Розділ 22.

Лексіан.
У ресторації ми випили по чарці міцного віскі з льодом, й навіть розговорились з Інваром, про Академії, про політику в королівствах, про плани на майбутнє. І здається він не поганий хлопець. Танці завершились, прийшов Ксен з Орисом. Ксен розповідав смішні історії про танцівниць, з якими він був близько знайомий.
— Лексіан, я залишив кілька своїх людей біля твого дому! Кері не повинна потрапити до короля.(Інваріус)
— На будинку стоїть потужний захист, тому...
Я замовк, бо саме в цю секунду до мене прийшов сигнал, що хтось намагається зламати магічну систему захисту! Яка іронія! Я підірвався.
— На будинок напали!
Усі за мить отверезіли й злагоджено вилетіли з ресторації, за кілька хвилин ми уже були біля будинку. Трупи людей Інвара, ми побачили першими, далі в середині мої люди й просто прислуга, із великими ранами, що були нанесені не то лапами не то якоюсь незрозумілою зброєю.
— Шакали — змінена нежить! — задовольнив мою цікавість Інвар.
Та мене не цікавили трупи на низу, я біг до сходів, до Кері... Й був відкинутий, тим самим шакалом, що з'явився нізвідки й приніс із собою холод, неприродній, магічний.
Я згрупувався, й вивільнив Аркан смерті, що тримав на поготові, перестрибнув через уже мертву нежить. І нікого... В кімнаті Кері порожньо, як і в наступних...
Паніка! Я готовий битися, готовий вбивати!
Та я не готовий до невідомості, незнання! А зараз я не знаю чи Кері жива!
І ця думка мене вбиває....