Розділ 29. Кері.

Кері.

Я, Лісандея, Тарія, відчули тремтіння землі.
— Що це таке, здається, це на поверхні?(Лісандея)
На нас почала обсипатись пилюка, й падати дрібні камінці.
— Такого, ще не було! Що там відбувається?(Тарія)
Я не знала, що там відбувається, та мені це не подобалось. Від безсилля, я була готова вити як шакал...
Що робити, що!!!! Я не знаю!! Але... Я знаю хто все знає! Норни! Одного разу вони уже вийшли зі мною на зв'язок... Та в мене не має потрібних атрибутів, ні дарів, ні рун, ні білого полотна.
Та я спробую!
Я попросила Лісандею й Тарію не турбувати мене, і направилась до водоспаду, чи точніше річки, що просто падає вниз.
Я присіла на землю у зручну позу, і подумки почала своє звернення до Норн.
" Великі Норни, допоможіть, підкажіть шлях, привідкрийте сувій майбутнього! Допоможіть відвернути смерть Лексіана, бо моє серце з ним, а без серця довго не живуть! Допоможіть Лісандеї вийти з відси й побачити сина! Тарії зустріти сестер! Допоможіть, прошу Вас!"
Я повторяла своє прохання, раз за разом, збилася з рахунку, і вже хотіла здатись, як знову відчула, те саме що на березі озера. Що в мою свідомість входить хтось сторонній, та при цьому я не відчула болю чи холоду, а навпаки тепло...
Ніжний, жіночий голос заговорив до мене, і я побачила її, неймовірно красиву, струнку, з волоссям кольору золота, що блищало як саме сонце, очі як небо, такі ж голубі, я відкрила рота від побаченої краси... Богині Фреї! Я одразу впізнала її, та в голові підбила підсумки, те що старанно вивчала про Старий пантеон Богів.
Богиня Фрейя!
Основна стихія: вогонь
Додаткова стихія: вода
Колір: золотий
Тотемна тварина: кішка
Магічні знаряддя: соколине оперення, рукавиці з котячого хутра, намисто Брисингамен
Вид діяльності : любов, війна, чаклунство (сейт)
Руни для роботи: Феху, Перто, Ингуз, Хагалаз, Беркана, Лагуз
Фрея — отримує частку воїнів, полеглих у битвах, і право вибирати першою воїнів, також належить Фреї. Тотемні тварини Фреї — кішки. Вона роз'їжджає на колісниці, запряженій двома кішками, білими або сірими. Фрейя — покровителька вельв, які в давнину носили на її честь рукавиці з котячого хутра. В наші дні Фрейя допоможе проклясти людину, що знущається з кішок.
— Говори! Що ти так слізно просиш уже годину!
— Я кликала Норн, щоб просити допомоги...
Я почала говорити нісенітниці, Богиня подивилась на мене, як на нікчемну комашку.
— У якому, ти цікавому місці...Невже Гель, знову хоче вибратись на прогулянку зі свого похмурого царства?! Дивлюсь уже й енергетів знайшла і підготовка до ритуалу, майже завершена! А ти хочеш вижити?
— Я не за себе прошу... Я бачила майбутнє, знаю, що має загинути...
— Твій коханий? Хочеш врятувати його?
Вона засміялась, і щось мені підказує, що вона і так все знає, й просто знущається, бачить як я тремчу, ледь не плачу і сміється...
— Не в моїх правилах втручатись в земні справи... Та, не хочу щоб Гель раділа, тому, допоможу... Трішки! Допоможу вибратись звідси!
— А Лісандеї з Тарією! Без них я не піду!
Вона знову засміялась...
— Можеш взяти із собою, як хочеш, мені без різниці! Та, одне, але!
Я з острахом подивилась на Богиню, що ж вона захоче!?
— Не бійся так, смерті твоєї я не хочу, та ти служитимеш мені, відродиш культ на мою честь!
Я задумалась, наче в мене був вибір...
— Так, як скажете!
— Ваші охоронці заснуть, і не будуть чути, як ви пройдете, для усіх в підземеллі, ви станете тінями, аж поки не вийдете під промені місяця! А тепер йди! І пам'ятай про свою обіцянку!
Фрея розчинилась, ніби її й не було. Я піднялась, ноги затерпли й боліли, та я продовжувала йти.
