Старуха з косою вже не та.

Приїхавши на об'єкт, Ян взявся косити, а Миколайович з Міланою пішли садком прогулятися. Територія була великою, тому, через якийсь час чоловік змінив напарника. І той скористався отриманою можливістю провести час з дівчиною - травив анекдоти, сипав байками, розповідав цікавинки зі своїх подорожей... Загалом намагався скласти про себе гарне враження. І раніше це в нього виходило без найменших зусиль. Та з Міланою цей номер, здається, не проходив. Вона вела себе вічливо, посміхалася в потрібних місцях, жваво підтримувала розмову...

Проте зацікавленості, чи, тим паче, флірту з її боку, Ян не помічав. Вона спілкувалась з ним як із тимчасовим співрозмовноком, навіть дещо скуто, якщо порівнювати її поведінку з Миколайомичем. З колегою, Мілана була відкритою, торкалася його, штурхала, навіть непристойно жартувала. А з Яном лише вічливою і уважною.

  "Може соромиться при старших, - думав хлопець. - Але не схоже... Їй що не скажи - знайде чим у відповідь підколоти. Та ще й так, ніби і непристойність сказала, але завуальовано, що й не зразу дійде."

Миколайович нарешді закінчив ділянку косити і, втираючи піт підійшов до молоді. Поклав тримера на траву і присів поряд з ними.

  - Фу-ух! Умахався я сьогодні... - мовив втомлено. - Слухайте, молодь, мені Єфременко звонив... Це клієт наш, - пояснив для Мілани. - Питав коли ми могли б у нього в материному дворі покосити. Це тут не далеко, можна пішкои дійти.. То, може, сьогодні зробимо? Хоча, я вже здувся, якщо чесно.

Всі в трьох переглянулися. 

  - Ну, я скошу, якщо Мілана не проти буде. Коса ж то твоя, - пояснив він Мілані, помітивши її здивований погляд. 

  - Пішли. Я змінити також можу, - мовила та. 

  - Ти?! Та не сміши! Ти, що, вмієш? - скепнично відреагував хлопець на пропозицію.

  - Тобто, - обурилась Мілана. - Якщо я маю тример, то логічно, що вмію ним користуватися!

  - Така собі логіка... Я, наприклад, маю хлібопічку, але користуватись не вмію, - почав суперечку Ян. 

  - Ну... Слабеньким танцюристам, завжди щось на заваді... - почув в'їдливе від дівчини.

  - Ах та-ак?! Тоді, поб'ємось об заклад, що ти навіть не заведеш цього монстра! - гарячкував молодик.

  - Ні, не поб'ємось.

  - Злякалась, що програєш? Не бійся, ставка мізерна - поцілуєш мене в щічку.

Мілана пирхнула, припіднявши іронічно брову:

  - А якщо виграю?

  - Тоді, я тебе поцілую, - вишкірився Ян.

  - А тобі не здається, що якось так виходить, що ти з усіх боків у виграші? А? 

Миколайович посміювався з їхньої перепалки.

  - Ой, Ян, не раджу, я тобі з цією дівкою закладатися - програєш, тоді не розрахуєшся, - підтримав він жартома Мілану. 

  - Не хвилюйтесь, не братиму я цього хлопака в рабство, хоча і знадобився б! Он картопля скоро піде.. Його в мене по селу, можна було б в аренду здавати і заробити непогано, - веселилась дівчина.

  - Ну, чому ж? Нехай так! Якщо програю - викопаю тобі картоплю, - засяяв хлопець посмішкою, впевнений у своїй правоті.

  - Ні, - Мілана не здавалася.

  - Ну чого ти така бука? - буцьнув ліктем дівчину.

Вона відступила на крок, миттю посерйознішавши і промовила:

  - Бо це не чесно. Адже я знаю правильну відповідь, а ти намагаєшся вгадати, відштовхуючись від накопиченого життєвого досвіду. Я не закладаюся в таких випадках. І тоді коли сама не знаю відповіді - також.

Ян трохи зашпорхнувся об такий постулат. І навіть задумався на хвильку, обмірковуючи сказане. Миколайович тим часом, почистив тример і був готовий вирушати, тож розмова продовжилася вже находу.

  - То виходить, що ти ніколи об заклад не б'єшся? Може зробиш виключення цього разу?

  - Чому ж? Б'юсь, але рідко. Наприклад, якби ми були обоє не компетентні в даному питанні і правильна відповідь залежала б від удачі чи інтуїції, тоді - так.

  - Ем-м... Ну це ти загнула... Короче, повалила мене на лопатки, так би мовити... Але я не здамся! - продовжив дуркувати молодик. - Адже моя інтуїція підказує, що я правий!

  - Ні, Ян, так не працює, - відповіла Мілана, серйозно глянувши йому в очі. - Це не чесно буде з мого боку. Я просто заведу косу і покошу подвір'я, поки ви з Миколайовичем відпочинете. Якраз і розімнуся, бо скучно з вами якось косити, - вже жартома промовила вона та пришвидшила крок, наздоганяючи Миколайовича, і тим самим даючи зрозуміти, що суперечка закінчена.

  - Що ж. Побачимо... Але якщо не заведеш, то з тебе - поцілунок, - не міг заспокоїтися хлопець. 

  - Ой, та добре вже! Домовились! - махнула дівчина рукою, ніби від мухи відбилася.

  - Не боїшся, що таки доведеться? - підколов її Миколайович.

  - Ні! - підхопила його під руку Мілана.

А Ян ішов за ними і шкодував, що не його... 

За потрібною адресою дісталися швидко - сонце спадало і рухатися було легше. На подвір'ї їх зустріла бабуся. Показала об' єм робіт і попросила:

  - А може ще й на картоплі мені скосите? Я окремо заплачу..

  - Так рано ж іще! - здивувалась Мілана, підкочуючи рукав сорочки і приміряючись до тримера.

  - Ой! Вона всерівно вже всохла - тільки пектиметься на сонці! А зіля спітиме і сипатиметься, - махнула на те бабця рукою. - На вихідних он, діти з онуками обіцяли приїхати, то трактора замовимо, вириєм і виберемо гуртом. Поставим у хліві, нехай остигне трохи, а я потихеньку буду потім перебирать і в льох.

  - Ну дивіться, діло ваше, - знизала дівчина плечима і шморгнула тример за шворку.

Той, підставивши Яна, миттю задеренчав. А чого б йому було не задеренчати - мотор прогрітий, свічка бензином не залита... Мілана опустила захисні окуляри і закинувши на плече ремінь, почала працювати. Всі троє присутніх... Хоча ні - двоє... Завмерли вирячивши очі і відкривши рота. Лише Миколайович тихцем всміхався собі в жменю дивлячись на цю картину.

  "Треба було телефон приготувати, - подумав він. - ​​​Сфотографувати. Ото б пам'ять була!"