Півгодини - не запізнення.

На станції виявилося, що на лінії якась поломка і електропоїзд запізнюється на невизначений час. Це засмутило всіх, але інших варіантів не було.

На вулиці поступово темніло, невпинно насувалася ніч. Мілана геть занепала духом, засмутившись через запізнення... Миколайович також стомився і гортав якісь новини в телефоні. Ян приніс усім кави, сів поряд з Ланою - вона мляво розв'язувала японські кросворди, на яких чоловік не розумівся.

  - Де ти навчилась їх розв'язувати?

  - Не пам'ятаю.

  - Електричка, забита буде... 

  - Може - ні?.. 

  - Навряд, - розмова не клеїлась. 

Оголосили прибуття. Компанія, без ентузіазму, попленталась на посадку. У вагоні місць не було. Ян лишився в тамбурі разом із тримером. Прилаштувався, ращом із мотокосою, зручно біля пртилежних дверей, які не відчинялися, майже на східцях, щоб нікому не заважати. Миколайович пройшов до вагону, Мілана рушила за ним. Настрою ні в кого не було вести розмови чи жартувати. Електропоїзд чим далі, тим більше заповнювався пасажирами. Мілана через кілька зупинок вийшла в тамбур, стала неподалік від Яна.

   - Там така духота, - поскаржилась.

  - Ще трохи і тут теж так буде, - зітхнув чоловік у відповідь. 

На одній із зупинок у їх тамбур ввалився гурт підлітків, що їхали з відпочинку на природі. Вони почали штурхатися вміщуючись зручніше і розосереджуватися по вільних місцях, наробили шуму своїми веселими перекличками... В цій метушні Мілану потіснили ближче до Яна і не раз штовхнули на нього.

  - Вибач, - мовила вона йому. 

  - Обережніше там, дітвора! - гукнув у натовп чоловік.

З усіх боків почулися веселі вибачення. Раптом, у вагоні погасло світло і електропоїзд почав знижувати швидкість, доки повністю не спинився. По гучномовцю машиніст оголосив, що пропала напруга в мережі і електропоїзд вимушено спинився посеред перегону, закликав зберігати спокій і почекати подальших вказівок. Пасажири обурювалися. 

  - Цього ще не вистачало... - простогнала Мілана і ткнулася лобом в плече Яну. 

З боків почулися скарги, що сьогодні весь день якісь перебої в мережі. 

  - Втомилась? - поклав руку на спину.

  - Є трохи. Та ви з Миколайовичем більше. 

  - Ми чоловіки, - погладив спину великим пальцем.

  - Сексист, - беземоційно мовила Мілана і забрала голову.

Ян зітхнув, нічого не відповівши. Помовчали трохи... По вагону наростало невдоволене бубніння. Почали просити машиніста, щоб відчинив двері і дав змогу бажаючим піти пішки. Машиніст відповів, що двері без напруги, тому їх можна розсунути руками, але, орієнтовно, через півгодини дадуть електрику і поїзд рушить. Дехто пробрався з вагону і повиходили, таких було не багато, дві чи три людини.

  - Нам далеко ще? Не знаєш? - спитала Мілана.

  - Та є трохи... Пішки не дійдемо, - всміхнувся Як провівши співчутливо по спині.

  - Може тут недалеко транспорт якийсь ходить... - почала аналізувати вона.

  - У "день захоплення Києва" ми всерівно з тримером туди не втовпимось. 

  - А-а, ну так... Я вже й забула про нього... - посміхнулася у темряві дівчина і знову буцьнулась лобом Яну трохи нижче плеча, а він міцніше перехопив її за талію.

  - Іди сюди, - потягнув її поперед себе, а сам спустив одну ногу нижче на сходинку, інша, зігнута в коліні, опинилася вище. - В мене ідея.

  - Чекай. Куди ближче - нічого не бачу? Я зараз впаду! 

  - Не впадеш - я тримаю. Сідай! - чоловік всадовив дівчину  на своє зігнуте коліно.

  - Та ти що!? Важко ж! - спробувала опиратись Мілана і підскочила. 

  - Та скільки ти там важиш? Кілограмів сорок?

  - П'ятдесят п'ять, - насупилась.

  - Подумаєш... Якихось десять кілограмів не вгадав... 

  - П'ятнадцять, Ян! - зі смішком виправила дівчина..

  - Сідай уже! - чоловік додав трохи сили і таки всадовив дівчину. - Хоча б поки стоїмо.

Лана вмостилася зручніше, ставлячи ранець на коліна. 

  - Давай повішу на поручень, - Ян забрав рюкзачок і вмостив Лану ще зручніше, обійнявши двома руками за талію. - Треба було зразу його в тебе забрати. 

Говорити не хотілося. Помовчали. Мілана розслабилась і в якийсь момент, навіть задрімала. Прокинулася від невагомих доторків до скроні, вилиці, вуха. Зрозуміла, що Ян спустив гальма. Та суперечити не поспішала. Вона не була ні монашкою, ні цнотливою, а у тамбурі темно. Та й відмовлятися від ніжності, після напруженого дня, зовсім не хотілося.

Приємні легесенькі торкання губами, майже цілунки, а подекуди і цілунки, як тонкі крила метелика подорожували по її обличчю. Вона отримувала задоволення. По тілу пройшлися сироти. Мілана навіть відхилила голову, дозволивши невагомим "крильцям" пройтися по шиї. На що Ян гучно зковтнув і увіткнувшись лобом в її скроню прошепотів:

  - Ти, здається, заснула... 

  - А ти вирішив мене розбудити? 

  - Не втримався - ти подобаєшся мені. 

  - Я помітила. 

Ян притиснув дівчину ще ближче, вклав її голову собі на груди і поклав підборіддя на маківку. 

  - Я-ан! - долинуло з вагону, Миколайович визирнув у тамбур. - Ви ще тут? 

  - Тут! Де ж нам ще бути, - з нотою роздратування відгукнувся молодик. 

  - Я диспетчеру дзвонив - каже, скачок напруги, зараз маневровий пришлють, витягне нас на станцію, а далі електрика вже є. Тож скоро поїдемо!

Половина вагона дослухалися до його слів і по завершенню, люди довкола натхненно загули передаючи інформацію іншим. 

  - Молодець Миколайович - здогадався подзвонити! Чого це я провтикала?.. - здивувалася дівчина. 

  - Бо заснула, - піддів Ян. 

Мілана піднялася на ноги і стала поруч, розминаючи шию і спину. Ян теж випрямився і пограв плечима. За хвилину вагон струсонуло, натовп людей, що не очікували такої підстави, хильнуло в бік. Мілана вхопилась за Яна, він підхопив її і втримав. Електричку знову смикнуло в інший бік. Це, саме, підчепили маневровий локомотив. Чоловік притис дівчину міцніше. В цьому положенні вона відчула своїм животом наскільки саме подобається хлопцю. Всміхнулася, закусивши нижню губу.