Розділ 19.

Кері.
Понеділок й знову ми йдемо в Академію Стихій, ще тиждень, залишилось протриматись ще тиждень. Лабораторія повітря розташована на даху Академії.
Дуже оригінально, і високо! Для мене, людини не мага, було страшно, як й іншим адептам, що старанно не підходили до краю даху, й не дивились у низ.
Лексіана я так і не побачила, а нас сьогодні супроводжував Ксен, який ігнорував мої запитання.
Я поглядом шукала Інвара, та його також не побачила в Академії. Як же страшно, а може щось трапилось? Лексіан був старший, й точно сильнішим за Інвара. Про Лексіана, я ще наслухалась в Академії Аргаріуса...
Я хвилювалась за Інвара...
— Вітаю! Адепти практиканти, цього тижня ви будете допомагати мені. Я Ореандус Розейштейн, професор, маг повітря третього ступеня!
Мабуть, любить себе професор Розейштейн, раз так детально розповів про себе.
— Ви будете підносити адептам інвентар, а також детально записувати результати польоту адептів новачків!
Нас загалі то ніхто не запитував хочемо ми це робити, тому ніхто нічого й не говорив.
Зайшли адепти, більшість із них з голубими пасмами в волоссі. Усі юні, років по шістнадцять, розгублені. Професор відрекомендувався. Мабуть, у них сьогодні перше заняття.
Два найговіркіших адептів підійшли близько до краю й почали навмисно перехилятись, жартувати й залицятись до дівчат.
Невже вони не бояться?
— Адепти, розпочинаємо! Зосереджуємося на повітряних магічних потоках, коли зв'язок налагодиться, робимо крок вперед!
Я, Карін, Рідна, Ард, Даріан, взяли скляні колбочки, наповнені мутною рідиною, й подали по черзі адептам, вони випили без запитань.
Під моїм наглядом було три адепти, одна дівчина й два хлопці.
Я слідкувала за їхніми діями. Хлопець зі срібним волоссям та двома голубими пасмами перший зробив крок уперед й просто стояв у повітрі, наче на землі...
Я відкрила рота, та промовчала, й записала все на листочок. Він зробив ще два кроки, ще, а потім плавно підлетів вгору на два метри
— Добре, Геран, дуже добре! — прокоментував професор.
Наступний мій «підопічний» повторив подвиг Герана, не так впевнено, кілька разів ледь не впав, та в цілому без травм.
Настав час дівчини, яка з острахом дивилась на край даху й не наважувалась зробити останній крок.
— Сміливіше! — підштовхнув її професор.
Вона зробила крок й почала падати... Професор зреагував миттєво, й зловив її біля землі.
— Перший політ!
Я все ніяк не могла прийти до себе, не кожного дня таке бачиш. Та почувши цей голос...
— Ваша Величносте! Така честь для всіх нас!(Професор)
Я стояла мовчки й боялась поворухнутись, і повернутись до короля Зіандра. Та вибору не було, усі мали повернутись й схилитись в знак поваги.
Кілька хвилин король розмовляв з професором, мені здалось, що вони добре знайомі.
— Міс Амільтон, як думаєте довго падати до землі?
Я мовчала й повірити не могла, що він мене це питає. Краєм ока побачила Ксена, який пильно стежив за розвитком подій, по його виразу важко зрозуміти його настрій.
— Думаю не довго.
— Справді не довго! А як думаєте, що буде з тим хлопчиною? Коли він приземлиться на доріжку викладену камнем? — Зіандр поглядом вказав на Даріана.
— Я не хочу про таке думати... — усі адепти стояли мовчки з опущеними головами.
— А побачити? Чи особисто відчути?
Усе відбулось швидко, після слів короля Ксен направився до нас, а через дві секунди Даріан і Ксен летіли з даху до землі...
— Ні, ні...— повторяла я — будь ласка...
— Хто наступний? Міс Амільтон, думайте, не так багато варіантів...
Мабуть, у мене була паніка, чи нервовий зрив, я не могла відповісти, я мовчки ридала й мене душило відчуття вини.
— Ваше Величносте, що тут відбувається?
Підійшов Інвар, цілий не ушкоджений, й дуже серйозний. Він став перед мною наче захищаючи від батька.
— Не твоя справа! Не втручайся куди не просять!
Зіандр пішов.
— Усе добре Кері, усе добре... — повторяв Інвар, обнімаючи мене.
Коли я нарешті крізь сльози щось побачила, то адептів повітряної стихії не було, як і професора.
Тільки ридала Рідна й говорила безупинну, що всі помруть, що все через мене, й інше в цьому ж дусі. Ард і Карін її заспокоювали.
Я витерла сльози, вирвалась з обіймів Інвара й наважилась глянути в низ. Там лежав Даріан в неприродній позі, а Ксена не було...
— Де Ксен?
— Тут!
Я озирнулась, біля мене стояв Ксен й також дивився на Даріана.
