Розділ 45.

Я неспішно йшла алеєю, яка була покрита зеленою, м'якою травою. Підійшла до великого дерева, зняла мантію з іменним знаком Академії Стихій, бо сонце нещадно пекло. Вмостилася під тінню й замріяно задивилась на голубе небо.
Подув теплий вітерець, переплутав моє волосся, я поправила, а потім затримала у руці зелене пасмо. Посміхнулась.
— Невже моя слухняна адептка прогулює пари? — вдавано суворий голос вивів мене з роздумів.
Маг присів поряд, а потім звично поцілував у щоку, губи. Я на мить піднялась і перемістилась на коліна хлопця, щоб бути ближчою.
Вдихнула його аромат, поцілувала у шию, а потім осміліла, й грайливо вкусила.
— Кері, золотко, ти ще довго мучитимеш мене? — проговорив охриплим голосом Лексіан.
Я зніяковіла, й відчула себе навіть винною. Бо я цілий рік старанно навчалась! Не тільки теоретичний матеріал, якого дуже багато. Найскладніше було вчитись заново дихати, заглиблюватися в себе шляхом годинних медитацій й розвивати свій і справді мізерний резерв земної стихії.
Бо я людина, не вроджений маг!
Я докладала титанічні зусилля. Спочатку змін не було, я навіть думала над тим щоб здатись. Та кураторка забороняла й думати про це. Часом, вона вірила в мене більше ніж я. За що їй велика подяка![BR]Коли були перші успіхи, то я підстрибувала як маленька дитина!
Знову глянула на мага, й занурилась в спогад, коли ми зустрілись після емоційної сварки біля цієї ж Академії, в день розмови з Одом(професором Торсоном).
В той момент я уже була адепткою Академії Стихій. І з дівчатами пішла на ярмарку в честь дня мертвих. Ми ходили, переглядали різні сувеніри в тематиці смерті.
З Інваром я часто спілкувалась, та одразу йому дала зрозуміти, що ми тільки друзі.
Й коли на площі всі почали дивно перешіптуватись, я подумала, що це Інвар, також завітав на ярмарку.Та помилилась, рівно на в проти мене стояв Лексіан, у чорному, довгому плащі, з чорним волоссям, довшим, ніж було в нашу останню зустріч.
— Кері, він на нас дивиться? — моя подруга, не могла стримати емоцій й посміхалась — це той самий маг, а який красень.
Лексіан почав йти до нас, всі кругом розступались, й відходили, щоб не зачепити грізного мага. Досі в Академії говорять про поєдинок Лексіана з Інваром, і бояться. А ще приписали багато лишніх деталей, починаючи з причини сутички, закінчуючи тим, як завершився бій.
— Давно не бачились! — так, давно не бачились.
Не можу сказати що не хотіла, я кожного дня тільки й думала про нього.
— Давно. — це все що я змогла вимовити.
Я дуже боялась, що Лексіан сердитиметься на мене, що не зрозуміє мого бажання вчитись на мага землі.
— Тобі личить зелене!
— Я не могла не посміхнутись.
А Лексіан, здається не поспішав, ми ходили ярмарком, розглядали все, куштували різні солодощі. Й ніхто не наважувався заговорити про минуле. Може, Лексіан, як і я, не хотів псувати цей чудовий вечір.
Не знаю, що зі мною відбувалось, та я не помітила, як подруги пішли до гуртожитку. Ми залишились вдвох. Звісно, на ярмарку було ще безліч людей — та не для нас!
Ми були вдвох! Я дивилась на мага і розуміла, що дуже скучала, неймовірно, шалено. Без нього, я не я, тільки половина!
Лексіан мовчав, й поводився мило, не робив колючих зауважень, а потім поцілував. І мені було байдуже, що нас бачать! Я ж так довго цього чекала.
Ми гуляли до ранку, розмовляли про все! Я про зміни, що відбулись в моєму житті, Лексіан про себе.
І від того дня ми разом.
— Кері, ти точно не передумала, про скромне весілля? — Лексіан знову поцілував.
А я повернулась зі спогадів, й знову сиджу на колінах в коханого мага.
— Звісно ні!
— Добре! Отже, завтра у нас все буде! Тікати пізно, все одно знайду.
Я засміялась. Тікати це останнє, що я хотіла. А під словосполученням "все буде" маскувався інтимний підтекст.
* * *
Весілля відбувалося в Марені. В поселенні Старих Богів. Я наполягла, Лексіан був не проти. Проти були його батьки звісно, як і проти мене були. Та Лексіан сказав, щоб я не хвилювалась, він все владнає.
І ось, цей день настав. Я у білій, полотняній сукні, стою, біля статуї Богині кохання — Фрейї. Біля мене Лексіан, в чорному, біле вдягати відмовився.
З боку Аріленна з Алтеріаном. Мої батьки й сестри. Подруги з Академії Стихій, й адепти по нещастю Рідна з Каріном стоять за ручку тримаючись і Ард.
Зі сторони Лексіана батьки — таки прийшли. І друзі: Ксен, Орис, Інвар.
Наше скромне весілля. Ми даємо обітниці, вдягаємо обручки. І в цей момент на нас сиплються маргаритки — благословення Богині Фрейї.
Скромний фуршет з рідними.
***
І ми вдвох. Тільки я і він, все літо.
— Кері... — Лексіан підійшов до мене, обняв.
Й почав повільно цілувати плече, сукня була не надто ніжно скинута, здається вона навіть постраждала. Та байдуже...
Я нервувала, хвилювалась.... Руки трусилися, мабуть, не потрібно було слухати історії дівчат з поселення і подруг з Академії.
Поцілунок, довгий, глибокий, після якого важко дихати... Знову, і знову поцілунок... Саме через них моя голова йшла обертом і я не помітила як уже лежу на ліжку, вкритими все тими ж маргаритками. Прощання з білизною, яку вибирала не один день пройшло швидко, Лексіана з нею впорався за лічені секунди. Лежати оголеною перед чоловіком... Так не звично, хвилююче. Далі я наглядала як маг скидає з себе одяг, очей не відводила, навіть у найхвилюючий момент. Найпікантніший!
А потім був звісно біль, що пройшов так де швидко як і настав, його замінили інші відчуття, куди приємніші.
І взагалі розум, думки, швидко відключилися, залишились, тільки відчуття. Що словами не передаються...

*******