Розділ 25.

Аріленна

Пара закінчилась, і я вийшла з Академії, як завжди — під прицілом цікавих очей. Надмірна увага до моєї персони нікуди не зникла. Я помітила Ориса. Він стояв поруч із професором Торсоном, хмурий, серйозний, про щось говорив — та що саме, я не могла розібрати. Очевидно, стояв магічний звуковий бар’єр. Я зупинилася і чекала, поки Орис мене побачить.

Побачив. І… відвів погляд. Це мені зовсім не сподобалося. Неприємне передчуття, яке ніколи мене не підводило, прокинулося миттєво. Аргаріус — в Аланії. Орис — був в Аланії. Лексіан із Кері — теж там. Навіть Ксен у тій самій Аланії.

Запитання виникло саме собою: чому всі в Аланії?

Орис нарешті підійшов.

— Ваша Величносте.

— Орис, ти вже повернувся з Аланії? Бачив Аргаріуса? А Кері? Як вона? Я хвилююсь за неї.

— Все добре…

— Точно? Тоді чому всі в Аланії?

Він не поспішав відповідати. Та нашу не надто відверту розмову перервав професор Торсон.

— Ваша Величносте, — професор традиційно схилив голову й звернувся до Ориса:

— Я взяв усе потрібне: книги, записи, дослідження. Готовий вирушати в Аланію.

— Я з вами, — сказала я твердо.

— Ні! — відрубав Орис.

— Так!

— Аріленна… — він явно намагався щось сказати, але стримався.

— Орис, я ніколи не користувалася своїм статусом. Сьогодні буде вперше.

Я бачила, як йому це не до вподоби. Та це лише зміцнило моє бажання йти далі.

Ми вирушили до Міністерства, і через портал, що знаходився у підвальному приміщенні, перемістилися просто в палац Аланії. Нас зустрів молодий чоловік із темним, майже вогняним волоссям.

— Орис, ти мав привести лише професора. Навіщо привів в Аланію ще одну адептку Академії Аргаріуса?

Адептку? Я аж тепер згадала, що на мені форма й мантія з гербом Академії.

— Мало тобі смертей?.. — додав він тихо.

— Смертей?.. Орис? — я напружилась.

— Інваріус, дозволь представити: це Аріленна Аріас. Дружина короля Аргаріуса. І, звісно, королева, — сказав Орис.

— Ваша Величносте… Вибачте за мої слова, я…

— Мені не потрібні вибачення. Поясніть, про що йдеться. Що сталося з адептами? Де Кері?

— Аріленна, Аргаріус уб’є мене за те, що я тебе сюди привів… Але… Кері викрав Зіандр. Як і ще трьох адептів.

Я не встигла ще до кінця усвідомити почуте, як поруч залунав знайомий голос:

— Арі? Якого гобліна ти тут?

— Ні, Ксен, краще ви мені поясніть, якого гобліна тут відбувається?

Останні десять хвилин я просто слухала, і не могла повірити, що це все — правда. Кері, жертви, ритуал… Здавалося, це якийсь кошмар, не реальність.

Орис, як і наказував Аргаріус, повернувся до Міністерства — як сам сказав, доживати останні дні.

— Інвар, як справи з переворотом? — кинув Ксен недбало.

— Переворотом?! — я зиркнула на нього.

— Ну так, чому дивуєшся? Зіандр втік, поставив країну на межу війни. А Інвар, як благородний лицар, хоче врятувати королівство.

— Ксен, не блазнюй! — Інваріус зітхнув. — Не все так просто. Одна з родин Засновників підтримала батька. Вони закрили ворота до Фортпорту. Ми відрізані від інших королівств. І від прісної води.

— А відкрити ті ворота — ніяк? Магією, наприклад?

— Ворота відбивають магію…

— От халепа, — буркнув Ксен. — Одні проблеми. Все самому вирішуй.

Я більше не витримувала.

— Я хочу до чоловіка. Відведіть мене до Алтеріана.

Професор Торсон стояв осторонь, з круглими очима, повністю розгублений. І я йому не дивувалась.