— Я маг Кері, й вбити мене не так просто. На жаль Даріану так не пощастило! Адепти! Витирайте соплі, й спускаємось, Лексіан чекає.
Я перекладала ноги, буквально, йти не було сил, щойно пережите, наче вичавило мене як лимон.
Внизу зібрався натовп, біля Даріана були цілителі, й Лексіан, він хитнув головою Ксену, як я зрозуміла, Даріану цілителі не допоможуть.
Дорогою на мене нападала Рідна, яка не стримувалась, кричала, аж поки Лексіан магічно не закрив їй рота. А в дома скомандував усім розійтись по кімнатах.
Через п'ять хвилин, до мене зайшов Лексіан, а я навіть не хотіла піднятись з ліжка просто лежала.
— Я приніс тобі чай, допоможе заспокоїтись!
— Дякую.
Думала він піде, залишить мене на самоті, та... Він ліг біля мене, й обняв. Я перестала дихати...
— Дихай Кері! І попий чаю, справді допомагає. Й припини карати себе! Ти не винна, що король Зіандр вбивця, й хоче помститись Аргаріусу. Якщо тобі стане легше від інформації, то скажу, Зіандр й так планував вас вбити, за його планом, ніхто з вас не мав повернутись з практики в Марену! Та, за дивним збігом обставин, саме ти є енергетом, що потрібний йому! Тому він вирішив на тебе психологічно тиснути, щоб ти сама до нього прийшла в замін на життя твоїх друзів. Ви люди такі емоційні, все сприймаєте близько до серця.
— Король вбив Даріана! Він мертвий, а ще сьогодні ми снідали за одним столом! Щоб ви не казали, та Даріана це не поверне, як і Сейру.
Він ще сильніше притиснув мене до себе, я не бачила його обличчя, бо лежала боком до нього, та відчувала подих. Й вириватись не хотілось, в обіймах було спокійніше, тепліше.
— Я знаю! Я це кажу, щоб ти не думала йти до нього, не погоджувалась на його пропозиції, бо...
— Все одно всі загинемо?
— Кері, усе дуже складно, та я постараюся вас захистити.
Далі ми лежали мовчки, кожний думав про своє. Я про сказане Лексіаном. Й про те, що мені зробити, щоб Рідна, Ард та Карін не постраждали.
Здається я заснула в обіймах Лексіана, прокинулась від того, що він встав, а мені одразу стало холодно.
— Ви куди? — навіщо я це запитала? Охриплим від сну голосом.
— Прийшов Інвар!
— Магічна дуель відбулась?
— Так, відбулась.
— Хто виграв?
— Нехай це залишиться для тебе таємницею!
Лексіан посміхнувся й вийшов, залишивши мене з моєю цікавістю й питаннями наодинці.
Я піднялась, попила холодного чаю, що приніс Лексіан. Переодяглась й не могла сидіти. Навіщо прийшов Інвар? Не хочу щоб хлопці знову сварились.
Я йшла в коридор, що ледь освітлювався й попрямувала до кабінету Лексіана, що знаходився на першому поверсі.
Постукала.
Двері самі з силою відчинилися, ледь встигла відстрибнути.
— Кері, я ж наказував залишатись у кімнаті! — знову злий Лексіан.
Я не відповіла, зайшла в середину.
— Світлої ночі!
— Світлої ночі Кер! Проходь, Присідай! — Інвар піднявся, допоміг присісти
— Кері, тут чоловічі розмови!(Лексіан)
— Я знаю, та оскільки це стосується мене...
Я точно бачила, що ніхто не бажає моєї присутності, та...
— Інваріус, хочу щоб ти знав, що ситуація вийшла з розряду безпечності. Я повідомив Аргаріуса! Й оскільки ти сам хочеш співпрацювати, і цілі в нас однакові, то я повідомляю це тобі.
— Що він відповів?(Орис)
— Завтра буде в Аланії!(Лексіан)
— Сам?(Ксен)
— Тягнути сюди, ще й Аріленну, верх дурості! Кері вистачає!(Лексіан)
— Я пропоную, заставити ректора, розірвати магічний договір з адептами! Особливо з Кері, й одразу відправити її в Морену. Бажано порталом!(Ксен)
— Ректор під особливою охороною короля, і сам маг найвищого рівня! Чи ви думали, король не передбачив це? А єдиний портал в палаці!(Інвар)
— Ну припустимо, ми обійдемо охорону, й переможемо ректора, і він розірве магічні договори... Як нам вийти з Аланії? Бо в палац ми навряд зможемо пройти!(Лексіан)
— Я спробую з цим допомогти! Але доведеться залучити Аргаріуса! Щоб він відволік батька.(Інваріус)
— А що далі?(Кері)
— Кері, далі, коли ти з іншими адептами будете в Марені в безпеці... Тоді ми розберемось із проходом у світ мертвих!(Лексіан)
— А ректор не постраждає?(Кері)
— Звісно постраждає, чи ти думаєш ми будемо чаювати й говорити про погоду?(Ксен)
— Ксен досить!(Лексіан)