Розділ 18.

Лексіан

Полігон Академії Стихій зустрів мене туманом. Інваріус уже був тут — разом із ще одним магом. А я прийшов із Ксеном та Орисом.

І не бачу жодної причини тягнути час.

— Розпочинаємо! — скомандував я.

Помахом руки створив дуельне коло, яке спалахнуло зеленим вогнем.

Зелений вогонь означав, що ми не вийдемо з нього до першої крові.

Червоний — це коли вийде лише один.

Та я при своєму розумі, ще не настільки зірвався…

— Нападай! — крикнув я Інваріусу.

Він, одягнений у все чорне — як і я. Самому цікаво, на що він здатен.

Став у магічну стійку: одна нога попереду, руки формують вогняну кулю.

Я розпочав подумки формувати вогняний щит і зосередився на потоках.

Удар! З його рук вирвався не просто вогонь — цілий потік.

Мене добряче запекло, та щит вистояв.

Утримуючи його однією рукою, я направив у відповідь електричний розряд — не зовсім дозволене закляття в королівствах. Але оскільки наша дуель — поза законом, то всі методи допустимі.

Інваріуса добряче трусонуло й відкинуло до межі кола.

Він піднявся розлючений. Невже справді сподівався, що я обмежуся дозволеними прийомами?

Я посміхнувся сам до себе.

— Акре де Лан! — зірвалося з його вуст.

І в мою сторону полетів аркан — магічна петля, яка пройшла крізь щит і почала душити мене, стягуючи шию залізною хваткою.

Я судомно стискав його руками, намагаючись згадати закляття деактивації.

— Сеан ла Кед… — ледь чутно прошепотів я.

Аркан зник. Та шия нестерпно боліла, я ледве дихав. Але тримався.

Я розлютився.

Застосував потоки, якими Інвар не володіє — він же маг вогню, стихія одна.

Я ж поєднав чотири стихії в аркан і направив на нього.

Він підняв щит, та той не допоміг. Аркан проігнорував захист, пронизав усе тіло болем.

Я міг добити його — повільно підійти й нанести смертельний удар.

Та я тут не за цим.

Я відкликав аркан, що складався з чотирьох стихій, і, з усмішкою, що лише підкреслювала мою перевагу, витяг меча.

Інвар піднявся, навіть не скривившись — хоч я знав, що йому боляче. Він також витягнув меч.

Існує лише чотири базові бойові позиції:

Дракон — ліва нога вперед, меч — праворуч від голови, вістря спрямоване в обличчя ворога.

Шаблезуб — ліва нога попереду, меч — справа, вище коліна, руки схрещені.

Із землі — права нога вперед, меч на витягнутих руках перед собою, вістря в землю.

З неба — ліва нога вперед, меч утримується з боку плеча або над головою.

Моя улюблена — Дракон. І моє правило — нападати, а не захищатись.

Моя тактика — не чекати ударів противника, а діяти першим.

Ті, хто тільки захищається, — програють.

Я завжди фехтую на повну.

Коли ми зблизились — атакував голову й корпус.

Після першого удару я вже бачив слабкості Інваріуса: погано відбиває удари зліва, атакує — переважно з правої.

Я вкладав силу в кожен рух — і фізичну, і магічну, активуючи закляття «Октер».

Інвар теж застосовував магію.

Наші мечі при зіткненні сипали яскравими іскрами.

Я не давав йому перепочити — бив, вичікуючи лише мить для промаху.

І ця мить настала.

Я завдав удару. Не смертельного — точного, вивіреного. Я контролював силу.

Червона кров бризнула на дуельний круг.

Зелений вогонь згас.

До мене підбігли Орис і Ксен.

— Цілий? — запитав Орис.

— Так.

Ми глянули на Інваріуса. Його друг — здається, цілитель — швидко зцілював рану на грудях.

Ми чекали, поки він підведеться.

— Ти виграв… — проговорив Інваріус, підіймаючись.

Його тон — без радості.

— Ти добре тримався, — не міг не сказати я. Сам здивувався.

— Кері — моя наречена! І якщо твій батько навіть спробує підійти до неї — матиме справу зі мною!

— Я добре знаю свого батька. Він не відступить! Але я також хочу допомогти Кері і своєму королівству. Я не хочу війни… Не хочу прирікати своїх людей на смерть. У разі конфлікту старші курси Академії Стихій призвуть до служби. Для більшості це — вірна загибель.

— Я цього також не хочу. Поговори з батьком.

— Він мене не послухає. Він хоче з допомогою Гель знищити Марену. І для цього йому потрібна Кері!

— Я не допущу цього, — сказав я.

— Я теж, — відповів Інваріус.

— Пропоную, раз у нас спільні інтереси, об’єднати сили, — втрутився Орис.

— Я не буду вбивати власного батька! — твердо сказав Інваріус.

— Потрібно знищити прохід у Царство Мертвих, — заявив я.

— Це неможливо. Я думав про це, — похитав головою Інвар.

— Тоді подумаємо разом. Увечері приходь до мене, — запропонував я.

Інваріус кивнув і пішов зі своїм другом, який увесь час стояв далі, за звуковим бар’єром.