— Лісандея, Тарія! Сьогодні, ми виберемося звідси! — я посміхалась, і рвалась вперед, попередити Лексіана, щоб він не підходив і близько до цього підземелля, знаю, що він упертий. Та я, втримаю його!
Спочатку мені не повірили, і скептично поставились до моєї розповіді, та все одно йшли за мною. Коли підійшли до виходу, шакали спали, мирно посапуючи. Ми мовчки, та з переможними виразами облич попрямували далі. Вузьким, темним отвором у скалі, ми просувалися повільно, хоч і Лісандея створила магічні вогники, та йти вгору, було важко.
За годину ходьби, ми нарешті добралися до підземелля Академії, та мабуть, з іншої сторони, бо вівтаря, де Інваріус показував мені його призначення не було, тільки велике кам'яне приміщення. Та за ним ми чули шум, голоси людей, звуки, наче хтось б'є молотом по скалі. І кілька виходів.
— Куди нам, як вибрати правильний шлях?(Тарія)
— Кері, обирай ти! Завдяки тобі ми тут!(Лісандея)
Я розгубилась і вагалась й вибрала навмання, я відчинила двері, а на мене стрибнула сіра кішка з золотим нашийником і підійшла до інших дверей...
Я довірилась кішці, й тому закрила двері й відкрила ті, біля яких вона стояла.
Цим коридором, ми йшли не довго, кішка нас не покидала, йшла поруч, з нею мені спокійніше.
— Це підвал Академії Стихій! — Радісно заговорила Тврія.
Ще трішки й ми вийшли з підвалу. І я не зрозуміла де ми.
Бо кругом було усе біле, під ногами льодяна кірка, повітря холодне, навіть морозне. Я відчула запах гарі, щось чи когось підсмажили... Мені страшно і я нічого не розумію, що тут відбулося.
Я глянула на небо, і на повний місяць, що світив, наче саме на нас! Ми почули голоси, кішка пішла в сторону дерев, ми за нею...
Кішка привела нас до цегляного, високого паркану, що був кругом Академії.
— Тут є таємний прохід! — Тарія щось зробила й у суцільній цеглі, утворився прохід.
— Ходімо швидше!(Лісандея)
Мене мучила цікавість, що ж тут трапилось...
— Ви йдіть, я на хвилину!
— Кері!(Тарія)
Та я не слухала, підбігла до дерева, що росло біля паркану й почала на нього видряпуватись. Захекана, обдряпана, як виявляється на дереві гострі колючки, я добралась достатньо високо, щоб бачити центральний вхід Академії, й подвір'я.
Я прикрила рот рукою, бо картина, що відкрилась — лякала.
Подвір'я не було, а суцільні руїни, провалля, тріщини, дерева, поламані, чорні. Де-не-де, лежали трупи, або частини тіл.
Я спустилась, не пам'ятаю як, бо перед очима стояла кривава картина. Й стало зрозуміло, чому ми чули тремтіння землі...
— Що там?(Лісандея)
— Поле бою... Краще йдемо звідси. Треба знайти наших! Підемо до будинку Лексіана!
Ми пройшли в отвір і я повернула у сторону будинку Лексіана, та кішка пішла у протилежний бік.
— Кері, думаю краще піти за кішкою! З підземелля, вона нас вивела!
Так, краще, та я не могла, я мала переконатись, що Лексіан не в будинку. Я не знала, де ще його можна шукати як не там.
Та кішка продовжувала йти в протилежний бік...
Я здалась, довірилась Богині Фреї. І ми рушили за кішкою. На вулицях нікого не було, зовсім нікого, ні в одному будинку не світилось. Де ж всі?
Кішка вивела нас до палацу. Я була здивована, що саме сюди, бо там Зіандр!
— Нам не можна у палац! Там Зіандр!(Кері)
— Підтримую! Я не хочу знову в підземелля! Насиділася!(Тарія)
— Ніхто не хоче, та кішки Фреї не помиляються!(Лісандея)
Ми троє, такі різні, за походженням(усі родом з різних королівств) за соціальним статусом, за віком! Та за всім. Стоїмо перед палацом, що сяяв вогнями й боїмось зайти.
А ось кішка не розділяла нашу думку, й граційно продовжувала йти викладеною алеєю до палацу.