Розділ 44.

Пройшло кілька довгих днів, які тяглися безкінечними роздумами. Я сиділа в храмі й мені здавалося, що моє життя розбите.
— Кері! — Поруч присіла Фрея — прекрасна, й щаслива.
— Не думала, що колись буду вдячна людині! Тому звільню тебе від даних обіцянок. Йди до свого коханого...
Я не встигла промовити й слова, як вона зникла. Знову потрясіння, уже вкотре за такий короткий відрізок часу. Тільки я змирилась зі своєю участю, як все змінилось, я знову вільна! Мене охопила радість, потім страх й знову радість. Емоції змінювали один одного, як і думки в голові. Й дивлячись на статуї Старих Богів, я задала собі запитання.
"Кері Амільтон! Чого ти хочеш?" Й моє серце дало відповідь — свободи!
Бути вільною, поступити в Академію Стихій на факультет землі. Єдиний факультет, який не вимагає одразу мати магічні здібності. Тільки схильність до даної стихії, яку під час навчання можна розвинути.
Під час практики я підходила до Разалії Акенсен, й запитувала чи є у мене потрібний мінімум магічного резерву, що дозволяє поступити на даний факультет. Вона на мене дивилась хвилин п'ять. Мовчала, хитала головою. І коли я вже хотіла просто піти. Вона сказала, що я можу поступити та мій резерв стихії землі настільки мізерний, що його практично не видно і мені доведеться дуже постаратись, щоб розвинути його до потрібного рівня.
Я піднялась і здається тепер знаю, що робити!