Розділ 20.

Лексіан.
Я не бачив іншого виходу, як написати Аргаріусу, ситуація серйозна, на кону доля двох королівств і життя невинних людей.
Я не міг сидіти й чекати, коли Зіандр просто прийде й когось уб'є з моїх адептів. Або ще гірше, забере Кері.
Я, Ксен, Орис й Інваріус, дуже несподівано, що він захотів йти з нами, я й не думав, що він справді наважиться піти проти волі батька.
Та здається він говорить правду, я не відчував у його словах брехні, спеціально перевіряв, за допомогою магії правди.
— Інваріус, ти впевнений, що ректор вдома?(Лексіан)
— Так, мої люди доклали!(Інваріус)
— І багато в тебе вірних людей?(Лексіан)
— Достатньо!(Інваріус)
— Ти можеш їм довіряти?(Лексіан)
— Так, можу! Вони також не підтримують наміри батька зав'язати війну з Мареною(Інваріус)
— Лексіан! Я йому не довіряю! Навіщо він з нами йде?(Ксен)
— Я тобі також не довіряю Ксен! Твоя репутацію: гульвіси, засідателя таверн, й історії про зникнення людських дівчат!(Інваріус)
— З першим погоджуюсь! З засідателем таверн? ТАВЕРН? Інваріус, таверни для простолюдин, я надаю перевагу рестораціям й закритим клубам, для обраних. Тебе до речі там не має! А історії, це тільки історії, без фактів та доказів!(Ксен)
— Достатньо суперечок! Пропоную розділитись, щоб не привертати зайвої уваги. Я піду з Ксеном. Інваріус сам, як і Орис.(Лексіан)
Була глибока ніч, надворі порожньо, та я вловив рухи королівських шпигунів, що вправно маскувалися. Одне невеличке закляття й вони сплять. Сподіваюся більше сюрпризів не буде.
Будинок ректора знаходився на території на Академії Стихій. Інваріус йшов перший, й мав відчинити нам таємні двері зі східної сторони Академії.
Інваріус послав магічний імпульс, і я помітив двері, які були просто в стіні. Я з Ксеном зайшли за хвилину підійшов Орис. У повному складі ми пішли далі за Інваріусом. Хвилин 15 ми ходили підвальними проходами Академії, а потім вийшли просто біля будинку ректора.
— Охорони короля, біля будинку не має!(Інваріус)
— Що не є погано!(Орис)
Ми тихо зайшли, дивно, що двері відчинені й без магічного захисту.
Пройшли до вітальні, де яскраво горіло магічне світло й побачили місце злочину — жорстоке вбивство. Кров була повсюди, аж не віриться що в одного мага її так багато. Біля каміна лежав пошматований ректор, а біля нього його вирване серце.
— І хто це нас випередив?(Ксен)
— Думаю король Зіандр! Мабуть, він вирішив не ризикувати!(Орис)
— Тобто якщо ректор помер, то магічний договір може розірвати, хто? Чи він рахується розірваним?(Ксен)
— Ні, не розірваним, його зможе розірвати новий ректор, що офіційно вступить на посаду. Та підозрюю, що це відбудеться не раніше наступного тижня.(Інваріус)
Ксен засміявся, самому смішно, хоч зовсім не смішно.
— Пропоную поговорити де інде.(Лексіан)
— Чому, невже краєвид не подобається?(Ксен)
Ксен зі своїми жартами...
* * * *
Ми зайшли у ресторацію.
— Інваріус, а нічого що нас бачитимуть разом?(Лексіан)
— Батько уже все знає! Тому це нічого не змінить — якось приречено відповів Інваріус.
У ресторації було людяно, особливо багато відвідувачів зібралось біля танцівниць, що граційно виконували традиційні танці Аланії. У яскравих сукнях із намистинами, що при кожному русі видавали характерний дзвінкий звук. Обличчя дівчат неможливо було роздивитись із за масок, що прикривали більш ніж половину обличчя, залишали відкритими тільки яскраві губи.
— Мені офіційно подобається Аланія! — гучно заявив Ксен, відверто витріщаючись на танцівниць.
— Підтримую!(Орис)
— Хлопці, взагалі-то в нас проблеми, й ми сюди зайшли щоб випити стаканчик міцного віскі!(Інваріус)
— Так, звісно, я можу випити, ось там, ближче до краси!(Ксен)
Ксен з Орисом залишились біля танцівниць, сподіваюсь не заллють сцену своєю слиною.