Розділ 44.

Кері

Минуло кілька довгих днів. Вони тягнулись, як вічність, у нескінченних роздумах. Я сиділа в храмі, мовчки вдивляючись у статуї, й мені здавалося — моє життя розбите. Все, заради чого я жила, що відчувала, що втратила й знайшла знову — розчинилось у тиші.

— Кері! — поруч раптово з’явилась Фрейя. Прекрасна. Щаслива.

Я не встигла й поворухнутись.

— Не думала, що колись буду вдячна людині, — її голос був м’яким, з ноткою вдячності. — Тому я звільняю тебе від обіцянок. Йди до свого коханого…

Я не встигла й слова промовити, як вона зникла. Прямо переді мною. Зникла так легко, як з’явилась.

І я сиділа, з широко відкритими очима, намагаючись усвідомити: вона щойно… звільнила мене. Від клятви. Від служіння. Від усього.

Мене охопило потрясіння. Уже вкотре — за такий короткий проміжок часу. Я тільки-но змирилася зі своєю долею, з обітницею, з усім, що вона за собою тягне… і все знову змінилося.

Я знову вільна.

Спочатку — шок, потім — радість. Потім страх. Потім — знову радість. Емоції змінювали одна одну, наче хвилі. І я нарешті зосередилася на єдиному питанні, яке прозвучало в моїй голові чітко, наче його вигукнула не я, а сама доля:

“Кері Амільтон. Чого ти насправді хочеш?”

Серце не вагалось з відповіддю.

Свободи.

Я хочу бути вільною. Не від когось — від усього. Від чужих очікувань. Від страхів. Від себе самої — колишньої.

Я хочу вступити до Академії Стихій. На факультет землі. Єдиний факультет, який не вимагає від початку мати магічні здібності. Лише схильність. Яку можна розвинути. Якщо старатись. Якщо боротись.

Під час практики я підходила до Розалії Акенсен і запитала:

— Чи є в мене хоча б мінімальний резерв магії, необхідний для вступу на факультет землі?

Вона мовчала. Дивилась на мене хвилин п’ять, не менше. Хитала головою. І коли я вже хотіла встати й піти — вона нарешті заговорила:

— Ти можеш вступити. Але твій резерв стихії землі настільки мізерний, що його майже не видно. Тобі доведеться дуже й дуже постаратись, щоб підняти його до рівня, придатного для навчання.

Я мовчки підвелась. І здається… вперше за багато тижнів, місяців, а може й років — знала, що мені робити.