли зійшов з атракціону.

—Та добре, добре…зате весло, куди йдемо далі?

—А ти стріляєш добре?

—Та не знаю..я ж казав, що я тільки технік, - знизив плечима Монк.

—Тоді певно не варто йти он туди де можна вибити якусь іграшку, - сумно мовила дівчина

—Та ні, може й повезе,- Монк вирішив не розчаровувати її іще більше.

Продавець в міні тирі тільки хмикнув, коли заряджав навчальний пневмоган. Монк перший раз не розібрався, що, і як і вистрілив невідомо куди. Лінд з кислим обличчям почала було відвертатись, коли він з другого пострілу раптово вцілив в десятку. Хлопець посміхнувся, дівчина яка вже було відверталась почула здивований вигук продавці, й широко відкрила очі коли побачила, що Монк раз за разом попадає або в десятку або поруч.

—Ваш приз, - з кислим виразом обличчя мовив продавець, вручаючи Ліндрі м’яку іграшку у формі, терранського дельфіна.- чого ж ви пане не попередили, що з полісів чи армії, це вважайте нечесно. В нас для силовиків інші умови…

—Я не поліс, - спокійно мовив Монк. Дістав посвідчення, - флот республіки Артан. Тенік-енсін до ваших послуг.

Продавець з іще кислим обличчям відвернувся. Коли вони уже трішки відійшли, Монк почув його здивовану фразу сказану напевно для самого себе. “Не думав, що ці артанці на таке здатні. Технік, та да, так, я і повірив.”  

—Що йдемо десь перекусимо - запропонував Монк?

Ліндра тільки закивала головою притискаючи до себе іграшку. Він дістав термінал, з заздалегідь складеним списком закладів. Що там ближче? О, якраз саме те, що потрібно. Кафешка “У старого Зорельотчика”. Стилізована під камбуз космічного корабля. Чому б, і ні. Він узяв Ліндру за руку, дівчина навіть нічого не сказала, тільки посміхнулась, й вони відправились до кафе.

—Егей кого  бачу, - пролунав трішки вже п’яний голос, коли вони майже зайшли в кафе. Монк обернувся. Ну хто міг би його тут впізнати як не Ерік, і його компанія. Збоку стояв Паркс обнімаючи двох місцевих дівчат,  і молодший секретар Дон, який також був не без компанії.- приєднуйтесь, не образимо.