Розділ 33. Лексіан.

Лексіан.
Я прийшов до тями, від гучного звуку, що лунав не то поруч, не то в моїй голові. Розплющив очі... Кілька магів, що були з Зіандром, раз за разом били великими молотами об скалу.
Навіщо вони це роблять? У мене голова розколюється! Я зібрався з думками, бій на території Академії, землетрус, стороння енергія, що тягла мене до підземелля та удар.
Усе згадав, а тепер треба вибиратись звідси...
Я піднявся на ноги, оглянувся, я стояв біля ритуального вівтаря, того самого, де вбила себе Сейра. Тільки тепер, тут було усе розписано рунами. Я зробив крок до сходів і вдарився об прозору перешкоду. Відступив, і руками почав обмацувати простір біля себе. Ось вона перегородка! Але якого лисого гобліна?
Я ще довго згадував гобліна, лайливими словами, й намагався розтрощити перегородку. Бойові закляття зрикошетувало на мене ж, вогонь також не давав результату, та нічого не давало результату, я наче дикий звір замкнутий у клітці. Я не витримав, зірвався і що сили почав бити кулаками прозору стіну.
Почув сміх, озирнувся на звук. На сходах стояв Зіандр, з рудим волоссям і чорними очима. Що це з ним? Мабуть, зовсім з'їхав з глузду!
— Ти чого розшумівся? Не подобається краєвид?
— Ти не подобаєшся! Що тобі треба? Навіщо ти мене тут закрив! Хоча, зачекай... Ти навряд би зміг... Маг ти посередній, особливими здібностями не відрізнявся. Мабуть, знову, за тебе все жінки роблять! Спочатку Велінда, а тепер, коли її не стало Гель!(Лексіан)
— Замовкни!!!(Зіандр)
Зіандр розлютився, його спокійність випарувалася за секунду, тільки почув ім'я сестри. Та я продовжував...
— Ти ж знав, яким вироком був Каасен! Про те, що він робить з жінками, ти не міг не знати! Та все одно підклав рідну сестру для власної вигоди! Вона скільки років шпигувала для тебе... Та рано чи пізно усе таємне – стає явним!
— Закрий свій рот, а то я тебе...
Зіандра уже трясло від люті, він не контролював себе... Та я не міг зупинитись, я продовжував його злити!
— Це не Каасен вбив Велінлу, а ти! Ти її вбив!(Лексіан)
— Замовкни! Це ви у всьому винні! Усе було добре, поки не появилась Аріленна і ти з Аргаріусом! Та я уб'ю вас усіх! Ти чуєш мене? Ви всі здохнете!(Зіандр)
— Я бачив як Каасен вбив твою сестру!
Здається це була остання крапля для Зіандра, він кинувся до мене, почав трощити прозору стіну. Я стояв і дивився, як же вдало я спровокував його...
Стіна трісла і розсипалась прозорим склом, й не долетівши до землі зникло...
Я вільний!
Я вдарив Зіандра кулаком в щелепу! Магія магією, та я так довго про це мріяв, відчути як у нього ламається щелепа, кров почала сочитися і я прикликав силу, для початку потрібно знищити його силове поле, що захищає мага, я чітко бачу, відчуваю, що воно не тільки Зіандра, його захищає й ще Богиня Гель...
— Зе раєон-зе-дераї!
Це не вб'є Зіандра, на жаль, я не знаю як обійти захист Богині..
Моя магічна сила вдарила його, та половину, ні більшу, його силове поле знищило...
Де мій меч? Я підійшов, різко, поки маг не оговтався вихопив його меч і заніс...
Та мене відштовхнуло, не Зіандр, це захист Богині, бо я відчув мертвий холод. Вона хоче, щоб він завершив початий ритуал!
— Ти не зможеш мене вбити!
Лисий гоблін...
— І я б не радив тобі йти! Пропустиш побачення з нареченою! Можливо останнє...(Зіандр)
От вміє ж він переконувати... Я ж тепер не зможу піти... Без Кері... Не залишу її. Одна згадка про неї й дивне відчуття, розлилося по всьому тілі, чи то тепла чи... Я не знаю як, та я пам'ятаю її запах. Ніколи не цікавився таким, не зауважував. А тут всього одна думка про неї і я в точності пригадую її аромат, лаванди, чорнила і ще щось таке невловиме, від чого хотілося вдихати глибше...
Здається я також божеволію...
Я піднявся сходами, Зіандр уже піднявся з землі, та не зупиняв мене. На нижньому ярусі, де руни були не активовані, стояли маги, люди Зіандра, що вціліли. Вони за німою командою, виконували, ритуал.
Я зупинився на їхньому рівні спостерігав за ними. Маги своєю кров'ю намалювали руни й з них почала виливатися енергія, просто у руни, що були викарбувані у скалі. Енергія яскравого кольору, вона переливалась, мерехтіла, поки не закінчилась...
Я глянув на їхні очі. Так, по іншому й бути не могло, вони під дією сон зілля. А я вже подумав що вони при своєму розумі пішли на такий крок.
Бо для мага, втрата магічної сили — це кінець! Краще вмерти на місці, ніж жити як простолюдин!
Руни в скалах світились, отже активовані, я глянув вище, там також усі руни світилися!
До ритуалу все готово, залишилось привести добровільних жертв...
Просто чудово...