Розділ 31. Кері.

Кері.

Мене провели до кімнати, не знаю чия вона, та часу мало, тому я швидко зайшла у ванну кімнату, де включила воду в ванній, зняла одяг і не чекаючи поки наповниться, швидко сполоснулась. Підійшла до дзеркала і жахнулась свого зображення. Волосся висіло як, та не знаю навіть як, та виглядало жахливо! Я розплела, розчесала, знову скрутила в пучок. Так охайніше. В шафі вибрала сукню, найдовшу, що тут була, і найскромнішу, і найспокійнішого кольору. Та все одно, мені було соромно так виходити до хлопців.
Та варіантів не має, мій одяг зіпсований остаточно, повзання по підземеллю, негативно впливає на одяг. Добре, що у шафі була мантія, хоч шовкові й також яскравих кольорів. Я не встигла закутатись, як увірвались хлопці.
— Кері! 15 хвилин пройшло!(Ксен)
— Я готова!
— Ух ти, який прикид! Здуріти можна, чому ти так досі не вдягалась, гляди й залицяльників було б більше!(Ксен)
Я швидко натягла світло фіолетову мантію і приховала, цю жахл
иву сукню, також світло фіолетову, з вирізом і неприпустимо коротку, ледь дістала колін і також шовкову. Та це скоріше нічна сорочка, і то у мене довга. Як соромно, я, мабуть, почервоніла, бо обличчя пекло.
І хто таке носить?
Точно, чия це кімната? Поки ми йшли до порталу, я думала про Інвара, я ж нічого про нього не знаю! Тільки, що Зіандр його батько, а він наслідний принц.
— Інвар! А у тебе є брати чи сестри?
— Ні не має!
— А де твоя мати?
— Вона померла...
Ой, як незручно. І як жаль Інвара, він залишився зовсім сам.
— Кері, а у тебе велика родина?(Інвар)
— Так, мама з татом кохали один одного, та дід не підтримав кандидатуру батька, та мама втекла і вони таємно одружились, і дідусь був вимушений змиритись...
— Як банально!(Ксен)
Я не звернула уваги на Ксена, а продовжила розповідь, так мені було легше, відволікало від сумних думок.
— У мене, ще три молодші сестри, ми не жили багато, за те в злагоді, скромно та всі були ситі. Батько мав невеличкий бізнес, продавав вирощені зернові культури, мама допомагала, як і ми. Та в один день усе зруйнувалося. Я бачила, що щось не так, що батько замкнутий, не веселий, мама сумна. Та вони нічого не говорили. Аж поки не покликали мене на кухню, і розказали, що податки зросли, батькові довелось взяти займи у Даларіуса, він місцевий керівник заводу, а потім був поганий врожай. І за останню партію зерна не заплатили... Батько збанкрутував, і у нас можуть забрати будинок, якщо... — було важко говорити, я наче знову переживала ті події, сиділа на стільці, що хитався, біля кухонного столу на якому стояли яблука з нашого саду, нервово стискала руки...
— Що далі?(Інвар)
— Якщо я не одружусь з Даларіусом, то усі опинимось на вулиці...
— А він, мабуть, старий і жирний! І ти щоб не одружуватись, втекла зі свого селища у столицю й поступила в Академію Аргаріуса! Класика жанру Кері!(Ксен)
— Ні, Ксен! Я не втекла, й ніколи б так не вчинила, я б не змогла жити з думкою, що мої рідні через мене живуть на вулиці й голодують!
— Здивувала!(Ксен)
— То що сталось?(Інвар)
— До містечка приїхала Аріленна з Лексіаном! І хоч, Лексіан нічого не розповідав, я знаю, що це він пішов до Даларіуса і змусив його повернути усе батькові(як виявилось, Лаларіус усе спеціально влаштував)! І навіть доплатити зверху, за спричинені незручності!
— Дуже благородно зі сторони Лексіана!(Інвар)
— А яка в тебе історія Ксен? Як ти став, таким черствим, бездушним циніком? — не вірю, що сказала це вголос.
— У мене не має сльозливої драми...(Ксен)
Я глянула Ксену в очі — він обманює, у нього є історія, яку він закопав глибоко в середину.
