Розділ 30.

Кері

Було лячно знову потрапити до рук Зіандра, та кішка вперто крокувала вперед. Ми рушили за нею, повільно. Зайшли у великі металеві ворота, охорона нас не затримала — лише щось прошепотіли один одному, й один з них швидко направився до палацу. За дві хвилини вибіг Інвар.

— Кері? Очам не вірю! Але як?

Він підбіг до мене й обійняв. Я була рада бачити саме його, ледь не розплакалась від щастя, що це не Зіандр.

— Довго розповідати. А де Лексіан?

Інвар відвів погляд.

— Довго розповідати… Пройдім усі до палацу й поговоримо.

Ми пішли за ним. Кішки вже ніде не було, ніби розчинилась. Назустріч вибігли Аргаріус і Ксен, обидва здивовані.

— Кері? А це хто?

І ось він, той момент, коли важко передати емоції словами. Я оглянулась на Лісандею — вона застигла на місці й, здається, не дихала, настільки уважно дивилась на сина. Сльози котились по її обличчю одна за одною. Схожість між ними була настільки явною, що всі одразу все зрозуміли.

Аргаріус також застиг, не зводячи з матері очей. Потім повільно підійшов і просто обійняв її. Це було так зворушливо й щиро, що всі лишні люди тихо вийшли з кімнати. Навіть Ксен мовчав.

Уже в іншій залі він першим порушив тишу:

— А це хто?

Безцеремонність Ксена, як завжди, на висоті.

— Це Тарія. Вона викладала в Академії Стихій, поки Зіандр не дізнався, що вона — підходящий енергет. То де Лексіан?

— Дуже приємно, Таріє. Я Ксен Каасен, а це Інваріус — король Аланії.

— І мені приємно познайомитися. А ще приємно, що в палаці ми не зустріли Зіандра!

— Де Лексіан?

Я не витримала цього культурного цирку зі сторони Ксена й мовчання Інвара.

— Взагалі-то, Ориса також немає. Але про нього ти не питаєш! Це нікому не здається дивним? Ні? Зовсім? А мені — так. І це означає… Інваріус, ти програв!

Інвар мовчав, а Ксен блазнював. Я не витримала — підійшла й вліпила йому гучного ляпаса.

Знаю, по-дитячому. Знаю, що він маг, а в магів темперамент гарячіший. Це було нерозумно й не виховано. Але я пройшла важкий шлях, пообіцяла Богині Фреї… Та я навіть не знаю точно, що саме пообіцяла! А Ксену смішно! Він жартує! Гобліни б його з’їли!

— Кері, ми всі були в Академії Стихій, шукали тебе й інших адептів, що зникли. На нас напали спочатку шакали, а потім — Зіандр з магами. Ми не змогли нічого вдіяти — Богиня Гель допомагала їм. Мертві раз за разом оживали й наступали знову. А потім — землетрус. Усе сталося надто швидко. Нас засипало землею, дехто провалився, декого придавило. Почався хаос. Зіандр зник. Вхід до підземелля — запечатано магією. А Лексіан… він також зник. Ми все обшукали. Відчинити двері в підземелля не змогли. Усі були поранені, тому ми повернулись у палац, до цілителів, подумати, що робити далі. І прийшли ви. А ще тут була Аріленна. Вона допомагала професору Торсону розшифровувати руни…

— О, щойно до мене дійшло, що професор також зник!

Я запізнилася. Лексіан — у Зіандра… Що робити?

— Де ви були?

— Під Академією Стихій.

— Але ж у підземеллі ми були!

— Ми були нижче. Туди немає входу з підземелля.

— То як ви вибрались?

— Завдяки Кері…

Я мовчала. Було боляче й страшно. Лише через кілька хвилин я опанувала себе.

— Підбиймо підсумки. Для проведення ритуалу Зіандру потрібно три енергети, що добровільно підуть на жертву…

— Чотири. Ще потрібен один маг-енергет чоловічого роду.

Це прозвучало як вирок.

— Але ж Лексіан може не підійти як енергет!

— Так.

— Він підійшов. І батько давно про це знає.

— Як?

— Королева Велінда не випадково одружилась з Каасеном…

Далі — інтриги, змови, історія з Летисією, Одиністами, Веліндою й фінансуванням старої релігії. Кожна репліка, кожне зізнання викликали в мені подив, гнів, страх, біль. І водночас — розуміння. Усе зійшлося. Усе пов’язано. Лексіан — підходящий маг. Зіандр це знав давно. І тепер він — частина ритуалу.

Я мовчала. Думала. Пригадувала слова Лексіана, як він мене обіймав, намагався заспокоїти, розповідав усе, що дізнався, аби я не вчинила дурниці.

А потім — ще одна думка. Аріленна.

— Аріленна. Він буде мстити їй. Вона — стовп, що об’єднує дві релігії, два світи. Вбивши її, він посіє хаос у королівстві. І морально знищить Алтеріана.

— Аріленна в Марені.

— Видно одразу, що ти не знаєш Аріленну…

— Так. Вона, мабуть, уже думає над тим, як усіх врятувати.

— Я теж не знаю Аріленну, та дуже хочу познайомитися!

— Отже, діємо так. Міс Тарію найкраще буде відправити до її королівської родини. Вони зможуть подбати про неї. А Лісандея піде зі мною в Марену. Знайдемо Арі, і вже тоді разом вирішимо, що робити.

Я попрощалась із Тарією, яку Інвар відвів до порталу. Ксен спокійно дивився на мене.

— Чому ти такий спокійний? Лексіан — невідомо де! Адепти — також! Кругом бозна-що, а ти — спокійний!

— Я маг.

— Феноменально.

— І коли це ми перейшли на «ти»? І ти не трясешся, не затинаєшся! Що з тобою зробили в підземеллі? І знаєш, тобі це навіть пасує!

Я глибоко вдихнула, намагаючись не дати Ксену себе вивести.

Прийшов Інвар. Швидко справився.

— Де Рідна, Карін, Ард?

— Я підозрюю, що вони — за зачиненими воротами форт-порту.

— Скільки у нас часу на рятувальну операцію?

— Скільки у нас взагалі часу? Зараз третя ночі. До ранку потрібно витягти Рідну, Карін, Арда. І матимемо ще день на підготовку, щоб витягти Лексіана з підземелля!

Та як це зробити? Я не знала. Може, Арі щось придумає… Сподіваюся, вона в безпеці. І Лексіан… Я хвилююся за нього найбільше.

— Добре. Я готовий.

— Почекайте. Я ж казав: ворота форт-порту зачинені й відбивають магію! І взагалі, це небезпечно. А Кері — магічно необдарована!

— Інвар, ти зануда.

— Я йду з вами. Я не залишусь тут сама, сходячи з розуму від хвилювання!