Розділ 41. Кері.

Кері

В Академію я не поверталась. Уже місяць, як я живу в поселенні. Допомагаю Егрегору відроджувати культ Богині Фрейї.

Було важко. Я ніколи раніше не була настільки віддана Богам. Усе це було мені нове: обітниця, жертвування часом, душею, думками. Але я тримала слово.

Щоранку я починала з молитви до Фрейї. І завершувала день так само.

Поступово щось змінилося. Люди почали приходити до її статуї. Закохані жінки, чоловіки… Вони клали квіти, нахиляли голови, шепотіли прохання. Хтось молив про кохання, хтось — про пристрасть. А дехто — просто про взаємність.

Двічі Богиня виходила зі мною на контакт. Важко звикнути до цього. Її енергія тепла, жива, огортала моє тіло зсередини — і в ті миті здавалося, що я палаю, але не вогнем, а світлом.

Фрейя мовчала. Та мені не потрібні були слова. Я відчувала — я на правильному шляху.

Я подружилася з жінками в поселенні. Особливо з Орфелією. Її біль був схожий на мій. Ми тягнулися одна до одної, мов дві душі, що вчаться знову довіряти світу. Я допомагала їй із дітьми, носила воду, готувала трав’яні відвари. Піклувалася. І мені ставало легше.

Одного ранку, після молитви й скромного сніданку, я сиділа в бібліотеці Егрегора.

Чесно? Я вже не знала, що шукати. В якому напрямку рухатись. І чи потрібно взагалі.

Я безцільно перегортала старі сторінки, доки не натрапила на топографічні карти. Уперше в житті я побачила карти інших королівств. У Марені їх просто не було — люди не подорожували, тому потреби в них не було.

А тут — п’ять карт. А ще одна — величезна: з усіма п’ятьма королівствами. Я схилилася над нею. Уважно розглядала позначки, символи. Особливо мене зацікавили місця покладів корисних копалин. Золото було позначене як невеличкий жовтий злиток. І тоді я згадала…

Золоті сльози Фрейї. Її пошуки. Її відчай, що стікав у землю і перетворювався на золото.

Мене осяяла думка.

А що, як прокласти маршрут, яким ішла Фрейя? Через поклади золота?

Я взяла олівець. Ледь торкаючись до карти, щоб не залишити виразного сліду, почала з’єднувати золоті злитки. Одну точку з іншою, далі — ще… Золота було чимало в усіх королівствах. Найменше — в Аланії. А зовсім його не було в районі Академії Стихій.

— Ти щойно зіпсувала мені всю карту! — долинув знайомий голос Егрегора.

Я здригнулась, і посміхнулась. Це було рідкістю — його поява. Після повернення він став мовчазнішим, обережнішим у витратах енергії. Лише з Арі розмовляв частіше, та й то — зрідка.

— Я тут дещо подумала… — відповіла я, і в голосі моєму було більше надії, ніж сумніву.