За кілька днів до того

  - Миколайович, то що там з косою? - Ян з самого ранку дзвонив до колеги. - В мене клієнт наклюнувся...

  - Триндець, походу, їй... Запчастини треба замовляти з Харкова... Це тиждень... Не менше... Ще й ремонт... Відмовляй! - з досадою лунало у відповідь.

  - Дідько! А з твоїм клієнтом тепер як?

  - Та, як... Походу - втратимо, - сплюнув співрозмовник... - Хочааа... Є у мене одна їдея! Проб'ю - наберу тебе...

Миколайович поклав трубку. Побарабанив пальцями по столу. Покрутив у руках мобілку, погортав список контактів. Задумався, пожував губами, потер підборіддя. Зайшов у фейсбук, відкрив месенжер.. 

  "Привіт, Лана! Як ти? Справа є. Тільки не знаю, чи погодишся.." - надіслав повідомлення колишній колезі. 

Невдовзі прийшла відповідь:

  "Привіт, Миколайовичу!) В мене все норм - у відпустці!) А ви як?) Що за справа?"

  "Я бачив у сторісах, в тебе тример є... Гарно вправляєшся! Молодчина - захоплююся тобою постійно! Вічно стереотипи так ненав'язливо ламаєш))) В мене тут оказія вийшла - шабашка накривається, клієнта підводимо... Можеш позичити на деньок свого тримера? "

  "Позичити?.. Якщо чесно, то не дуже хочу... Та й він без мене соромиться)) Але якщо зі мною, то можемо вас виручить.) Короче, без нагляду не віддам, вибачте, але не настільки я людям довіряю(("

 " Ну... Нехай так... Якщо тобі буде зручно... То, домовилися? Через два дні зможеш? "

 " Запишіть мій номер, подзвоните завчасно ввечері - нагадаєте. Бо я можу забуть" - коліжанка скинула номер наступним повідомленням. 

 " Чудово! Ти сильно виручиш. Дякую! "

Вечір того ж дня... 

  - Привіт, Миколайович! Ну що там? Щось вирішили? - питав Ян, жмучи руку Миколайовичу.

Вони зустрілись після зміни на лавці поряд з будівлею вагонників. Ян працював вагонником на станції, Миколайович був маневровим диспетчером. Не зважаючи на різницю у віці, хоча не така вже й велика вона була - років п'ятнадцять, чоловіки, якось не помітно для себе, здружилися. А невдовзі знайшли і спільний неофіційний підзаробіток, який їх ще більше зближував. Вони займалися викоскою трави та кущів на ділянках різних приватних володінь. Замовлення знаходили в інтернеті і по "сарафанному радіо". Згодом з'явилися і постійні клієнти. Робота сезонна, але для "підтримки штанів" вистачало.

Цього разу, знайшовши клієнта, Миколайович виявив, що тример зламався. Терміни горіли, а ремонт обіцяв бути довгим, через відсутність запчастин. Їх треба було замовити в інтернеті і дочекатися доставки.

  - Схоже працюємо. Буде нам коса. Мілана обіцяла привезти. Але один нюанс. Вона дівчина серйозна, з такою не забалуєш, сказала, буде приглядувати за своєю власністю - з нами їде.

  - Та ладно! Миколайович, ти прикалуєшся? Яка ще Мілана? Давай поїдемо до неї, візьмемо косу, попрацюємо і привезем назад в руки віддамо...

  - Ян, не мандражируй! Там така Мілана, що ще й нас за пояс заткне! Бачив би ти як вона з тією косою вправляється. Я он за нею у фейсбуці постійно слідкую - вона нормальний пацан! - Миколайович, схоже, тролив Яна на свій лад, а той не розумів його і був геть спантеличений.

  - Так це пацан, чи дівчина? Я щось геть вже нічого не розумію!

  - Та дівчина. Колись працювала в нас на станції ДСП. - чоловік уже підсміювався з розгубленого хлопця.

  - Добре, нехай... Черговою, кажеш, була? ДСП?.. Так а хто це? Я не знаю її?

  - Здається ні... Вона в Управу перейшла, ну на Золотих Воротах, ще до того як ти прийшов до нас.. А може і у той же час... Зараз там працює диспетчером.

Ян пирхнув... Ну яка, в біса, дівка з Управи? Там такі фіфи, еліта, так би мовити, що й носа на простих смертних не повернуть. Мажорніші лише в УЗ. Яка викоска? Вони на каблучках приїхали в офіс на авто з водієм, на каблучках в ресторанчик - пообідали, та й додомку з папіком вечорком...

  - Та ну нафіг! Миколайович! Ти просто знущаєшся з мене! Поясни вже все нормально!

  - Та я ж і пояснюю. Ян, не парся - нормально все буде. Я хіба колись підводив?

  - Ти - ні! Але мова ж і не про тебе!

  - Давай так - якщо будуть якісь пооблеми, то вирішуватиму їх я. Від тебе лише косити, як зазвичай, - згорнув суперечку Миколайович. - Домовились?

Ян простогнав піднявши очі до неба, але погодився.

Наступні два дні нервували всі - Мілана переживала, щоб не забути і не підвести колишнього колегу, Ян нервував, бо не міг зрозуміти що до чого і чи не зірветься замовлення, Миколайович впринципі нервовий по життю і ця ситуація для нього не стала вийнятком.