Розділ 20.

Лексіан

Я не бачив іншого виходу, як написати Аргаріусу. Ситуація серйозна — на кону доля двох королівств і життя невинних людей.

Я не міг сидіти й чекати, коли Зіандр просто прийде й когось уб’є з моїх адептів. Або ще гірше — забере Кері.

Я, Ксен, Орис й Інваріус… Дуже несподівано, що він захотів іти з нами. Я й не думав, що він справді наважиться піти проти волі батька. Та здається, він говорить правду — я не відчував у його словах брехні. Спеціально перевіряв, за допомогою магії правди.

— Інваріус, ти впевнений, що ректор вдома? — уточнив я.

— Так. Мої люди доповіли, — впевнено відповів він.

— І багато в тебе вірних людей?

— Достатньо.

— Ти можеш їм довіряти?

— Так, можу. Вони також не підтримують наміри батька зав’язати війну з Мареною.

Ксен невдоволено скривився:

— Лексіан, я йому не довіряю! Навіщо він з нами йде?

Інваріус кинув у відповідь:

— Я тобі також не довіряю, Ксен. Твоя репутація — гульвіси, завсідника таверн, і ще історії про зникнення людських дівчат…

— З першим погоджуюсь, — саркастично знизав плечима Ксен. — А от таверни? Інваріус, таверни — для простолюдин. Я надаю перевагу рестораціям і закритим клубам для обраних. Тебе, до речі, там немає. А історії — це тільки історії. Без фактів і доказів.

— Достатньо суперечок, — зупинив я обох. — Пропоную розділитись, щоб не привертати зайвої уваги. Я піду з Ксеном. Інваріус сам. Орис — окремо.

Була глибока ніч, надворі порожньо. Та я вловив рухи королівських шпигунів, що вправно маскувались. Одне невеличке закляття — і вони сплять. Сподіваюсь, більше сюрпризів не буде.

Будинок ректора знаходився на території Академії Стихій. Інваріус ішов перший — саме він мав відчинити нам таємні двері зі східного боку Академії. Він послав магічний імпульс — і я помітив двері, які раніше здавались просто стіною. Я з Ксеном зайшли перші. За хвилину підійшов Орис. У повному складі ми пішли далі за Інваріусом.

Хвилин п’ятнадцять ми йшли підвальними проходами Академії, а потім вийшли просто біля будинку ректора.

— Охорони короля біля будинку немає, — повідомив Інваріус.

— Що не є погано, — озвався Орис.

Ми тихо зайшли. Дивно, але двері були відчинені й без магічного захисту. Пройшли до вітальні, де яскраво горіло магічне світло — й побачили місце злочину. Жорстоке вбивство. Кров була повсюди. Аж не віриться, що в одного мага її може бути так багато. Біля каміна лежав пошматований ректор, а біля нього — вирване серце.

— І хто це нас випередив? — озвався Ксен.

— Думаю, король Зіандр. Мабуть, вирішив не ризикувати, — відповів Орис.

— Тобто, якщо ректор помер, то магічний договір може розірвати хто? Чи він вважається розірваним? — допитувався Ксен.

— Ні, не розірваним. Його зможе анулювати тільки новий ректор, що офіційно вступить на посаду. Та підозрюю, що це відбудеться не раніше наступного тижня, — відповів Інваріус.

Ксен засміявся. Самому смішно, хоч зовсім не смішно.

— Пропоную поговорити деінде, — сказав я.

— Чому? Невже краєвид не подобається? — знову вкинув своє Ксен.

Його жарти в такі моменти — окрема тема…

***

Ми зайшли в ресторацію.

— Інваріус, а нічого, що нас бачитимуть разом? — тихо запитав я.

— Батько вже все знає. Тому це нічого не змінить, — відповів він майже приречено.

У ресторації було людно. Особливо багато відвідувачів зібралося біля танцівниць, що граційно виконували традиційні танці Аланії. У яскравих сукнях із намистинами, які при кожному русі видавали дзвінкий, притишений звук. Обличчя дівчат неможливо було роздивитися — їх прикривали маски, що залишали відкритими лише яскраво нафарбовані губи.

— Мені офіційно подобається Аланія! — гучно заявив Ксен, відверто витріщаючись на танцівниць.

— Підтримую, — долучився Орис.

— Хлопці, взагалі-то в нас проблеми. І ми сюди зайшли, щоб випити стаканчик міцного віскі, — сухо нагадав Інваріус.

— Так, звісно. Я можу випити… ось там, ближче до краси, — Ксен кивнув у бік сцени.

Він з Орисом залишились біля танцівниць. Сподіваюсь, не заллють сцену своєю слиною…