Розділ 40

Лексіан

Кері пішла. Сказала, що кохає… І щоб я її не шукав.

Я нічого не розумію. Якого лисого гобліна вона це зробила? Не можу зрозуміти її мотивів! Може, це якась гра? Може, вона хоче, щоб я ще більше прагнув її повернути?

Ні. Ні, Кері не така. Це не схоже на неї.

Отже, має бути інша причина. Та вона наївна. Думає, що впорається сама.

Я впевнений тільки в одному — я не відступлю. Не відпущу її.

Я дам їй час. Нехай розбереться в собі. А тим часом — розберуся з Торсоном.

Ми не змогли його знайти. Пошукові закляття не дали результату. Його немає ніде — ні в одному з п’яти королівств. Особисто я вважаю, що він досі в Аланії. Ховається.

Ми обшукали його кімнату в Академії. Багато книг — про Стару Релігію. Особливо про Богиню смерті Гель. Та найбільше мене зацікавили схеми — незрозумілі, фрагментарні. Але там точно було щось про рід. Про походження. Про зв’язки.

Скільки років Торсону? І хто він насправді?

Чи справді лише він може закрити прохід у Царство Мертвих?

Занадто багато здогадок. А фактів — нуль.

Я хотів знати правду. І це не відпускало.

Після кількох днів пошуків у Марені я знову повернувся до початку. До Академії Стихій.

У дворі все йшло своїм чередом: адепти поспішали на пари, ніхто й не здогадувався, що тут зовсім нещодавно вирувала битва.

Біля дверей у підземелля — охорона. Я пройшов повз і спустився. За кілька хвилин до мене приєднався Інвар.

— Що ти хочеш тут знайти, Лексіане?

— Відповіді. — Я зупинився. — Ти щось знайшов про свого предка? Того, хто відкрив прохід. Як він помер?

Я бачив, як його це гризе. Не менше, ніж мене.

— Я шукав, — нарешті відповів Інвар. — І знайдене мене здивувало. Інформація суперечлива. Неповна.

— Кажи вже, не тягни! — я не витримав.

— Той, хто відкрив прохід у Царство Мертвих… Це не просто мій предок. Це засновник мого роду. Але — жодного запису про його народження. Немає навіть справжнього імені. З’явився нізвідки.

Я слухав мовчки.

— Його дружина, ймовірно, не була офіційною дружиною. Бо й про неї — нічого. Лише згадка, що вона народила сина — Даріуса. Про нього є багато інформації, але нічого цікавого. Далі гілка роду швидко розростається… Відомо майже все — аж до мене. А про першого — нічого. Навіть дати смерті.

— А хто побудував Академію?

Я запитав спокійно. Але думка була нав’язлива.

— Знаю, про що ти думаєш… І так, саме він. Побудував Академію, щоб приховати магічне коливання проходу, — сказав Інвар тихо.

— Якщо він збудував Академію, то знає про неї все. І… може досі бути тут.

Інвар різко озирнувся.

Я нічого не сказав. Якщо Торсон тут — він і так нас чує.

Коли ми вийшли надвір, я спробував просканувати територію магічно. Але знайти когось у стінах, де сила десятків магів, — майже неможливо. Магічне поле насичене, сліди зникають.

То що зробити, щоб він вийшов сам?

Чим він дорожить?

Інваром?

Зіандр мертвий. Наступником мав бути Інвар. Якщо Торсон досі вважає його своїм…

Я витягнув меч.

Так. Відчайдушний крок. Але іншого шляху — немає.