Розділ 21 Сувеніри, пошта та мрії

Розділ 20. Сувеніри, пошта та дипломатія. 

Монк зупинився перед дверима антикварної крамниці, що ховалася в тіні вузької вулички між двома високими будівлями. Вивіска над входом була потьмянілою, букви "Зоряний Пил" колись світилися неоном, але тепер ледве мерехтіли. Сама крамниця виглядала старою, але міцною – важкі броньовані двері явно були з тих бункерів, які теранці будували під час перших експедицій на цю планету.

"Цікаво, вони ще з тих часів, чи знову десь відкопали?" – подумав Монк, перш ніж увійти.

Всередині його зустріла дика суміш запахів: старий метал, пил, якісь рідкісні спеції. Повітря було сухим, насиченим історією, яка, здавалося, в'їлася в кожен предмет тут.

Полички й вітрини були заповнені речами з усіх куточків відомого космосу: старовинні книги на справжньому папері, деякі навіть у шкіряних палітурках стояли рівними рядами як солдати під час параду, й мовби чекали на свого покупці, під стелею чувся дикий шум це кілька механічних годинників азартно цокали в такт із нерівним пульсом голографічних ламп.
Навпроти дверей всю стіну займав уламок чогось, що, можливо, колись було кораблем або рятувальним човником – поряд сяяла неонова табличка з незрозумілим написом, кілька стелажів займали екзотичні камені з різних планет цієї системи, спресовані у декоративні сфери, що мерехтіли під світлом, на одному зі столів неакуратно валялися стерті монети давно зниклих цивілізацій, напевно, кожна зі своєю легендою.

За прилавком сидів літній чоловік із обличчям, порізаним зморшками, наче стара зоряна карта. Він підняв очі з голопланшета, окину МОнка, скривився коли помітив на його формі значок флоту Артану. Хлопець мало не сіпнувся, та втримав себе в руках – йому іще ж шукати сувенір. Продавець який не виглядав особливо дружелюбним, але й не поспішав гнати потенційного клієнта ппосміхнувся, тоді наршеті відклав свій планшет. Його вузькі очі, немов сканери, оцінювали Монка, вирішуючи, наскільки той серйозний покупець.

— Чим можу допомогти? – голос у чоловіка був низьким, хрипким, наче він усе життя вдихав зоряний пил не лише в переносному значенні, його пальці пробіглись по віртуальній клавіатурі мовби щось вмикаюч….

Монк оглянув прилавок. Йому потрібен був особливий подарунок. Щось, що Джулія точно не закине в якусь коробку а буде тримати на ви, але й не сприйме як банальну прикрасу, чи невдале залицяння

— Шукаю… щось унікальне, — сказав він, роздивляючись древній браслет із гравіюванням. – Щось, що має історію.

Продавець примружився, куточки його губ смикнулися в ледь помітній усмішці.

— А гроші у вас є?, - він це раз окинув хлопця скептичними поглядом, той загнав все роздратування куди подалі. Продавець розвів руками й посміхнувся, -  Звісно, я не проти, коли молоді люди приходять подивитися на історію… але коли вони платять марками чи хоча б кредитами, моє старе серце починає битися частіше.

— Так, а куди без них, — відповів Монк, трохи сумно, взявши браслет у руку і намагаючись оцінити, чи підійде він дівчині. Всі його пригоди немало спустошили його й так не дуже великий запас грошей, і навіть деякі командировочні почали потроху закінчуватись. Хто, б міг подумати, що Фронтир де по ідеї все коштувало копійки для нього вийде таким дорогим. Він зітхнув іще раз – Кая обійшлась йому так дорого, що він на ці гроші міг би кілька днів гуляти в якомусь чудовому портовому барі на центральних станціях Артану, та, ще й хлопців пригощати. Та про що жаліти? Гроші знайдуться, а людину він врятував, навіть не одну.

Монк крутив у пальцях браслет – тонкий, сріблястий, легкий, але міцний. Гравіювання на ньому нагадувало зоряну карту, а посередині був ледь помітний символ якогось сузір'я. Раптом він помітив, що браслет від тепла став нагріватись, і на браслеті став проступати малюнок воїна з луком який з’єднав всі зорі того сузір’я. Хлопець зачаровано дивився на браслет уявляючи його на руці дівчини….

— Красивий виріб, – зауважив старий, він посміхнувся й спостерігав, як хлопець уважно вивчає прикрасу. – Колись такий носили офіцери дослідницьких флотів Терри. Це копія, але зроблена точно за зразком тих, що виготовлялися ще до Розколу.

— Що означає Оріон? – Монк підняв погляд. Так він знав, що на Террі були свої сузір’я, як, і на кожній системі, але уже не був таким задротом аби напам’ять знати зоряну мапу Терри.

Антиквар посміхнувся, ніби чекав цього питання. Клацнув щось на голобластлеті який прикрашав його руку й перед ними відкрилась мапа Терри. Тоді почав робити якісь паси – в крамниці стало темно, Монк мало не скрикнув очікуючи якогось підступу, та продавець тільки посміхнувся й

— Колись, ще в епоху Великого Розселення, Оріон був дороговказом для перших зорельотів. Його три головні зорі – пояс Оріона – вказували напрямок на Терру, коли ще були доступні гіпершляхи.
Він зробив паузу, погладжуючи сиву бороду.
— А ще кажуть, що Оріон – це мисливець, вічний воїн, що йде вперед, не озираючись. Тому ці браслети носили ті, хто прагнув більшого. Офіцери, дослідники, люди, які знали, що спокій – це не їхнє.

Монк обережно поклав браслет назад на підставку.

— Гарна річ. Але не зараз.

Старий підняв брову.

— Для дівчини, так?

Монк лише кивнув.

— І ви боїтеся, що це буде зарано?

— Не те щоб боюся… Просто зараз це було б дивно.

Антиквар тихо засміявся.

— Мудро. Значить, шукаємо щось інше. Щось не надто романтичне, але й не зовсім байдуже. Та я б радив вам усе ж за браслет подумати.
Монк тільки похитав головою – браслет це виглядало серйозно… А в його стані – він тільки зітхнув, ну чому я технік, а не офіцер? Хлопець знову зітхнув, й задумався, тоді промовив.

— Вона у флоті, і треба щось відповідне аби, і майбутнього офіцера підбодрити, і аби за рамки не вийти.

— Флот? – старий трохи примружився. – Також Артанський?

— Ага.

Антиквар сумно усміхнувся, нахиляючись до прилавка.