Бутерброди з кампотом

День обіцяв бути спекотним. Ну це і не дивно для літа.

Ян попрямував уперед щоб, як і годиться, йти за кілька метрів і мати змогу завчасно виявити небезпеку та подати сигнал про неї. Миколайович тим часом вдягнув захисну маску, рукавиці, завів тример, закріпив його у себе на корпусі і почав роботу. Мілана трохи відстала - щоб не потрапити під шалену гілку чи камінь, які можуть, ненароком, відлетіти від баласту. В її обов'язки входило уважно слідкувати за ситуацією та вчасно передавати сигнали. Також стан косаря був у її відповідальності. Адже у спеку виходило всяке - могли бути сонячні чи теплові удари, траплялися інфаркти, інсульти, інші ситуації...

Ян ішов попереду і дратувався. Часто озирався на Мілану, чекав щоб вловити той момент, коли їй набридне ця "гра" і вона почне нити, канючити... Чомусь хотілося її потролити та вона все не давала приводу. Чоловік чекав на те як Миколайович буде вирішувати цю проблему. Він був певен, що цієї тендітної панночки з Управління надовго не вистачить. 

Згодосм Ян помітив, що вона уважно спостерігає за ним. Спочатку то його присоромило, стало ніяково за "підглядання". Якийсь час намагався поглядати непомітно, але потім вирішив - його не обходить думка манірної "управлінки", нехай собі бачить... І почав уже безсоромно витріщатися в її бій щоможливості. Через це і не помітив як на горизонті замайорів склад потягу. 

А дівчина помітила на хвильку раніше за нього, зайшла в поле зору косаря і махнула, вказуючи відійти від колії. Якби Ян знаходився ближче, то всі б помітили як він почервонів. 

Молодий чоловік злився на себе: от дурень, займається нісенітницею, замість того, щоб приділяти увагу обов'язкам. Яка різниця, що там собі надумає те дівча - головне зараз безпека. Втомиться, то нехай сідає на пеньок і відпочива, а вони і вдвох упораються. Навіть спокійніше так буде. Ніхто не дратуватиме позаду пильним поглядом в спину.

Чоловік і сам не міг зрозуміти, чому злиться на Мілану. Чому хоче підстерегти момент вколоти її якоюсь образою, проявити свою зверхність і значимість, принизити навіть.. Йому нестерпно хотілося знову повернутися і глянути що відбувається за його спиною, але він доклав зусиль щоб не зробити більше цього. 

Наступний потяг він уже відчув по вібрації, перевірив торкнувшись рейки, і махнув колегам, щоб відходили. Мілана відреагувала миттєво. Вони з Миколайовичем відійшли подалі в бік, сховались в холодок під деревами. Коли потяг пройшов, Ян побачив, що виходити ця пара не поспішає...

  "Ну нарешті! - заспівало його его. - Зараз вона розхничеться, почне випендрюватися і можна буде її позбутися!" 

Молодик ледь стримував зверхню посмішку коли підходив до колег. Мілана сиділа навпочіпки і діставала щось зі свого шкіряного рюкзачка.

  - Що у вас там?! - гукнув здалеку і, не відриваючи насмішкуватий погляд від дівчини, підійшов впритул. Тут же отримавши в руки бутерброд. 

  - Вирішили перепочити і перекусити, - відповів Миколайович, вже жуючи не хитрий витвір кулінарії. 

Шлунок Яна видав радісне бурчання, а рот наповнився слиною. Він ранком поснідати не встиг, та й не звик взагалі їсти раніше десятої. Мілана, тим часом, вже смакувала своїм бутербродом і розуміюче всміхнулася, явивши молодику свої ямочки на щічках. Той завмер, навіть жувати перестав - ямочки були вище його сил. Усмішка дівчини різко згасла:

  - Щось не так? - з хвилюванням спитала вона. - Тобі щось не те попало? Чи ти не їси м'яса? Чи алергія? - засипала його питаннями. 

Бутерброди були смачними, з великою відбивною, листком салату та огірком. Ян швидко замахав головою, мовляв, все нормально, прожував і додав вголос :

  - Треба було б води взяти якоїсь на Видубичах. 

  - Я брав. Звичайну. З дому, - потягнувся Миколайович до свого ранця. 

  - Чекайте! Вода не пропаде, а в мене компот з льодом, - вклинилась Мілана. - Треба випити терміново, бо скиснути може. 

  - О! З льодом! Давай! Це зараз те що треба! - радів старший з двох чоловіків. 

Компанія пустила по колу невелику пляшечку ємністю менше літра. Настрій у Яна підіймався, Мілана вже не здавалася йому такою букою, як на початку. Поглядати він уже на неї став зовсім по іншому... 

  "І чого це я так агрився зранку?.. - думав собі молодик, розглядаючи дівчину. - Мабуть голодний був. От не даремно кажуть, що шлях до серця чоловіка лежить через шлунок, - вона вже не здавалася йому зарозумілою вискочкою з Управління. - Ну і що якщо втомиться, на те ж вона і жінка. Жінок треба пестити і оберігати. Тимпаче, тих, які можуть накормити і напоїти посеред поля."

Перекусивши, а заодно і відпочивши, компанія рушила далі. Ян вже крокував веселіше, посміхався дівчині, коли сигналізував про наближення поїзда і взагалі почав вважати, що не такий вже і поганий сьогоднішній день. 

Невдовзі робота була зроблена і колеги присіли на узбічччі, відпочиваючи та чекаючи на електропоїзд, який мав зупинитися за наказом посеред перегону, для посадки робітників. 

Яну вже нетерпілося розговороти дівчину, дізнатися про неї більше, тому він не втрачав часу даремно:

  - Мілано, так а ти в Управі працюєш? - побачивши ствердний кивок, продовжив. - А ким? 

  - Поїздним диспетчером. 

  - Це як ті хто в Дирекції, тільки вище? 

  - Так, - вона посміхнулась, знову показавши свої ямочки. - Тільки в Дирекції контролюють станції і рух по дільниці, а в Управлінні контролюють п'ять дирекцій і рух на Південно Західній залізниці. 

  - Прикольно... Важко, мабуть? 

  - Та по різному буває... 

  - Ну... Це не дуже жіноча робота... 

  - Ти сексист?.. 

  - Що?! Ні!!! - Ян мало не зіпсував знайомство, забувши що жінки, особливо ті, що займають значимі посади, часто бувають феміністками. - Я не те хотів сказати... Просто, я звичайний вагонник, не маю бажання лізти у верхівку - там не матимеш продиху, а так - відробив зміну і вільна птаха.. Можна приділити час собі, сім'ї, зайнятися хоббі...