Ми троє вступили у портал, мить і я відчула солоний запах води й крик пташок. Та роздивитись нічого не могла, бо було ще темно. Інвар подав мені руку і ми знову йшли, правда не знаю куди. Дратує таке, вони маги, все бачать, а я як сліпе кошеня.
— То який план Ксен?(Інвар)
— Усе дуже просто Інваріус. Просто не все варто стукати в парадні двері...(Ксен)
По інтонаціях хлопців, я зрозуміла, що Інвар скептично ставиться до Ксена і не вірить, що він дійсно проведе нас в місто. А Ксен до всіх ставився скептично.
Ми блукали між скалами, щось шукали, я мовчки давила свою нетерплячість.
— Асколь! Ти тут? Асколь!(Ксен)
Що? У Ксена тут побачення? Він з глузду з'їхав!?
— Ти чого розкричався? Хочеш, щоб охорона почула?
Зі скали вийшла дівчина, й було темно, та у неї був такий яскравий наряд, що аж сліпило
— Я тутешня, тому можу вийти й зайти, а ви чужинці і якщо ви перетнете межу, спрацює сигналізація!(Асколь)
— І це допомога?(Ксен)
— Не перебивай! Ти ж маг? Половину формули захисного закляття я маю, наступну ти відгадай!(Асколь)
— Відгадай! Якщо, я помилюсь, хоч раз, спрацює сигналізація!(Ксен)
— Як хоч... Я пішла!(Асколь)
— Стій! Давай сюди! — дівчина простягла листок, і Ксен, уважно вивчав хвилину, дав Інвару.
— Є ідеї?(Ксен)
— У фортпорті переважно маги води, тому захисну формулу скоріш за все, з'єднають зі стихією води... — розмірковував у голос Інвар.
— Хто на пам'ять вчить формули води?(Ксен)
— Я тиждень, слухала лексії на факультеті води й там найчастіше говорили про видозмінну формулу, що кристалізує молекули води й перетворює їх у лід, це свого роду прокляття...
— Я знаю про що ти, та погано пам'ятаю слова, і які потрібно залучити енергетичні потоки, якого рівня...(Інвар)
— Третього.(Кері)
Інвар, прочитав слова з листочка в голос...
— Зе рейє-де кенас... — грань засвітилась, він глянув на мене і продовжив — аква— де сан-віта!
І характерний звук відчиненого замка, я посміхнулась.
Ми пройшли грань і одразу опинились у місті, що освітлювало магічними ліхтарями, вулицю з невисокими дерев'яними будинками. Кругом нікого не було, ще б у таку годину.
— Асколь, а де у вас тримають полонених, в'язнів, заручників?(Ксен)
— Що? Ксен, ти не казав, що збираєшся вдиратися у в'язницю?(Асколь)
— В'язницю, зрозуміло... А де вона?(Ксен)
— Я знаю!(Інвар)
— Якщо Вас затримають, я вас не знаю! — злісно проговорила Асколь і пішла...
А ми рушили в протилежний бік за Інваром. І спустились, мабуть, близько до моря, бо я чула шум, хоч не бачила його самого.
— Нам потрібно непоміченими зайти у в'язницю, знайти наших і тихо вийти й так же добратись до будинку мера міста, він же мій дядечко, батько Велінди, і він підтримав Зіандра й прихистив його!(Інвар)
Усе...подумала я, буде не легко.
— Будівлю охороняють! Без шуму ніяк! До речі, а як у вас ставляться до древньої професії?(Ксен)
— Заборонена законом, тільки у столиці є одне відведене місце!(Інвар)
— Кері, давай сюди мантію, і сукню підтягни вище!(Ксен)
— Ні! Я не буду)
— Будеш, чи ти хочеш повернутись без адептів!(Ксен)
— Ксен, це занадто!(Інвар)
— Добре, що робити?(Кері)
— Все дуже просто! Ні мене, ні тебе в місті не знають. Я буду п'яним, нахабним чоловіком, що пристає, до жінки в непристойному одязі. Нас двох схоплять, ми знаходимо, адептів, а Інвар, тим часом, придумає, як нас визволити.(Ксен)
Без зайвих розмов ми приступили до виконання плану. У мене трусилися руки, та я зняла мантію, і підтягла сукню, підійшла до парадного входу в'язниці, мене наздогнав Ксен, п'яний, реалістично в нього виходило. Він міцно вхопив мене за руку.
