Розділ 28. Лексіан.

Лексіан
Академія оточена нашими людьми, навчання скасовано, та адепти все одно вештаються кругом. Нерозумні, повідомили ж про надзвичайний стан!
Аріленну Аргаріус провів додому. Професор Торсон, продовжував розшифровувати руни в підземеллі, та більше нічого корисного він не розповів.
Гвардійці з Марени — натреновані, бойові маги, їх особисто Аргаріус вишколив. Тому вони як прибули, одразу розійшлись по території й у саме підземелля, по завченій схемі, при особливій небезпеці.
Люди Інвара також оточили Академію Стихій, та їм я не довіряв. Час йшов, а нічого не відбувається. Я уже не можу сидіти склавши руки, хочу, хоч комусь натовкти пику!
Був день, та якось непомітно сонце в Аланії зайшло за хмари! В Аланії, де дощ це рідкість, погода все ясна і спекотна. Спочатку я цьому не надав уваги, ну подумаєш, хмарки на небі...  Подув холодний вітер, а за звуком вітру завили шакали... Підступив туман, і стало темно.
Моторошне виття, мертвої тварини — це щось! Хоч я не маленький хлопчик, і нежить мене не лякає, та цей звук, пробирав до кісток, шкіра вкрилась мурашками, й відверто хотілося закрити шакалам пащі, щоб це припинилось.
Усі були насторожі, я міцно стискав свій меч, промовив просте закляття і меч почав горіти яскравим вогнем. Так вогонь найкращий захист від нежитів. Моєму прикладу послідували й інші, і за хвилину, територія Академії світилась.
Я стояв біля входу в підземелля, і повз мене не одна тварюка не пройде!
За кілька секунд, шакали почали напад, на мене кинулось величезне чудовисько, та не долетівши, залишилось без голови, яку я одним чітким ударом відрубав. За ним ще один, він наблизився ближче, я відкинув його арканом смерті, і закріпив закляттям потойбічних сутностей. І чудовисько розсипалось, перетворилось на попіл.
Не встиг я видихнути як тепер два шакали оточили мене з різних сторін. Я виклав магічний щит, щоб тварюки не поранили мене і сам почав іти в наступ, не чекаючи ні секунди. Одного я вбив мечем, другого упокоїв закляттям для потойбічних сутностей.
Оглянувся по сторонах, вогників стало набагато менше...
— Лекс! Все добре? — до мене підійшов захеканий Аргаріус.
— Так!
— Не розслабляйся! Шакали, це перша хвиля! Далі Зіандр з магами!(Аргаріус)
— З якими магами?
— Одна сім'я, засновників Аланії, не підтримала Інваріуса, а навпаки, прихистила Зіандра!
— Яка гарна новина!
— Так!(Аргаріус)
Підійшов Ксен з Інваром, стали біля нас. Я дивився на Інваріуса, й не розумів, що він відчуває? Адже він пішов проти батька, і зараз може зустрітись з ним віч-на-віч у бою! І що він зробить? Чи завдасть вирішального удару?
Я до кінця не вірю в це! Хоч бачу, що Інвар гарний хлопець, як би це було не прикро визнавати, він навіть занадто благородний! Саме на цьому може і зіграти Зіандр... Як взагалі в нього народився такий благородно принциповий син?
— Зберіться! Виступаємо одним фронтом! Застосуємо Аркан Сили, колективно!(Аргаріус)
До нас наближалися маги, та Зіандра з ними не було...
Ми не чекаючи, за командою Аргаріуса прикликали силу і вклали в Аркан, направили на магів, що уже були на території Академії, йшли просто на нас, озброєні й точно з поганими намірами... Енергія блискавично блискучим сяйвом полетіла на них, основна частина енергії розбилась об щити, а та що залишилась вдарила по магах. Більшість із них загинули на місці, деякі, мабуть, повітряні маги, з левітували у повітря, оминаючи руйнівну енергію Аркану.
Побачивши це, я подумав, що бій ми виграли! Та... Я поспішив.
— Аргаріус! Радий бачити, саме тебе я чекав! Знав, що ти прийдеш на допомогу брату! Як же усе гарно склалось, сам не чекав, що все буде настільки легко!
Зіандр опустився з неба, не дарма він повітряний маг. Його довгий коричневий плащ розвівався від вітру в різні сторони, він підняв руки догори й маги, які лежали мертві... Піднялись! І заодно і наші люди, що загинули від зубів шакалів, й поповнили ряд та не наш!
У Зіандра не має такої сили! Він повітряний маг, куди йому перетворити на нежить скільки людей, магів! Стоп Лексіан, Аріленна ж попереджала, що йому допомагатиме Богиня Гель...
