Розділ 37

Лексіан

З отвору в скелі злевітував Аргаріус, за ним — Ксен та Інвар. Їхню появу помітив не лише я, а й Зіандр. Щойно Аргаріус побачив мене — їх відкинуло. Стараннями Зіандра, звісно. Маги й шакали чекали на верхньому ярусі, тож наші одразу потрапили в нову пастку.

Я кинувся до них, але мене перехопили шакали. Було багато. Один із них глибоко ранив мене своїми іклами, поки я відбивався від інших. Та я помстився — і вбив їх. Щойно знову рушив до сходів, підземелля здригнулося. Поштовх ішов із самого вівтаря. Я не повірив очам — із отвору поряд із вівтарем з’явилася величезна чорна голова змія.

Здається, я чув про нього — змій із Царства Гель. Може, її брат, родич? Якщо виберусь звідси, обов’язково вивчу міфологію…

Я повернувся і спрямував на нього Аркан смерті. Та згадав, що ця істота — не з нашого світу. Його не зупинити так просто. Може, стихія вогню?.. Води?

І тут…

Кері? Вона спускається з того самого отвору, що й хлопці. Але як? І чому вона тут?

Поряд — професор Торсон. Він допомагав їй спуститися. Я знову кинув закляття вогню в бік змія, а за мить уже тримав Кері в обіймах.

— Як ти тут? — видихнув я. — Ти ж була у Зіандра!

— Так. Але я вибралась. І ще двоє енергетів — теж. Ми в безпеці.

— Що?.. — приголомшення змішалося з радістю. Я ж готувався рятувати її, а вона — вже тут, поруч. Жива. Тепла. Рідна.

Моя посмішка зникла, щойно прозвучало нове шипіння — змія. Він досі в отворі. Велетенський…

Вогонь його не бере.

— Кері, професоре, ви ж знаєте міфологію Старих Богів. Як його зупинити? Чого він боїться?

— Нічого, Лексіане. Це ж змій. Навіть Боги не змогли з ним впоратись. Тому його і скинули в Царство Мертвих, — відповіла Кері, не зводячи з нього погляду.

— Так, — підтвердив професор. — Він не боїться нічого.

— То що, нам просто стояти й чекати, поки нас зжере?

Кері мовчала, а тоді обережно мовила:

— Якщо подумати… Його стихія — вода. Він плавав у Світовому морі до вигнання…

Я знову зібрав сили й спрямував подих вітру — стихію повітря — щоб хоч трохи відкинути змія від нас. Це дало кілька хвилин…

— Я була присутня на лекціях факультету води… — почала Кері.

— Кері, швидше! — не витримав я.

— Якщо все затопити водою, а потім застосувати закляття холоду — ми зможемо заморозити його. Вода стане твердою, змій не вирветься…

— Він вирветься з часом. Занадто сильний, — похитав головою професор.

— Тоді треба змінити структуру води. І додати формулу стазису! Так у лабораторії води знешкоджували істот, схожих на хробаків — вони все поїдали, були майже невразливі. Їх не вбивали, а присипляли… у вічному сні.

— Це може подіяти. Якщо ти пам’ятаєш схему.

— У мене гарна пам’ять, — усміхнулася вона.

— Ти дивовижна, Кері… Я хотів тобі дещо сказати…

Та підземелля знову затряслося. Зі стелі падали уламки, кам’яні виступи зникали один за одним. Змій прорвав повітряний бар’єр. Я прикликав стихію води. Вона потекла зі стін, наповнюючи залу. Резерв енергії зменшувався стрімко.

Змій не зупинився. Обкрутив нас усіх, не стискав до смерті — ми йому потрібні живими.

— Лексіане!

Це Ксен. Він кидався до нас із мечем у руках. У підземеллі магія діяла слабше — її потоки притуплялися, виснажувались утричі швидше. Він усе одно бився, а я, з останніх сил, також вдарив мечем по змієвому тілу. Той стискав нас усе сильніше…

Ми були у пастці. Я, Кері, професор.

Вода сягала грудей.

Раптом — крик. Аргаріус проштрикнув мечем Зіандра. Тіло полетіло вниз — і змій його… проковтнув.

Огидне видовище.

Вибух. Хлопці об’єднали сили, вдарили по змію. Той здригнувся — і нас відпустив. Ми впали у воду.

— Кері!

Я вхопив її за руку й потяг до сходів. Професор — за нами.

— Лексіане, як убити це чудовисько? — долинув голос Аргаріуса.

— У мене є план. Попередь усіх — у воду не заходити!

Ми швидко піднімались нагору. Води ще було недостатньо. А змій усе ліз і ліз із отвору. Який же він гігантський…

Ксен атакував повітрям — його сили були на межі. Інвар — вогнем. Але істота все відбивала.

Кері каменем видряпала магічну формулу. Вказала, які потоки потрібно залучити.

— Аргаріусе, відступай!

Я подав сигнал, сконцентрувався, прикликав необхідні потоки.

— Ви все зіпсували!

Професор Торсон… Зштовхнув Кері!

— Кері!

Я намагався зупинити її магічно. Та…

— Звідси магія не діє. На низу — наполовину, — кинув Інвар.

Кері впала у воду.

— Лексіане, починай! Я витягну її! — гукнув Інвар.

Торсон… Я уб’ю його. Та всі мої закляття — не діяли. Він уже тікав до дверей. Я зосередився на іншому — на Кері. Інвар витягав її з води, Ксен із Аргаріусом блокували змія.

Усі були на суші.

— Аква-якен-де-чар! — викрикнув я. Вода перетворилася на лід. Змій ще ворушився, лід тріскався.

— Зе-агар-дзен!

Змій затих. Заснув. Замкнений у льодяному стазисі.

Ми зійшли донизу. Я обережно притяг Кері до себе.

— Навіщо Торсон це зробив?.. — запитав Інвар.

Я не знав.

— І де він? — промовив Аргаріус, мокрий і поранений.

— Я відволікся на формулу. Він утік. І мої закляття не беруть його…

— Це неможливо. Він — людина…

Я кивнув. Це справді… неможливо.

— Потрібно запечатати це місце. Щоб більше ніхто не зміг ним скористатись, — твердо сказав Аргаріус.

Ми вирушили до виходу. Усі — поранені. З майже порожніми магічними резервами.