Розділ 20 . Рутина мила рутина, чи не мила?

Монк вийшов з кару, й радісно посміхнувся. Добра та пригода яка завершується більш-менш добре. Він пройшов до прохідної, просканив термінал, махнув червовому який як статуя стояв у внутрішньому приміщенні пропускної.

- Опа, та це наш технарь-гуляка, - пролунав голос з протилежного кінця прохідної,- і як там гарно погуляв?

Монк глянув, о так це шалапут Ерік. Помічник і племінник головного дипломата, який невідомо чим займався в посольстві. Офіційно дипломат-стажер 3го рівня, а неофіційно… Монк його ніколи не бачив за роботою. Тільки чув, що то він десь з місцевими мажорами гуляв, то знову пробував якусь дівку на спор протягнути повз охорону в зону не для відвідувачів. Як сам Ерік всім говорив, раз він тут, то треба жити на повну, бо тільки у Фронтирі кипить життя, а в них вдома на столичній планеті Ан-Трантор тільки скука та бюрократія яка все прагне записати в чіткі процедури, навіть відвідування бару та борделю.

- Та славно, славно - вирішив не відбріхуватись Монк, а просто дещо опустити., - але поки з мене вистачить. А ти куди так з самого ранку?? 

- Та он треба розвіятись. До речі, може передумаєш, і зі мною? Я там таких трьох подружок знайшов. Зараз Паркс підтягнеться, і вйо. Якраз, і нам поміч буде, і дівчинка гарна.

- Ну нє, я б з радістю, але мої жалізяки… також, то ти птах вільний. А мені звіт здавати по перебуванню. 

- Вічно у вас флотських все не як  в людей. Жаль звичайно. Дівки від флоту мріють. Розказав би їм про свій фрегат чи лінкор аахахах, і були б всі три твої.

Монк махнув веселуну, та відправився шукати Стюарта. Перші кілька днів після чіткості флоту, що Рован, що Стюарт бувало його виводили з себе. Обидва хоч, і навантажували його роботою, все ж таки давали йому більше свободи. Хлопець почувався незатишно. Хоча була думка, що он яка вона воля. І Грудера нема, і переборок рельсотрона. Всміхнувся. Та да, щось ви пане адмін втягуєтесь у мирне життя. Та щось майже одразу йому згадався торговець з ринку. Як там  “вирішить все, у кого швидше стріляють гармати?”. Ні, краще вже бути в постійній готовності. “Якшо тут почнеться шоу, їх не врятуть ті космодеси, які сприймають службу тут як відпочинок, так покрасувався пару раз на вахті, і все. Точно, і про десант. Тут є тир. Треба постріляти, Грудер точно спробує відірватись на халявщику який втік”.  

Стюарт і Рован знайшлись в їдальні. Вони якраз сміялись над якимісь жартом, коли Монк зайшов. Рован змовк, Стюарт взагалі ледь кухоль  тани не впустив. Тоді швидко махнув Ровану, поставив кухоль на стіл, й тицьнуши пальцем нього промовив:

- Монку, можна тебе на кілька слів?

- Так сер.

- Я ж просив без цього,- скривився начперсоналу посольства.- йдемо до мене в кабінет.

Вони вийли з кухні, та відправились в кабінет. Стюарт пройшов до свого стола, відкрив термінал, ввів якийсь код:

- Монку, а можу я тебе про дещо попросити?

- Так се…пане. Якщо це не порушить якісь закони, та порядки.

- Та ні, - він розсміявся, - тут більше мова про певну послугу. Ти сідай, сідай.

Хлопець сів за зручне крісло. “От би мені на Нову таке. Цілими днями там би сидів. Або ні, або Вінкс або Скотті його свивнули. Ех, цікаво, як там зараз на Нові?”

- Так от,- вів далі Стюарт, - я тобі як розповідав про те, що в нас зник попередній адмін, то забув, що наш головний дипломат видав заборону працівникам на відвідування фавел. Навіть треба підписуватись. 

- Сер, за це передбачене якесь покарання, - Монк нахмурився. “Іще цього мені не вистачало, Захарія ж казав  - прикриє”.

- Та не те, що б…просто розумієш, з тобою все слизько. Ти ж в нас якби у вирядженні.- він нервово відкрив якийсь документ- . Так, ти подав звіт, і мені, і спец офіцеру Захарії. Що там у нас, ага “випадково сплутав, буду вибиратись”, в цілому якби й не страшно. 

- І сер, що від мене тоді вимагається?

- Ну, знову ти за своє сер, - Стюарт потер обличчя. - дивись, звіт вже хай буде, але можеш не сильно афішувати де ти був іншим? Скажеш так десь гульнув з дівчиною, чи щось таке. 

 - Та без питань сер, - Монк широко посміхнувся, - знаєте я б взагалі хотів забути ту пригоду. Жахливе там місто.

- От, і славно, - на лиці начперсноналу розцвіла радісна посмішка, - підпиши ось тут. Це той дока. Який ти не порушив, бо, іще НЕ підписав.

Монк дістав свій термінал. Зачеківнився. І про всяк випадок вирішив запитати про Захарію

- А офіцер Захарія?

- А що він, - Стюарт здивовано глянув на нього.

- Я ж йому звіт подав також, - розвів руками наш авантюрист.

- Та не хвилюйся, він ж також мав проконтролити те. Так ,що думаю, тебе і з ним буде чекати подібна розмова.

- Зрозумів, тоді я піду? Думаю пора приводити в порядок, те, що іще не привів. Часу перед відбуттям на корабель все менше, і менше. 

- Іди, іди. Але я б радив тобі спочатку погризти щось. Знаю, що в молоді роки то неважливо, але от з висоти моїх…

Монк козирнув, Стюарт скривився, та вийшов з його кабінету. Ну та правда. Треба випити хоч кави. ВІн то поїв у ресторані, але все рівно дико хотілось спати. А треба протриматись хоча б до вечора. В столові було кілька працівників посольства, він помахав їм всім, замовив в автоматі каву, й сів подалі від вікна на м’який диванчик. Відкрив термінал. Так, що там в нас. Пошта чисто. Вже добре. А в соцмережах. Ого, Грімо написав щось. Монк відкрив. Хм. Ну як завжди. Той радив взяти на абордаж кілька місцевих красунь. “Ну або можеш далі вірити в порядність своєї далекої зоряної принцеси”. І от же ж гад, додав анімацію феєрверків та кілька смайлів оленя знизу. Монк спочатку думав, щось відписати зле, але потім розсміявся. Швидко набрав “Як там Рейчел, скільки раз ти її піддався?”. Отримуй зараза. Нема чого ятрити душу. 

Так, що там далі. О, точно. Ліндра. Дівчина таки прийняла його запит на спілкування. Монк присвиснув. На нього обернулось кілька облич. 

- Хлопче тобі казали, що ню дивимось в особистих кабінетах, - засміявся один з працівників посольства. За секунду сміялись всі, в тому числі й Монк.