— Синку! Ти не з тієї сторони стоїш! — Зіандра дуже злило, що Інвар його зрадив, у нього, а ж вилиці ходили.
— Ні батьку, це ти вибрав, не того союзника!
Очі Зіандра стали ще чорнішими, хоч куди далі, здається сила Богині, згубно на нього впливає.
До нас підійшли вцілілі воїни, ми згрупувались. А наполовину мертва армія Зіандра кинулась на нас. Вбивати своїх же, що наче навмисно йшли в першому ралі, було дико, більшість із них я знав не перший день. Та вибору не має, проти мертвих магів, мечі не ефективна зброя, хоч і у вогні!
Інвар витяг з кишень свого плаща пляшечки з гранулами вогню і магічно направив до нас і наших воїнів у руки.
— Позичив в лабораторії вогню!
Ми за лічені секунди, епічної зустрічі з нашими побратимами, кинули гранули вогню і на автоматі активували щити, що захищають саме від вогняних стихії.Потужний вибух, усе горіло, точніше усе військо напівживих напівмертвих! Мабуть, уже усіх мертвих, з ентузіазмом подумав я.
Подув сильний, холодний вітер, земля вкрилася кригою, повітря стало настільки холодним, що наші палаючі мечі погасли. Як і маги що палали... І були живі, умовно кажучи, бо уже померли, потім стали нежитю, а потім від гранул вогню остаточно мали померти, та ...Я уже сам заплутався, та факт залишався фактом, військо Зіандра досі наступало на нас!
— Є ідеї, як вбити магів, що не вбиваються?(Ксен)
Ксен засміявся, та іншим було зовсім не смішно...
Усі вкотре за сьогодні, стоячи в бойовій стійці, стискаючи мечі, готувалися до неминучого...
— Треба вбити Зіандра!(Аргаріус)
— І що? Решта просто розсиплеться?(Ксен)
— Можливо...(Аргаріус)
На розмови часу не було, на нас кинулись воїни, розпочався бій на мечах.
Я відбив атаку, різкими рухами й головне швидкими, бо швидкість наше все. У нежиті треба відрубати голову, і ще добити закляттям для потойбічних сутностей. Магів можна було просто вбити мечем. На словах просто, на ділі, мага не так просто вбити, бо кожен маг, якщо б'ється на мечах, то доповнює бій магічною силою. Мечі у всіх різні, техніки також.
У мене Аргаріуса, Ксена, і гвардійців з Марени, одна техніка, де ми акцентуємо увагу на швидкості, де кожен рух — смертельний, тривалістю максимум дві секунди.  Мечі дворучні загострені із двох сторін, важкі, із чорної сталі, які виготовляються спеціально для мага із додаванням у сталь крові й магічного ДНК. Тому маг відчуває свого меча, а вага спеціально скоректована під можливості мага.
Навколо кров, багато крові, що летіла в різні сторони, потрапляла на обличчя, одяг, покриту білим льодом землю, перефарбовувала у червоний колір. Коли я розправився з останнім магом, що нападав на мене, то з левітував, я шукав Зіандра, Аргаріус також наближався до нього.
Шум бою, як я його не люблю, він відволікав ві цілі, та я не маю права здатись, програти! Я маю знайти Кері.
Я напав на Зіандра з повітря, Аргаріус з низу, та він наче все знав, та з легкістю відбив нашу атаку. Я не чекав такого бо Зіандр ніколи не відрізнявся великим спектром магічної сили й тактичними бойовими навичками. А потім він створив бар'єр, я не міг до нього підступити, я проговорив закляття деактивації.
— Аренде де лар!
Нічого.
— Аренде де лар!!
Без результату, бар'єр стояв!  А Зіандр нападав на Аргаріуса, удар, ще, знову, Аргаріус усе відбив, та наступав, і почав перемагати, кілька раз поранив Зіандра!
Я відчув вібрацію, а потім затряслась земля, покрилась тріщинами...І просто провалилась. Я намагався з левітувати вище, шукав очима своїх, треба допомогти іншим. Побачив Аргаріуса, якого придушило великим каменем, направився до нього та...мене тягло в іншу сторону. Я не міг контролювати себе, чиясь магія робила все за мене. Мене тягло у підземелля, я застосував весь свій запас знань, та нічого не допомагало, я боровся, я...
Божевільне відчуття, найгірше що колись зі мною відбувалось...
Мене безповоротно тягнули у підземелля, по дорозі я тримався руками за все що потраплялось на шляху... І удар! Зі швидкістю мене вдарило до скали у підземеллі....