Шабашка

Вона під'їхала на Видубичі міською електричкою. Вийшла з тамбура на платформу несучи тример, або, як кажуть у народі - мото косу. Озирнулася навколо, виглядаючи Миколайовича - він обіцяв зустріти... Він же і підбив молоду жінку, двадцяти п'яти років, на цю авантюру. А точніше - на шабашку.

А ось і він! Саме підіймається по східцям, як завжди, стурбований і заклопотаний - невисокий худорлявий чоловік, вже не молодий, та все ще міцний дядько. Побачив дівчину, підняв руку у вітанні. Підійшов ближче, перехопив тример:

  - Привіт! Дякую, що виручила! Вибачай вже за спонтанність, - зелебезив перед дівчиною.

  - Та нічого, Миколайовичу! Я у відпустці зараз. Та й шабашка, то хороше діло, я б навіть сказала - святе! - посміхнулася дівчина.

  - Ну ходімо! Нам ще перебігти на Трипільську платформу, а скоро електричка. Ян вже чекає там - звонив щойно.

І вони поспішили переходами. 

Ян справді чекав біля східців на перон. Скептично оглянув симпатичну дівчину середнього зросту у джинсовці, світло синіх джинсових бриджах та квітчастій майці з високим хвостом довгого волосся. Мало не фиркнув вголос.

  "Ні... Ну серйозно? І де Миколайович взяв це чудо? І звідки це чудо дістало нам тример? - думав він. Але вголос нічого не сказав, лише глянув на колегу припіднявши брову, чого той навіть не помітив посвячуючи молодь у план дій.

  - Спочатку виходимо на п'ятому кілометрі, викошуємо нашу ділянку по відкосу. Я - кошу, ви - за сигналістів. Маємо встигнути на наступну електричку - зупинку я замовив. Тоді на об'єкт. Ян, адреса в тебе?

  - Так точно!

  - Не йорнічай.

Ян посміхнувся дядьку і забрав у нього тример, пропускаючи дівчину за Миколайовичем поперед себе. 

  - Мілана, - протягла вона руку, затримуючись напроти. 

  - Ян, - відповів і ледь торкнувся у стисканні.

Наближалася електричка. Миколайович підхопив пакунок з каністрою бензину і звернувся до дівчини:

  - Лано, а причандали?! 

  - Тут, - вказала вона на торбину в своїй руці, на що дядько кивнув і всі вскочили в тамбур останнього вагону. 

Ян прилаштував тример під стіною, щоб нікому не заважав:

  "Добре, що пасажирів, у ранній ранок неділі, не багато, ввечері буде більше, хоч би влізти..." - майнула думка в його голові... - "Цікаво, панночка ця як перенесе штурханину у вагоні?" - його вустами майнула зневажлива посмішка. 

А панночка, тим часом, озирнулася, оцінюючи зміряла поглядом молодика, та всунула йому в руки свою торбину:

  - Потримай хвилинку, будь ласка, - промовила і гайнула в.., кабінку туалету.., якщо можна так назвати те непорозуміння, що знаходиться у тамбурах місцевих електропоїздів. 

Ян провів дівчину поглядом, а через хвилину його очі нестримно поповзли на лоба, бо не встиг він відволіктися, як Мілана вийшла перевдягненою у чорні лосини, білу стареньку рубаху з довгим рукавом під помаранчевою колійною жилеткою та із кепкою в руках. 

  - Швидко! В армії служила, чи що? - кліпнув кілька разів, ніби сумніваючись у побаченому. - Я навіть сірника не встиг запалити, - вже посміхнувся, жартуючи хлопець. 

  - Ні. Це вроджене, - відповіла закидаючи на плече шкіряний рюкзачок і забираючи торбину з рук молодика. 

Вони вийшли на зупиночній платформі Проспект Науки, пройшли до переїзду, привіталися з переїздною, чоловіки зібрали і заправили тример, вдягли помаранчеві жилети, Мілана закрутила волосся в пучок, розібрали сигнальні прапорці і рушили на окоску вздовж лінії відводу.