Розділ 19 Мистецтво вести переговори.

Мистецтво вести переговори.

Він ніколи не думав, що буде займатись автостопом. Збоку це напевно дуже смішно виглядало, три фігурки, підскакували  кожному кару який пролітав, проїжав, проносився в сторону Драгон-сіті, але назло ніяк не зупинявся. Хтось тицяв пальцями, хтось сигналив. І так по колу. Пройшло вже десь хвилин тридцять, коли перед ними зупинився рейсовик, і Монк застрибув в двері які трішки привідкрились.

- По кредиту з рила, і не бузіть мені тут, а то бити будемо всім каром, - пробурчав водій. - як нема, то валите звідси. Ясно?

- По рукам, сідати де , - стомлено пробурмотів хлопець.

- Залазьте, он в кінці салону. І дивіться мені, - він показав паралізатор.

Кая взявши за руку малого протягла його в кінець салону, сіла, і міцно притиснувши до себе стала дивитись на пейзаж який пролітав мимо. Монк не вірячи, що одна пригода закінчилась, втомлено сів на крісло, й думав було заснути, коли одна думка миттю заставила його забути про сон. А що, ж йому робити далі з Каєю, він не сумнівався, що у місті і банди точно мали своїх людей. Якщо зразу на орбіталку йти, то їх там швидко можуть знайти. І тоді всі ті його зусилля до одного місця. Отож, квиток на орбітальну станцію він іще може їй купити, але її там напевно зловлять. Хай там як, а дівчина йому доста допомогла, і він не хотів відправляти її з жаху фавел, на якийсь інший космічний жах. Можливо Захарія зможе допомогти? Але який сенс йому допомагати їм? Тягнути їх в посольство - також не варіант, ніхто йому таке не дозволить. А час піджимає. Десь за десять хвилин вони будуть в центрі, і крутись по новій. Раптом він згадав про Ешлі. Якось вона ж вирвалась з Фронтиру, і служить в них на кораблі. Значить, мають бути легальні способи.  Монк потормошив Каю за плече:

- А може ти маєш якусь спеціальність?

- Маю, якщо то можна спеціальністю назвати. Здогадаєшся яку?

- Зрозумів, - він почервонів, спеціальність…

 - А тобі навіщо?, - стиха спитала вона.

- Думаю, як далі бути, і як свою частину домовленості виконати.

- А… 

- Ні, це вже мій клопіт, ти знаєш світ поза вашим районом?

- Ні.

- Ну от…так, що я поки думаю далі.

Що ж таке могло бути. Роздуми перервав дзвінок. Захарія.

- Ну, як, ти турист? 

Монк майже відчув, як у голосі агента грає глузливий усміх.

- Сер, я спутав маршрути. Мав не найкращу нічку. Готовий понести відповідальність.

- І де ти був?

- Фавели сер. 

- Опа, Рон буде злий, та й Стюарт теж. Бери кар, і зразу в посольство. Готуйся писати звіт, і не один.

- Сер, я не сам, - вирішив не приховувати Монк,і відхилив термінал показавши Каю та малого які уже задрімали. 

- Ясно. Поки не їдь. Бери кар в готель “Милість Брону”. Нікуди не звертай. 

Сигнал вибився. Монк задумався чи вірно він зробив, але про Каю й так би подали звіт ті двоє з кафе. А так, будемо вже на ходу імпровізувати. 

- Кар зупинився, пасажири почали виходити. Монк з Каєю та малим попрямували до стоянки таксі, коли до них підійшов місцевий поліс.

-  Документи на перевірку, мужики. Дитячі теж, — він єхидно посміхнувся. — Перевірка на щурів із фавел. А то щось тут запахло…

Посмішка стала ще глузливішою. Монк, ще раніше подумавши, що таке може бути, витягнув один із заздалегідь підготовлених наборів кредитів і, простягаючи, сказав:

-  Підійдуть вам такі документи?

Поліс хмикнув і взяв гроші, але навіть не глянув на них.

-  Ти за кого мене маєш, мурло? Думаєш, так просто відкупишся? — Він неквапливо потягнувся до рації.

Монк швидко вихопив термінал, передав Каї, а сам дістав ще один набір кредитів.

- У мене все чисто, а за них ручаюсь. Може, домовимось?

Поліс сховав рацію, жестом показав слідувати за ним. Вони пройшли на вихід із вокзалу, де той зупинився й тихо мовив:

-  Мало. Додай ще стільки ж, бо матимеш проблеми.

Монк мовчки витяг третій набір, передав і додав:

-  Це останнє. Нам треба просто зникнути.

Поліс скривився, провів їх довгим поглядом. Кая зіщулилася, притискаючи малого до себе.

-  Забирайтеся, щоб я вас більше не бачив.

Завібрував термінал – таксі чекало. Монк вхопив оторопілу Каю за одну руку, малого за іншу і швидко потягнув їх до машини. Двері кара відчинилися, він буквально запхнув їх усередину, сам стрибнув слідом і натиснув підтвердження в апці. Двері плавно зачинилися, перегородка між пасажирами та водієм опустилася.
Таксист, чоловік середніх років із настороженим поглядом, окинув їх поглядом, скривився, але нічого не сказав.
-  Ну і компанія. Тільки не блюйте мені тут, бо дорого вийде.
Машина рушила.
Монк уперся в м’яке сидіння, відчуваючи, як нарешті трохи відпускає напруга. Хто б міг подумати, що він колись буде вважати це місто оазою цивілізації? Він майже задрімав, коли голос таксиста різко повернув його до реальності.
-  Приїхали. Оплачуємо.

Висока будівля готелю, обшита темним склопластиком із синюватим відливом, виглядала вишукано і стабільно. Над входом світився величезний неоновий напис: "Милість Брону – комфорт для кожного".

-  Так-так, і хто ж це в нас тут? — знайомий голос змусив Монка здригнутися.
Захарія стояв поруч так, ніби виріс із повітря. Якби він не заговорив, його можна було б і не помітити. Сьогодні він був одягнений не так офіційно, як у посольстві, але все одно виглядав як людина при грошах. Строгий костюм космольотчика з нашивками, дорогі чоботи з новою гелевою підошвою, а дивний ковбойський капелюх довершував образ. Він виглядав або як ветеран, який забагато бачив, або як людина, якій начхати, що про неї подумають.
-  Мої непутящі братчики повернулися з пригод… і ще й малий з ними. Ну ходімо, поговоримо, як ви так гульнули.

Захарія поманив їх пальцем і рушив у готель. Всередині вони швидко пройшли повз рецепцію, звернули ліворуч і опинилися в невеликому затишному ресторанчику. В повітрі відчувався легкий аромат спецій, а м’яке освітлення створювало відчуття безпеки.