— Куди це ти серденько? Я тобі заплатив, а ти не відпрацювавши втекла! З моїми грошима! — Ксен, так голосно кричав, що вийшли, мабуть, усі офіцери в'язниці.
— Я нічого у Вас не брала, які гроші? — я говорила тихо й перелякано, і це була не гра.
А Ксен, почав тягти мене до темного провулка, я закричала, втрутились офіцери. Почалась сварка — Ксена з офіцерами.
За кілька хвилин нас уже вели до камер. У мене знайшли гроші, в рукаві сукні. Як вони там опинились, я сама не знала. Ну Ксен!
Мені було так соромно, хоч я ж знала, що це шоу, та жарти офіцерів, а потім пропозиції — інтимного характеру, зробили своє діло...
Нас замкнули у протилежних камерах, я бачила як засвітились червоним грати, коли офіцери, сміючись вийшли.
А за дві хвилини з камери вийшов Ксен.
— Як ти? Як?
— Кері, якщо ти думаєш, що це мій перший інцидент, то глибоко помиляєшся!
Ксен відчинив і мені двері, ми пройшли у протилежну сторону куди направились офіцери. Відчинили двері, а там ще безліч камер з в'язнями, вони дивились на нас, дехто щось говорив, та ми просто йшли далі поки...
— Герні? А ти що тут робиш?
Вухам не вірю, Ксен, ще й в'язнів у інших королівствах знає...
— Посадили, за п'яний дебош! А ти що тут робиш?
— По справах! Ти сам, чи допомогти?(Ксен)
— Та я просплюсь до ранку та й вийду!(Герні)
— Як знаєш! Ти трьох задохликів не бачив із Марени, простолюдин?(Ксен)
— Не бачив, та чув, що простолюдин тримають в нижньому ярусі! Та там приплив зараз.(Герні)
Ми швидко пройшли до сходів, що вели в низ, дорогою нам зустрівся охоронець, та Ксен швидко деактивував його. Спустившись, я стояла по коліна у воді. Дуже холодній воді.
— Ксен! Мене щось вкусило!
— Так, це маленькі рибки, що люблять людське м'ясо!
О Боги! Знову укус!
— Добре, добре! Які ми ніжні!(Ксен)
Він проговорив закляття і рибки, більше не кусали.
Коридор був довгий...
— Рідна! Ард! Карін! — я голосно шепотіла...
І думала про найгірше. А якщо вони не тут! А якщо їх...
— Кері!
Я підбігла, до камери звідки йшов звук.
— Ард! Ви живі?
— Майже...
Він виглядав жахливо, весь мокрий в укусах, кров'яних ранах, до нього підплило багато рибин, мене оминули і.. Ард скрикнув від болю!
— Ксен, допоможи, швидше!
Я не могла на це дивитись...
Ксен нарешті рухнувся, й відігнав рибок від Арда, відчинив двері. Як же добре бути магом!
Я пройшла в камеру, Рідна лежала, над нею схилився Карін.
— Рідна простудилась, через холодну воду, в неї жар, і ці чортові риби!
Розпач у голосі Каріна, він дуже хвилювався за Рідну...
— Ксен, візьми Рідну!
Бо хлопці самі ледь трималися. Ксен, не перечив, підняв Рідну на руки, яка кепсько виглядала й здається марила й не розуміла, що відбувається.
Ми піднялись на перший поверх, Ксен знову застосував закляття, та я не зрозуміла для чого.
— Що далі? Як нам вийти?(Кері)
— Заспокойся, я щойно дав сигнал Інвару! Чекаємо!(Ксен)
Пройшло дві хвилини й ми почули вибух, здається він був надворі.
— Ксен, Кері! Сюди! — ми глянули вгору, Інвар стояв на даху, й магічно відсунув черепицю, простяг руки, і я полетіла до нього, потім Ард, Карін, а Ксен уже сам з левітував із Рідною на руках.
Інвар, посунув черепицю на місце і ми спустились з даху, також за допомогою магії.
— Сподіваюсь нам вистачить часу, щоб пройти до порталу! — тільки Інвар це проговорив, як залунав гучний звук.