Розділ 21.

Кері.
Після почутого в кабінеті, я зрозуміла, що моя думка знову не береться до уваги. Вони пішли до ректора, а я сиділа в кріслі без сну, переглядала свій конспект по Рунології. Тихій стук, а не встигла відповісти, як двері відчинилися. Зайшла Рідна з Каріном і Ардом.
— Не спиш?(Ард)
— Не сплю.
— Кері, ми хочемо знати правду... Навіщо король Зіандр це робить?(Ард)
— Я не можу Вам розповісти, це не моя таємниця...
— Йому потрібна ти, ми не дурні, і так все зрозуміло...(Карін)
— Так, королю потрібна я...
— Навіщо ти йому здалась?(Рідна)
— Рідна, ми ж домовились без образ...(Карін)
— Я стараюсь, та це все через неї! Спочатку Сейра, потім Даріан! А хто наступний я? Ти? Я не хочу помирати!(Рідна)
Я слухала Рідну, вона була налякана у відчаї...
— Я не хочу щоб хтось постраждав, та я не знаю що зробити для цього...
— Може подумаємо разом, що робити! (Ард)
Що тут думати, ми ж просто люди, без магічних сил. А Зіандр маг, й король і ми в його королівстві, а ще магічні договори. Знала б я, що таке трапиться, нізащо б не поїхала. Як згадаю, яка я була щаслива, що їду на практику в інше королівство...
— Я знаю як нас врятувати, віддати королю те що він хоче! — прокричав Рідна...
І я не ображалась на неї, ні за ці слова ні за наступні, що вона промовила в гніві.
Троє адептів пішли, так і не знайшовши кращого рішення, ніж запропоноване Рідною. А я все лежала й думала, згадала про Лісандею, що також підійшла Гелль. Але чому?
Я ніяк не могла повірити що саме я, енергет, що підійшла Богині Гелль! Я сотий раз шукаю причини цього явища, та марно. На думку нічого не приходить.
По перше між мною і Лісандею, матір'ю короля Алтеріана Аргаріуса, не може бути нічого спільного!  По друге, як їй вдалось втекти від короля Зіандра? І чи жива вона зараз? Може Алтеріан Аргаріус знає більше й допоможе мені зрозуміти хоч щось!
Я почула гуркіт, наче хтось проривався у будинок. В середині все обірвалось від стразуг...
Я вибігла з кімнати, увірвалась в кімнату Рідни, за дві секунди зайшов Ард з Каріном.
— Що це?(Кері)
— Уявлення не маю! Може це містер Авега повернувся?(Карін)
Знову гуркіт, гучніший і звук скла, що щойно розбилось, оглушив нас на кілька секунд.
— Щойно хтось зламав захист будинку!(Ард)
— Нам потрібна зброя!(Карін)
Ми швидко кинулись шукати хоч щось, чим можна захиститись, та в кімнаті Рідни було не багато...
— Нас усіх уб'ють!
— Рідна замовкни! Не клич біду!(Ард)
І стало холодно, відчутно й безповоротно... Я намагалась не стукотіти зубами... Ми усі згуртувались, стояли близько один біля одного. Усім було страшно...
Мороз, білим інеєм пробрався до кімнати, огортав все на своєму шляху. Наші подихи перетворились на білі хмаринки. Зі скрипом відчинилися двері, зайшла біла тварюка, з пазурами, довгими й гострими, з чотирма лапами, за нею ще одна така ж, і ще одна.
Нам кінець!
В другої тварюки були видні кістки де-не-де, і погляд мертвий. Вони мертві, додумалась я, просто підкоряються волі мага чи некроманта. Я не була сильною в класифікації магів. Тай зараз, це не змінює абсолютно нічого. Бо монстри повільно наступали, насолоджувались страхом що, наче
матеріальними хвилями йшов від нас.
Знову шум внизу, я почула голос Лексіана, іскринка надії зажевріла в мені...
Одна тварюка вийшла з кімнати, рев, шум, крик хлопців.
Я присіла, мені було важко дихати, вони ніби висмоктувати повітря, заморожували його... Наступні події я ледь пам'ятаю... Із за відсутності повітря, я втрачала свідомість, знову прокидалась і засинала.