Розділ 32.

— Ось тобі й відповідь! — кинув Ксен.

До нас наближалися офіцери… Ми без слів рушили за Інваром, який єдиний знав дорогу. Та не судилося нам просто дістатися порталу. Дорогу перегородили офіцери. Їхні руки світилися червоним — активована магія.

Ксен прошепотів лікувальне закляття, і Рідна нарешті прийшла до тями. Вона підвелася на ноги, хоч і була ще дуже слабка. Інвар і Ксен приготувалися до бою. Нерівного, але, зрештою, вони обоє з монарших родин.

Потужний спалах червоного світла полетів у наш бік, та Ксен миттєво зреагував — спрямував ворожу магію в землю. Та, нагрівшись, вона змусила нас відійти на кілька кроків назад. Інвар активував стихію вогню, витяг меча і кинувся вперед. Ксен не відставав. Вони билися майстерно — техніка меча у кожного відточена, їхній рух справді нагадував танець сталі. Я не встигала стежити за ударами.

Спочатку офіцерів було п’ятеро, але невдовзі на звуки бою прибігли ще чотири, а потім — і решта патрулів. На їхніх мантіях — знак стихії води. І тільки я про це подумала, як нас обдало холодною, солоною водою.

Потік був настільки сильним, що нас розкидало на всі боки. Я проковтнула добрячу порцію — вода була несмачна, до того ж, я не вмію добре плавати. Але це було ще не найгірше. Маги води викликали в допомогу морських істот. Двоє — величезні, завбільшки з екіпаж, з масивними щупальцями. Одна з них кинула в мене чорну кляксу — я дивом ухилилась. Земля, де вона впала, почала шипіти і диміти.

Побачивши Каріна, я кинулася до нього. Але шлях перегородив маг води. З іншого боку летіла ще одна клякса — я пригнулася. Вона влучила в мага, і я добігла до Каріна.

— Ти в порядку?

— Так! — кивнув він.

Ксен і Інвар нейтралізували магів, але потвори залишилися. Вони повільно сунули на нас, розмахуючи своїми щупальцями. Ми зібралися разом, Ксен утримував над нами магічний щит.

— У когось є ідеї, як знищити ці непорозуміння? — кинув Ксен.

— Це істоти моря. Вони захищають кордон суходолу! — пояснив Інвар.

— Плювати! Як їх убити?!

— Тільки стихією води! А я маг вогню! — викрикнув Інвар.

— Може, спробувати просту формулу води й поєднати її з формулою прокляття? — припустила я.

— Кері, звідки у тебе такі тупі ідеї? Ти взагалі простолюдинка. — Ксен скривився.

— Ксен, замовкни. Ідею варто випробувати, — сказав Інвар.

— Я не хочу померти! — озвалася Рідна.

Ми всі подивилися на неї. Я вже й забула, як вона любить скиглити.

Вітер посилився. Потвори, наче змовившись, по черзі кидали в нас свої смертоносні клякси.

— Зе Аква-де-ран! — Інвар проговорив чітко й на видиху.

Це була формула води. Я добре її запам’ятала — у мене чудова пам’ять. Вона потребувала особливого акценту, правильного потоку енергії — особливо, якщо ти не маг води.

Маги води черпають силу з довкілля, але завжди мають при собі медальйони з краплями води — на випадок, якщо поруч немає природного джерела…

Інвар знову вдихнув і промовив прокляття, доповнивши формулу води — зробив її смертельною. Водяні монстри складалися з води, тож це мало подіяти.

Я затамувала подих. Потвори завили від болю й розсипались.

— Вдома розкажу — ніхто не повірить! — Ард дивився на все широко розплющеними очима.

Та й я сама не була в кращому стані. Карін підтримував Рідну, допомагав їй іти. Він її кохає. Піклується. Хвилюється. Невже вона цього не помічає?

До Рідни підійшов Інвар, осушив її одяг — як і мій — а потім зняв з себе мантію і подав їй. Ми поспішали, хто як міг, хоч і йшли дуже повільно — Ксен сердився, що ми не встигаємо.

— Ще довго? — запитала я.

— Ні, ми прийшли. Стійте тут, чекайте сигналу.

Інвар підійшов до великих воріт, за якими височів розкішний будинок. Уже світало, і я могла добре все розгледіти. Архітектура разюче відрізнялася від маренської, як і сама природа — тут усе було зелене, живе.

Інвар кілька хвилин чекав біля воріт, поки ті самі не відчинилися. Він махнув нам рукою. На території маєтку Інвар поводився як господар — працівники, щойно його бачили, одразу схиляли голови.

— Нам пощастило. Дядька немає вдома.

Так, нарешті щось пішло добре.

Ми зайшли всередину. Будинок вражав розкішшю — у тематиці морського царства. Навіть на дверях металом були вимальовані морські істоти. А на стінах висіли гігантські картини з морським дном, яскравими рибами, водоростями, скарбами, засипаними іскристим піском.

У мене перехопило подих. Я б могла днями розглядати ці витвори мистецтва.

— Кері, ти ж не в музей прийшла! — Ксен схопив мене за руку і потягнув до сходів, що вели вниз.

— Чому портали завжди в підвалах чи підземеллях? — буркнула я.

— Тому що, — кинув Ксен.

Я зітхнула.

— Тому що портали, які розташовані в міністерствах, палацах Марени, Аланії та цей, і ще кілька в інших королівствах — природного походження. Тому вони мають бути в природному середовищі, — нарешті додав він.

— Тільки не кажи, що ти думала, ніби їх маги створюють?

— Я ж не маг… І справді думала, — зізналась я.

— Маг може створити портал. Але це надзвичайно енергозатратно. Сили одного мага зазвичай не вистачає, потрібна колективна магія. А природних порталів дуже мало, й вони, як правило, розташовані у палацах або важливих структурах.

Ми підійшли до порталу, що знаходився на сирій землі серед величезних кам’яних брил.

За мить ми вже були в Аланії. Усі змучені, пом’яті, брудні.

— Рідна, ти як? — запитала я.

— Добре? Подивися на мене! Ті кляті риби мене обкусали, нас не годували, а…

Рідна похитнулася — лікувальне закляття втрачало силу.

— Я вже покликав цілителя. Вам усім потрібна допомога, — озвався Інвар.

Я глянула на злу Рідну, яка, незважаючи ні на що, продовжувала мене ненавидіти. На Каріна, що попри її байдужість і жахливий характер — все ще любив. І на Арда — який, незважаючи на біль, втому й страх, усе одно посміхався.