Розділ 17.

Лексіан.
Цей нахаба забагато собі дозволяє, прийшов до мене до дому, і заявляє права на мою наречену. Право він у королівстві! Та я його у порошок зітру!
—:Лексе, одумайся, вам навпаки потрібно об'єднати свої сили, щоб зберегти мир у королівствах, ну і Зіандра зупинити!!
— І що тепер, я маю віддати йому свою наречену? З якого це дива!
— Лексе, взагалі-то, ти зробив пропозицію Кері, щоб захистити від Зіандра! Чи є ще особисті причини?
— Орисе, відколи ти такий розумний став? Я за те, щоб Лекс поставив на місце Інваріуса, і показав, хто тут крутіший! Ні, ну ви чули? Він тут право! Я з тобою друже! — Ксен також був обурений.
— Співпрацювати з Інваріусом, було б добре, та ніяких гарантій що це все не пастка, може він це все навмисно робить. Хоче одружитись з Кері, а потім на блюдечку віддати її батькові! — а що, він маг, наслідний принц — Кері простолюдина. Одружуватись з нею це...
— От-от! Я теж йому не довіряю! — Ксен нікому не довіряє, як і я.
— А якщо він говорить правду, якщо справді кохає Кері й хоче з нею одружитися, щоб захистити від батька! Лексіане в Інваріуса більше на це шансів! — розмови Ориса, почали дратувати
— Я не впевнений у його чесних намірах! — справді не впевнений, ну не може він бути настільки благородним...
— Та це смішно Орисе! Ти себе чуєш!? — я вагався, а от Ксен категорично настроєний.
— А якщо б був впевнений, Лексіане? Що тоді, відпустив би Кері? — як я можу відповісти Орису, якщо й сам собі не можу дати відповідь.
— Орисе, тобі нічим зайнятись? Може досить у моїй голові копатись! — так, досить на сьогодні.
— Добре, бачу ти й так все вирішив! Тоді поговоримо про наступне. Магічні дуелі заборонені законом п'яти королівств, а Інваріус кронпринц, і як не крути, та ми на його території...
- Я знаю, і це мене також хвилює, бо ми троє у разі чого, можемо просто забратись у своє королівство, там нам Зіандр не страшний. Та мої адепти, через магічний контракт, до закінчення практики, не можуть цього зробити. — ось він, тягар відповідальності.
— Думаєш Зіандр контролює всю територію королівства? І знайде п'ятьох невдах, в будь-якій частині Аланії? — Ксен не дуже хвилювався за моїх адептів...
— Звісно не контролює! Та просто так ми не покинемо столицю, його люди повсюди, а магічне коливання він швидко відстежить...Спочатку, розберусь з Інваріусом, а потім подумаємо, що робити далі...
                  * * *
Я лежав і замість того, щоб добре виспатися, думав... Чи зможу відпустити Кері? Чому я так злюсь? Невже справа тільки у дусі суперництва?
Скрип дверей, я піднявся...
— Що ти тут робиш? — біля дверей стояла Кері у довгій нічній сорочці й зав’язаним зверху халатом.
Вона повільно підійшла до мене, присіла на край ліжка.
— Зупини магічну дуель...Я не хочу, щоб хтось постраждав!
— Не можу, уже все вирішено...
Я взяв руку Кері у свою, не втримався, подивився на каблучку, на рожевий камінь...Я посміхнувся, погладив її долоню, глянув у світло карі очі...

— Поцілуй мене і я подумаю! — так, це шантаж, та зовсім безневинний, що мені залишається, якщо вона така скромна?
Кері засоромилась, а я просто наглядав за її емоціями, які так чітко виступали на її обличчі.
— Тільки поцілунок, і ти скасуєш дуель?
Звісно не скасую...тому не відповідав, а просто потягнув її за руку на себе, й перебрав ініціативу. Я цілував Кері, то ніжно то грубо, розв'язав халат, підтяг нічну сорочку, що так заважала торкатись гарячого тіла і я б не зупинився...
Та Кері почала вириватись...
— Відпустіть!
— Ти сама прийшла, просити... Тільки я не зрозумів за кого ти більше хвилюєшся, за мене чи Інваріуса?
— За Вас двох, та ви старші й сильніші ...
Мене охопила злість, бо «я ж старший» і Кері хвилюється, щоб Інваріус не постраждав! Як я не люблю бути на другому місці... Тільки не знову...
— Геть!
                   * * *
Світанок уже настав, а я так і не зміг заснути. Кері мене розсердила своєю турботою не про мене і я ще більше захотів вбити Інваріуса!