Розділ 2. Дещо про офіцерів та офіцерок фльоти

Ранком наступного дня Монка підняв дзвінок. Сонний хлопець, думаючи, що це чи батьки, чи ще хтось, спросоння буркнув лишень:

— Я ще сплю…

— ТАК, Я НЕ ЗРОЗУМІВ! СПИТЬ ВІН, МЛЯ! ЛІФТ ЗА 20 ХВ НА ОРБІТУ, А ВІН, МЛЯ, СПИТЬ! РУКИ В НОГИ — І АБИ БУВ ТУТ, ІНАКШЕ ЛЕТИМО БЕЗ ТЕБЕ!!!

Залунали гудки завершення виклику. Монк тупо прокинувся, думаючи, що це розіграш, але про всяк випадок відкрив пошту. І, о Боги, — о 22:15 йому прийшов лист, який він благополучно вчора пропустив:

«КОНФІДЕНЦІЙНО
Курсанту Дем Монку
Управління кадрів 3-го флоту
База “Гамма”

Шановний курсанте!
З приємністю повідомляємо, що вас зараховано енсіном-стажером на посаду помічника адміністратора мережевих комп’ютерних систем на кораблі “Nova” третього флоту.
Очікуємо вашого прибуття на корабель завтра о 14:00 за стандартним часом.
Для вас буде заброньовано найближчий планетарний ліфт.

З повагою,
Відділ кадрів 3-го флоту.»

Монк вчергове вилаявся. На кар у нього грошей уже не було. А інакше він і не встиг би добратися до ліфту. Бо поки пройдеш усі процедури — все, то явно до 14:00 не доберешся на базу флоту та омріяний корабель. Який би він не був. Про “Нову” він узагалі нічого не чув, і це при тому, що, як і кожен стажер, він вивчав усі кораблі — адже знати, де будеш служити, це ознака того, що майбутній офіцер відповідально ставиться до флоту.

Схопивши свої сумки, хлопець побіг на вихід. У дверях він різко в когось вдарився та, не втримавши рівноваги, впав.

— Ой, вибачте, я вас не помітив. Дуже спішу, — із жахом Монк зрозумів, що вдарився в коменданта.

— Ну, справа молода — спішити. Ти що, вчора до ранку святкував? Що, забив на все на світі?

— Нуууу…

— Ясно. Квасив. Добре, ех, пропали б ви без нас, молодь… Кар я тобі викликав. Знаю, що грошей не маєш. Віддаш, як матимеш можливість. Та й провідай старого Ентоні якось. Щасти, курсанте.

Монк кулею вискочив на вулицю, підбіг до жовтого кару з написом “Таксі 747” та рвучко відкрив двері. Неприємний синтезований голос проскрипів:
“Увага! Пошкодження майна компанії карається зі всією суворістю закону. Просимо шанобливо ставитися до майна компанії.”

Монк обережніше сів і акуратно прикрив двері. Кар загудів, запускаючи двигун, і поволі покотився в бік орбітального ліфту. Хлопець тим часом не міг стримати щасливої посмішки. Адже он воно — таки відбулося. Він буде літати в космосі. Ну то й що, що помічником сисадміна. Робота, ніби, не важка — наскільки він знав із курсів. В академії був курс сисадмінів, який вони пройшли на третьому році, — то, здається, нічого складного. Слідкуй за порадами ШІ, міняй пошкоджені блоки на складі. Сучасні системи вони такі. Ну, може, ще вчи когось, як поводитися в мережі корабля та з терміналом. Одним словом, може, все не так і погано, як він боявся.

Кар тим часом гнав до ліфту. За хвилин п’ять Монк вийшов біля входу. Набрав номер, який дзвонив йому зранку.

— О, явивсь-таки студєнт, — пробурчав голос. — Ти де? Топай давай до четвертої стійки, ждемо тебе там. Живо.

Монк пройшов у будівлю, знайшов очима потрібний термінал та відправився шукати майбутніх колег по флоту. Біля стійки №4, як на диво, було майже порожньо. Стояло лише двоє… хм, офіцерів флоту?

Перед ним були двоє чоловіків, яких важко було назвати типовими офіцерами. Взагалі, якби він не знав, що має йти саме сюди, аби зустрітися з офіцерами, які повинні підібрати його та ввести в курс справ, щодо місця служби, він, напевно, спробував би якомога непомітніше утекти від термінала й викликати полісів. Якби не потерта форма, що нагадувала уніформу космофлоту старих зразків, він би радше подумав, що це пірати, зірвані просто з репортажу про суд над бандою, яка колись обікрала родича нинішнього правителя Республіки — некоронованого короля Джада Гарньє.

Один із них був високим, кремезним чоловіком років сорока п’яти чи п’ятдесяти. Його коротка сива борода була неакуратно підстрижена, а закручені вуса надавали йому вигляду капітана старого піратського брига, радше ніж сучасного офіцера. Він недбало тримав у руці флягу, наповнену рідиною, яка підозріло нагадувала алкоголь — суворо заборонений усіма статутами флоту, зокрема й під час чергування, до чого явно входило й зустрічати нових членів екіпажу. На флязі було видно вм’ятини та потертості, ніби вона побувала в десятках космічних битв разом із ним. Його холодно-сірі очі уважно оцінювали Монка, наче зважували, чи вартий той взагалі їхньої уваги.

Інший — високий, худорлявий чоловік, чорношкірий, виглядав значно молодшим, можливо, близько тридцяти. Його довгі фіолетові дреди, зібрані в грубий вузол на потилиці, контрастували з серйозним і навіть лякаючи шрамом, що тягнувся від лівого скроні до куточка губ. Цей шрам, глибокий і нерівний, нагадував про наслідки ближнього бою або аварії. У нього був виразний погляд, жорсткий і проникливий, з відтінком прихованого сарказму. Його форма виглядала ще гірше, ніж у напарника: на плечах вицвіли нашивки, що ледве проглядалися крізь плями від машинної олії.

Від обох віяло дивною впевненістю, змішаною з легковажністю. Їхня манера стояти — напіврозслаблена, але водночас готова до раптової дії — говорила про те, що ці люди бачили більше, ніж просто рутинну службу. На перший погляд, вони здавалися грубими й недбалими, але десь у глибині ховалася прихована загроза та досвід, який не кожному по зубах.

— То ти і є наше нове поповнення? — проскрипів чорношкірий.

— Так, пане. Курсант Монк прибув до вказаного місця служби.

— Паном ти будеш капітану. У нас такого нема — ми, молодші офіцери корабля, маємо триматися разом, без вищих чи нижчих. Я — сублейтенант Рікон, інтендант корабля, а оцей здоровило з фляшкою — сублейтенант Скотті, твій безпосередній керівник. Старший адмін. Будете в парі нашу бабцю ремонтувати та адмініструвати.